•  

«ЕСЛИ ЗАВТРА ВОЙНА…»

660
Поділитися
«ЕСЛИ ЗАВТРА  ВОЙНА…»

Якось у Каунасі побував на одній дивній вечірці. Зустрілися люди різних вікових категорій й соціального стану в ... так званому «Танцювальному атомному бункері». Каунасці ще багато років тому в одному з бомбосховищ (побудованих при СРСР, до речі) влаштували такий собі данцінг (танц-клас, якщо хто не розуміється в англійській). Але цього разу в «Атомному бункері» – так зветься данцінг, – провели чималеньке шоу з безкоштовним частуванням всіх, хто б не прийшов. Господарем заходу був місцевий історичний клуб. Ці хлопці (там багато молодих) організували в бомбосховищі музей! Там серед експонатів була й колекція протигазів всіх часів і народів, яких експонувалися сотні (найбільша експозиція, як запевняли організатори виставки, в пострадянському просторі)! І спеціальне оголошення перед проведенням дивного Флеш-мобу промовляло: «В ході аукціону на нашому заході зібрані кошти будуть спрямовані на придбання нових експонатів…»

Литовці буквально нашпигували цей свій підземний каземат видатними технічними артефактами часів Першої світової війни, предметами цивільної оборони міжвоєнного періоду, а затим й Другої світової… Люди могли ознайомитися з технічним розвитком цивільного захисту населення ХХ століття. Бункер був наповнений портативними пристроями для виявлення радіації і хімічних середовищ, генераторами, медичними інструментами, радіо, пеленгаторами, навіть комутаторами і таємними звукозаписуючими пристроями, які були використані в радянських ГРУ та КДБ.

Це так сьогодні у Литві приблизно використовують те, що раніше звалося системою цивільної оборони (ЦО) Радянського Союзу. Тобто відбулася певна трансформація «теми», але колишні бомбосховища не лишаються запущеними катакомбами й безпритульними «бомжатниками»…

Тим часом, й ті ж американці не вважають питання ЦО нікчемним, не гідним уваги. Вони ретельно готуються до різного роду катаклізмам. Там, за океаном, продовжують рити й рити бомбосховища... У цьому контексті пригадую, як будучи в США (у 2002 році) спостерігав цей незвичний, дивний фрагмент «американського способу життя». Тобто навіть у відносно комфортному штаті Айова – тут бо не буває тайфунів, лише іноді трапляються торнадо, – у місцевого населення стандартом житла є "цокольний", або ж по суті підземний поверх. Середні американці в них не живуть, іноді приймають гостей, адже тут все облаштовано для нормального проживання. Невеличку ядерну війну або падіння десь поруч боліда чи навіть великого метеорита, тим більше, звичайний торнадо тут можна пережити!

Про те, наскільки серйозно в Америці ставляться до питань ЦО, свідчили мені багато місцевих громадяни. Але от як все це діло поставлено в Україні? Там, де насправді існує сьогодні загроза повномасштабної війни із застосуванням усіх видів зброї? Або ж якщо вже зовсім конкретизувати питання: де можна спуститися під землю в Полтаві, щоби захистити своє життя й життя своїх ближніх?

Почнемо з екзотики.

Є кілька типів об'єктів, цікавих для нашої майже вщент розореної ЦО, але більше – для так званих діггерів (екстремальний вид розваги, ці молоді люди мандрують в міських підземеллях й інших подібних схованих глибоко під поверхнею землі об єктах «антропогенного» характеру). Перший тип

об єктів – «лівньовки» (зливова каналізація). Напевно, в місті ви неодноразово бачили решітки, в які під час дощу стікає вода. Цей стік інколи являє собою бетонну трубу кількаметрового діаметра. Вони є майже у всіх частинах Полтави (й не тільки у нашого міста), проте в деяких з них через невеликий діаметр пересуватися складно. Цікавий у цьому сенсі напрямок досліджень спеціалістів для в Полтаві - це древні підземелля в історичному центрі міста. На жаль, в наш час потрапити всередину цих ходів неможливо - вони майже повністю знищені. Тому досліднику залишається тільки збір архівної інформації та свідчень очевидців рідкісних проявів «життя» тунелів – всіх тих рідкісних провалів грунту в старій частині міста.

Й нарешті третій і найбільш реальний для захисту людей тип приміщення – це, звісно, бомбосховища (про діггерів і каналізації ми згадали все ж більше з чорним гумором). Вони є майже скрізь: під багатьма школами, занедбаними підприємствами або навіть в житлових районах. Більшість з них покинута ще з початку 1990-х років. Ймовірно, державні організації ці «бункери» колись опікали, але зараз споруди ці залишилися без догляду. В деяких оселилися бомжі, в інші іноді лазять наркомани (наслідки діяльності і перших, і других майже у всіх бункерах). Тому я навмисно поставив ці сховища на третє місце у своєму «рейтингу» – бо цінність їхня для ЦО не перевищує перші два типи споруд. На жаль… Бо в Полтаві, наприклад, від бомб або стихійних катаклізмів практично ніде буде насправді сховатися. Бомбосховищ тих же й на той момент, коли я займався проблемою (було це років вісім тому) в стані «бойової готовності» залишилося всього на 12 тис. чоловік (при тодішньому населенні міста близько 300 тисяч).

