•  

​·До 135-річчя від дня народження Ісака Дунаєвського Є речі, про які жалкуєш усе життя. Отак і я жалкую, що свого часу – ще студентом -- кі

0
  • apps/f508a82815854d1c97c1f774e8a9e2e7.jpg
  • apps/8e1add5491284e6488cdadefeac7671a.jpg
  • apps/95b489c2b9cb486e94ad7f41b0512454.jpg
  • apps/cea0beeb205e407fb88a77ab1b76306b.jpg
  • apps/a5268742a94344e1b91349fca18cf11c.jpg
  • apps/0773e3dc4bfa425e8ea9dfd76f38e774.jpg
  • /media/cache/a1/6e/a16e30918a14ae39e599c2c64a9d253a.jpg
  • /media/cache/4d/e2/4de2a28877d987093e0a305af5cf5c76.jpg
  • /media/cache/19/ee/19eec09ba66ff76f73348253cdfb9864.jpg
  • /media/cache/28/4d/284dcbc3a94c31af07b0843cd5f79940.jpg
  • /media/cache/31/a8/31a840617604804fb9f885070c0f1eab.jpg
  • /media/cache/ef/03/ef030bebd8de9c1c7f39bd552cdc2468.jpg


·До 135-річчя від дня народження Ісака Дунаєвського

Є речі, про які жалкуєш усе життя. Отак і я жалкую, що свого часу – ще студентом -- кілька років жив у Полтаві поруч з людиною, спогади якої нині були б безцінними, але хто ж думав тоді!.. Ця сива, худенька бабуся часто приходила «на вогник» у дім моєї квартирної хазяйки на затишній вулиці Короленка: вони бесідували, обмінювалися книгами, обговорювали телепередачі і навіть любили разом дивитися популярне тоді фігурне катання...

Якось у одній з телепередач прозвучав знаменитий «Шкільний вальс», і бабуся почала розповідати, що саме на ... її прохання Дунаєвський і написав цю пісню. Ось тоді я й дізнався, що Зіна Йосипівна – це сестра композитора! Після війни вона працювала у полтавській школи №1 і саме 1950 року мав відбутися її перший випуск. Так у травні того року «Шкільний вальс» тут уперше й прозвучав...

Тож багато ще чого хотілося б тепер -- через 35 років – розпитати у Зіни Осипівни, адже про дитинство композитора, його «лохвицький період» відомо дуже мало...

Все починалося з Лохвиці

... Ісак Йосипович (повне ім'я після народження Ісак Беру Йосип Бецалев Цалієвич) Дунаєвський народився 30 січня 1900 в містечку Лохвиці на Полтавщині -- у родині банківського службовця Цалі Симоновича Дунаєвського.І якщо батько Ісака жодного стосунку до музики не мав, то мати Розалія Ісаківна непогано співала і грала на кількох музичних інструментах, як і дядя Самуіл, який не лише жив у їхній сім’ї, але й був господарем єдиного на всю Лохвицю ... грамофона. Ох, цей грамофон...!

До шести років Ісак вже знав музичну грамоту і грав на піаніно. Але про норови того часу свідчить і такий факт: Ісаку і його старшому братові Семену свого часу було відмовлено в прийомі до Лохвицького реального училища: вступні іспити вони здали успішно, але існував ценз, за яким кількість єврейських дітей в середніх навчальних закладах суворо обмежувалася. Тож коли діти почали підростати (а їх було шестеро), сім’я переїхала до Харкова.

