•  

Мазепа і мазепинці

0
Мазепа і мазепинці

За царських і комуністичних часів важко було б знайти історичну особу на яку було б вилито стільки бруду, як на гетьмана України Івана Мазепу (1659-1709). Народився він у сім’ї українського шляхтича, представника знатного роду Мазеп-Колядинських. У 50 роках 17 століття став пажем  («покоєвим») польського короля Яна Казиміра.  Навчався в Київському колегіумі, Варшавській єзуїтській школі, університетах Голандії, Італії, Німечини, Франції, виконував доручення польського короля у різних країнах Європи. У 60-х роках перейшов на службу до гетьмана П.Дорошенка, де зробив блискучу військову кар’єру, а після його зречення – до гетьмана І.Самойловича. В результаті змови козацької старшини останнього було усунено від влади і в 1687 році гетьманом Лівобережної України було обрано генерального осавула І.Мазепу. З його обранням закінчився драматичний період в історії України, названий пізніше «Руїною».


Прийняті одночасно з обранням І.Мазепи на гетьманство «Коломацькі статті» посилювали владу московського царя над Україною, позбавляли гетьмана права на ведення зовнішньої політики. Лівобережна Україна вперше дістала офіційну назву «Малоросія», а гетьману наказувалося «єднати малоросійський народ з великоросійським», тобто проводити політику русифікації українського народу.

І.Мазепа, на відміну від Петра 1, який прийшов до влади в 1689 році, був людиною високої культури та інтелекту. Він читав оригінали творів античних авторів, володів польською, латинською та французькою мовами, мав шарм справжнього джентльмена. Він добре знався на гарматній справі, написав навіть підручник з артилерії складав вірші і поеми, захоплювався грою на бандурі. У внутрішній політиці гетьман робив ставку на козацьку старшину, шляхту і духовенство, намагався створити національну аристократію і зберегти автономію України. І.Мазепа також витрачав великі кошти на будівництво і реконструкцію храмів, монастирів, закупівлю книг, матеріальну допомогу Києво-Могилянскому колегіуму. Лише в Києві було побудовано або капітально відремонтовано 12 церков та, відреставровано храм Святої Софії

Розпочата в 1700 році російсько-шведська війна важким тягарем лягла на плечі українського народу. Українські козаки, які брали участь у ній несли великі втрати від суворого північного клімату, хвороб і незадовільного харчування. Масово гинули вони і під час будівництва каналів в новій столиці Російської імперії – Санкт-Петербургу. Населення України потерпало від непосильних податків. Безперервні війни Петра І руйнували економіку і торгівлю України, а імперська політика царизму вела до знищення автономії України. Все це спонукало І.Мазепу відмовитися від московської протекції і перейти на бік Карла ХІІ, армія якого вважалася непереможною. В цьому прагненні гетьмана підтримала Запорізька Січ на чолі з кошовим отаманом К.Гордієнком. Проте погром російськими військами резиденції гетьмана фортеці Батурин і поразка шведів під Полтавою перекреслили плани І.Мазепи. У полтавській битві взяли участь 19 тисяч шведів, 11-12 тисяч прихильників І.Мазепи, а на боці Петра І – 67 тисяч росіян, калмиків і козаків І.Скоропадського, якого з наказу царя проголосили гетьманом.

Разом з рештками шведської армії, козаків та запорожців І.Мазепа пішов на вигнання у турецькі володіння, де і помер у місті Бендери в Молдавії, морально вбитий тим, що його надії звільнити Україну з-під московського ярма зазнали краху. У пам’яті українського народу він залишився символом боротьби за волю України, що знайшло відображення у відомому прислів’ї:»Від Богдана до Івана не було гетьмана». Не випадково І.Мазепі присвячували свої твори такі генії європейської культури як Вольте, Байрон, Гюго, Ліст, Верне та багато інших.

Справу І.Мазепи продовжував П.Орлик з його відомою Конституцією, який більше 30 років боровся за незалежність України і помер у злиднях на чужині. З ім’ям І.Мазепи пов'язаний перший етап українського визвольного руху. Не даремно всіх патріотів України аж до Визвольних змагань 1917-1921 років називали «мазепинцями». Уявний портрет І.Мазепи зображений на 10-гривневій купюрі.

Віктор Ревегук,

кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України ПНПУ ім. В.Г. Короленка