«Метра» у нас, як у Києві чи Харкові, немає. Виходить, полтавцю, як і будь-якому середньому українцю у разі нападу ворога й коли посипляться з неба бомби (а про таке сьогодні говорити можна без присмаку наукової фантастики) доведеться відповзати в сторону найближчого кладовища. Як у старому анекдоті… А якщо серйозно: що людям робити у разі справжнього ядерного удару?

Ми надто вже звикли жити під мирним небом.

Про велику минулу війну згадуємо тільки 22 червня і 9 травня. А про загрозу ядерного удару з боку гіпотетичного ворога тепер навіть не прийнято говорити! Однак, зовсім недавні події, міжнародні відносини й війна на Донбасі показують: порох у порохівницях необхідно тримати сухим. Тобто, якщо й армію в боєготовності – то й мирне населення у відповідному тонусі. Перше, що вразило, коли ще кілька років тому досліджував проблему, це рівень компетентності в питаннях цивільної оборони більшості посадових осіб. Ніхто з чиновників, до кого звертався, навіть приблизно в них не орієнтувалися. Та й навіщо було тоді?

«Невже ви справді вірите, що на нас з неба може обрушитися астероїд?» Щодо кількості, місця розташування і боєздатності наших сховищ від ядерного удару уявного супротивника (колись ним були США) проінформовані в Полтаві лише «вузьке число обмежених людей». Тобто, якщо реальна біда трапитися, практично нікому буде організовувати евакуацію населення і всі пов'язані з війною (або стихійним катаклізмом) заходи. Друге, що здивувало, так звісно, це стан цих самих підземних захисних споруд. Вони, за словами функціонерів ЦО міста, здатні прийняти водночас не більше 12 тисяч громадян.

Третє, що шокує: сама концепція, або навіть скажімо так, доктрина сучасної цивільної оборони, захисту населення від можливих військових дій і екологічних катастроф. Почнемо саме з неї. Отже, вона досі (як дізнався зовсім недавно) не передбачає нападів будь-якого зовнішнього агресора. Для України, виявляється, вже не існує ні ворожих держав, ні міжнародного тероризму! А тому відносна боєздатність окремих об'єктів ГО пояснюється лише тим, що зберігається небезпека, як ще вважають у Києві, екологічних катастроф.

Автор цих рядків побував у двох бомбосховищах полтавського заводу медичного скла (вони вважаються в місті зразково-показовими). Розраховані вони прихистити понад 800 осіб – на цілий тиждень підземного життя. При цьому, сьогодні на заводі працює лише 600 робітників і ІТП (раніше було вдвічі більше). Що ще цікаво. За планом ЦО радянських часів, кожне підприємство рятувало від удару з неба людей тільки однієї робочої зміни. І ще за планами радянських військово-цивільних стратегів, населення Полтави, наприклад, і інших великих міст передбачалося евакуювати в довколишні села. На момент ядерного удару планувалося також облаштувати не реальні й надійні сховища, а укриття (траншеї і окопи). Люди там могли б перенести ударну хвилю від бомби, але не рятувалися б від радіації та її наслідків ... Ну, а якщо вже говорити про сучасні «Гради», котрі «поливають» українську землю на Південному сході, про інші види артилерії та озброєнь масового знищення, – то й ці, совкові, та й імовірні теперішні плани виглядають як повне шизофренічне маячня.

АЛЕ! Якщо ж трапиться війна чи екологічна катастрофа, то навіть ця «евакуаційна доктрина» не спрацює нема кому втілювати! Тільки 16 бомбосховищ в Полтаві (з майже ста) вважаються умовно придатними. Тобто в них відсутня герметизація і деякі інші важливі елементи захисту.

Коли я досліджував питання, йшла мовчазна, але вперта боротьба полтавських"еменесників" із відомствами: на чиєму балансі залишаться поки оті сховища. Нікому й тоді вже не потрібно було це «господарство». Навіть гриби там не хотів ніхто вирощувати (державні чиновники за цим строго стежили). Велика частина побудованих в радянський час бомбосховищ знаходиться в жалюгідному стані і за призначенням так не використовується – тобто всі вони або напівзатоплені або геть зовсім зруйновані!

Ну, й якщо ще раз побіжно пройтися по цій же темі в Литві, то е скажу, що тут справи набагато кращі. Але все ж таки… На сайті кожної мерії цієї прибалтійської країни вказані списки таких будівель, в яких можуть сховатися люди, які не можуть евакуюватися - літні люди, хворі, сім'ї з маленькими дітьми. Свої бомбосховища є у державних відомств і об'єктів стратегічного значення. В них можуть ховатися служби, що займаються порятунком і питаннями евакуації . Це у столиці так.

В Каунасі діє той же порядок, однак тут насправді є тільки…одне діюче бомбосховище, в якому міг би розміститися центр операцій по здійсненню евакуації. Він може вмістити всього 200 чоловік.

У решті – а це 275 об'єктів колективного захисту, в яких могли б розміститися 80 000 чоловік – все такі ж як і у нас негаразди. Не діють в них ні фільтри, ні електрика. І хоча за їхнім станом мають доглядати керівники організацій, яким вони належать, а все ж й тут ситуація схожа на українську.

А якщо завтра війна?