У сім’ї , до речі, дуже шанували музику, тож невипадково, певне, звідси вийшли й стали знаменитими на всю країну одразу три композитори – три брати: Ісак, Зиновій і Семен Дунаєвські та ще два відомі диригенти – Борис та Михайло. Але спершу Ісак вступив до Харківського музичного училища, де вчився грі на скрипці, а ще -- складав романси, фортепіанні п'єси, квартети. Одночасно навчався в гімназії, а потім на юридичному факультеті університету. Батько й справді бачив його юристом, але музика остаточно «перемогла» і зрештою Дунаєвський вступив таки до Харківської консерваторії. Після її закінчення у 1919 році почалася його робота в Харківському російському драматичному театрі. Цікаво, що у більшості біографій Дунаєвського згадується, що він був у театрі завідувачем музичною частиною, композитором, диригентом, але при цьому забувають, що перш ніж «завідувати» Дунаєвський працював і піаністом, і скрипалем.

Дебют Дунаєвського як театрального композитора відбувся 1920 року виставою "Одруження Фігаро", а як диригента – роком пізніше поставкою (спільно з М.Синельниковим) «Періколи» Ж.Оффенбаха. Деякий час Дунаєвський устиг попрацювати і в Симферопольському театрі ім. М. Горького, де й нині його портрет можна побачити на почесному місці серед інших знаменитостей – Щепкіна, Раневської.

Від театру до кіно

На цьому, власне, український період життя і творчості для Дунаєвського закінчується і з 1924 року починається московський. За п’ять років роботи у столиці Ісак встиг побути музичним керівником у чотирьох театрах, серед яких і такі відомі, як «Ермітаж», Театр сатири. Однак робота в театрі, схоже, особливої насолоди молодому композиторові не приносила, адже можливостей для «творчого маневру» тут і справді було не так багато. Тому Дунаєвський з радістю спокусився на пропозицію стати музичним керівником і головним диригентом Ленінградського мюзик-холу, де й почалося їхнє творче співробітництво з Леонідом Утьосовим, з яким вони створили ряд естрадних програм, ставши в СРСР «піонерами» так званої легкої музики.

До речі, саме у цей період Дунаєвський і починає активно працювати в кіно. Вважається, що усе почалося з «Веселих хлопців» (1934). Насправді ж це перший фільм, який приніс композитору всесоюзну популярність. А в кіно він почав працювати двома роками раніше, коли кінофабрика «Советская Беларусь» запропонувала Дунаєвському взяти участь у створенні звукового фільму «Перший взвод», потім були «Двічі народжений», «Вогні»… І нарешті «Веселі хлоп’ята».До речі,Леонід Утьосов, якого запросили на головну роль, одразу поставив умову, що музику писатиме саме Дунаєвський.

А далі пішло-поїхало…! «Три товариші» (1935), «Воротар» (1936), «Цирк» (1936), «Діти капітана Гранта» (1936 ), «Волга-Волга» (1938), «Світлий шлях» (1940), «Весна» (1947), «Кубанські козаки» (1949). Однак мало хто згає, що музика музикою, але в цей же час композитор заробляв «на хліб» цілком прозаїчними речами – керував ансамблем пісні і танцю Ленінградського будинку піонерів, очолював ансамбль Центрального будинку культури залізничників у Москві, з яким побував на усіх фронтах Великої Вітчизняної. Тривалий час очолював і Ленінградське відділення Спілки композиторів СРСР.

Дунаєвський написав музику до більш ніж 30 кінофільмів. У його кіномузиці пісні блискуче поєдналися з симфонічними картини, в яких пісенні теми розробляються за класичними законами музичного розвитку. Деякі симфонічні фрагменти (увертюра до «Дітей капітана Гранта», фінал фільму «Цирк», інтерлюдії у фільмі «Весна»), на думку музикознавців, ймовірно, являють собою частини ненаписаних симфоній (судячи з листів Дунаєвського, він не бажав займатися симфонічною творчістю з огляду на жорсткі ідеологічні рамки в радянській музиці).

Пісні, які стали народними

Нині його б назвали автором популярних саундтреків. Адже більшість пісень Дунаєвського і справді написана до кінофільмів. Більше того – вони невід’ємна і органічна частина цих кінострічок, їх візитівки. Однак парадокс у тому, що деякі фільми з часом забулися, а от пісні пішли в «самостійне плавання». «Марш веселих хлопців», «Пісня про Каховку», «Пісня про Батьківщину», «Марш ентузіастів» «Летіть, голуби», «Шкільний вальс», «Моя Москва» – стали знаковими піснями радянської епохи 1930-50-х рр., невід'ємною частиною радянської масової культури , вони живуть і донині.

До речі, «Моя Москва» – чи не єдиний твір на воєнну тематику, адже сам Дунаєвський зазначав, що «війна його не надихає». Він і справді був співцем мирного, щасливого життя. Невипадково чимало ліричних пісень Дунаєвського взагалі вважаються народними. Скажімо, коли вийшов на екрани фільм «Кубанські козаки», то мільйони глядачів – навіть із числа тих, хто уважно читав титри і помітив там прізвище «Дунаєвський» -- вважали, що композитору належать лише певні мелодії, а більшість пісень – народні. Кажуть, що й сам композитор страшно розчулився, коли на якомусь концерті у провінції, де Дунаєвський був серед глядачів, одну з його пісень, яка виконувалася зі сцени, назвали народною.

Пісні піснями, але Дунаєвський свого часу вийшов і на перші ролі і в жанрі оперети. Всього їх написано 12, а найкращі - «Золота долина» (1938), «Вільний вітер» (1947), «Біла акація» (1955). Окрім своїх основних жанрів – оперети і кіномузики – Дунаєвський написав також чотири балети, багато інструментальної музики для естрадного та джазового оркестрів.

Чи був любимець публіки «любимцем» ... вождя?

Вважалося, що усі, хто одержував Сталінську премію були «любимчиками» вождя. А Дунаєвський став навіть «двічі лауреатом» -- 1941 і 1950 років! А ще у 1939 році його іменем було названо навіть пароплав (за життя такої честі удостоїлись лише Любов Орлова та Валерій Чкалов). Та навряд чи у такої людини як Сталін, що могла пожертвувати навіть власним сином («Солдата на маршала не міняю!»), могли бути якісь «любимчики», а тим паче існувати певні «індульгенції» для них. Дунаєвський, до речі, свого часу навіть пісню про вождя написав (а хто їх тоді не писав?!), але вона, кажуть, не сподобалася самому Сталіну: «Товариш Дунаєвський доклав увесь свій чудовий талант до того, аби цю пісню про товариша Сталіна ніхто не співав. Пишіть краще про людей!»

Втім і долі деяких відомих людей, які у ті часи раптом почали відчувати, що «вхопили Бога за бороду» виявлялися інколи дуже печальними. Такі «попереджувальні дзвіночки» були й Дунаєвському. Зокрема, один раз після того, як він без відповідного дозволу дав інтерв’ю зарубіжній газеті та ще й «розбалакався» там... Але були речі і серйозніші. Так, по «справі лікарів» проходив і його двоюрідний брат – професор Л.Дунаєвскьий, але Ісак вирішив не відсиджуватися і з таким же ентузіазмом, як у музиці, кинувся захищати на ті часи уже «безнадійного» чоловіка. Зрештою захистив, але й собі нажив немало ворогів. А тут іще й неприємність із сином Євгеном, у якого після бурхливої вечірки дружки викрали ключі від машини, скоїли аварію, загинула дівчина... Сам Євген до цього не був причетний, але та подія (ще й трапилася вона 7 листопада 1951 року – у день революції!) стала поштовхом для цілої «антидунаєвської» кампанії, аби припинити яку інший відомий композитор Тихін Хренников навіть змушений був звертатися у ЦК КПРС...

Але й за часів Сталіна, а тим паче після його смерті композитора звинувачували в «ідеологічному цинізмі»: мовляв, на тлі жахливих подій, які відбувалися у державі, він писав «бадьоренькі пісні». Хоча існувала й інша точка зору, що саме ці пісні й допомагали людям жити у тих жахливих умовах, слугували своєрідним «психотерапевтичним засобом», аби країна остаточно не збожеволіла. Відповідь, на думку дослідника творчості Дунаєвського професора Наума Шафера, криється у євтушенківській фразі: "Большой талант всегда тревожит".

Кажуть, що Дунаєвського остаточно добив фейлетон сумнозвісного Семена Нариньяні в «Известиях», де оприлюднювалдися навіть деякі подробиці сімейного життя композитора. Тоді говорили навіть про самогубство композитора... А ось як розповідав про останні дні життя батька Максим Дунаєвський (його, до речі, офіційно визнали сином лише після смерті батька – за згодою сім’ї Дунаєвських та рішенням суду): «Напередодні батько гастролював з оркестром у Ризі... Люди якось дізнались, коли від’їздитиме Дунаєвський і на пероні зібрався великий натовп людей. Тож прямо тут артисти влаштували своєрідний прощальний концерт. Батько стояв на сходинці вагона і теж співав разом з усіма... Але потім друзі помітили, що він зник. Застали його в купе зі сльозами на очах: «Мені здається, це був мій останній концерт!» Так воно й вийшло... За кілька днів уже в московській квартирі лікарі, які прибули на виклик, побачили господаря мертвим -- з телефонною трубкою в руці... Серцевий спазм!

Трапилося це 25 липня 1955 року. До речі, цього ж дня -- 25 липня 1980 року – не стало й Володимира Висоцького. Щось є у цьому символічне.... Бо хоч творчість обох, їх пісні були такими «несхожими», але вони «схожі» в головному – їх любили і люблять донині...

... У кінокомедії «Волга-Волга» затятий бюрократ Бивалов (Ігор Ільїнський) суворо запитує вишикуваних у рядок дівчаток: «Товариші Дуні, негайно зізнавайтеся, хто з вас написав цю пісню?». Так от, і цю пісню, і всі мелодії до кінофільму якраз Дуня -- саме так називали Дунаєвського близькі друзі -- й написав!

Ще один Дунаєвський

До речі, Ісаку Дунаєвському інколи «приписують» і пісні, які він насправді ніколи не писав. Їх автором є Зіновій Дунаєвський – молодший брат композитора. Він теж був доволі відомим композитором, однак якось «загубився» в променях слави Дунаєвського-старшого. Отож кілька слів і про нього...

Зіновій народився в 1908 року там же, у Лохвиці. Музичну освіту здобув у Харківській консерваторії, а з 1929 року продовжує навчання в Москві, де удосконалюється у відомого радянського музиканта М. Ф. Гнесіна. Уже в 30-ті роки Зіновій Дунаєвський стає добре відомим і як музичний діяч, який бере активну участь в організації різних ансамблів. У 1938-39 роках він є керівником одного з кращих колективів країни - Всесоюзного Шахтарського ансамблю пісні і танцю. З 1939 по 1944 рік бере на себе організацію Ансамблю пісні і танцю НКВС СРСР, керує ансамблем 2-го Українського фронту. Велику Вітчизняну війну З. І. Дунаєвський закінчує на чолі ансамблю пісні і танцю Забайкальського фронту. У післявоєнні роки композитор очолює рибальський ансамбль пісні і танцю "Моряна", а потім заново створює Шахтарський ансамбль у Донецьку, яким керує до своєї смерті в 1968 році.

Всі ці роки З. Дунаєвський працює над створенням нових пісень; багато хто з них здобули широку популярність у слухачів. Серед них --"Ну, як не заспівати", "Робоча Москва", "Московські ліхтарі", "Берізка біла", "А небо підкоряється не всім", "Чому", "Заповітні слова", "Зустріч", «Марш радянських спортсменів" та багато інших.

Зиновій Дунаєвський нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни II-ступеня, двома орденами Знак Пошани, орденом "Шахтарська слава" та медалями. Йому присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв Української РСР ". (Б. Дворний)

Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ.