Полтавський слід генерала Май-Маєвського і «Ад'ютанта його превосходительства»

03.11.2014, 12:18
Полтавський слід  генерала Май-Маєвського і «Ад'ютанта його превосходительства»

Прототипа одного з героїв знаменитої радянської кінострічки «Ад'ютант його превосходительства» влітку 1919-го полтавці носили на руках. Утім за радянських часів цей знімок вважався б страшенною «крамолою». Адже на ньому не хто інший, як командуючий Добровольчою армією генерал-лейтенант Володимир Май-Маєвський, якого полтавці й справді несуть на руках. Зберігся навіть документальний ролик тих часів, який так і називається – «Взятие Полтавы войсками генерала Май-Маевского», де ця ж сцена «оживає» на кіноплівці.

Що ж відбувалося тими днями у Полтаві, і хто цей бравий генерал?

(Генерала Май-Маєвського зустрічають у Полтаві)

На Москву через Полтаву

Якщо сказати, що, починаючи з кінця 1917-го року, влада у Полтаві змінювалася кілька разів – означає не сказати нічого. Інколи вона змінювалася не тільки протягом місяця, а й протягом тижня. І чим більше військ прибувало до міста, тим більше впевненості було в обивателя, що нарешті настане хоч якась стабільність і «поліпшення життя вже сьогодні». Втомлений від хаосу і безвладдя народ уже мало зважав на ту чи іншу ідеологію – лишень припинилися б грабунки і мародерство.

Саме на такій хвилі 15 липня 1919 року частини Добровольчої армії під час спершу успішного для них «походу на Москву» й захопили Полтаву, яку більшовики залишили фактично без бою. Наступного дня до міста прибув командуючий групою військ генерал-лейтенант М.Бредов, а ще через день і сам Май-Маєвський. У місті відбувся парад військ, а в залі Дворянського зібрання навіть урочистий прийом на честь… англійських офіцерів, які воювали у складі Добровольчої армії. Цікаво, що за участю командуючого в ті дні відзначали навіть 210-ту річницю Полтавської битви, відбувся молебень біля Сампсоніївського храму.

Князь і популярний у «білих» поет Федір Касаткін-Ростовський навіть відгукнувся на цю подію віршем:

В исканьи новой бранной славы

И благоденствия страны,

В бою упорном стен Полтавы

Достигли Гвардии сыны.

Полки петровские, как прежде,

Дрались с врагом в её полях,

Душой сплотясь в одной надежде,

Не видеть Родину в цепях.

Частини Добровольчої армії перебували у Полтаві до листопада, і весь цей час місто було фактично прифронтовим. За таких умов «білим» так і не вдалося налагодити нормальний порядок у губернії, тим паче, що в окрузі діяло і чимало різних банд, які воювали за принципом «Бий білих, поки не почервоніють, бий червоних, доки не побіліють». Про характер же «маєвської» влади свідчить і такий показовий факт: одним із перших розпоряджень командування став наказ про закриття українських шкіл.

Невдачі на фронті «лікував»… горілкою

Май-Маєвський довів армію до Києва, Орла і Воронежа. За деякими даними, головнокомандувач Збройними силами Півдня Росії Антон Денікін навіть планував його після взяття Москви призначити на пост військового і морського міністра. І хоча, за свідченням очевидців, Май-Маєвський відзначався винятковою особистою чесністю, однак і надзвичайної жорстокості йому не бракувало: смертні вироки він виносив без будь-якого суду і слідства навіть тим, кого лишень запідозрили у співчутті до більшовиків.

(В.Май-Маєвський)

Кажуть, що після невдач, яких наприкінці осені зазнала Добровольча армія, схильний до спиртного генерал буквально не «вилазив» із запоїв, тому зрештою був звільнений з посади і на його місце призначили барона Петра Врангеля. Щоправда, останній повернув у 1920 році в стрій Май-Маєвського. Втім, останній під час оборони врангелівцями Криму керував лише тиловими частинами. За однією з версій, генерал застрелився під час евакуації Білої армії із Севастополя, за іншою – помер від розриву серця чи то в одній із севастопольських лікарень, чи то дорогою на корабель.

Капітан Кольцов і батько Ангел

І все-таки в СРСР про Май-Маєвського згадали. 1970 року на екрани країни вийшов п'ятисерійний художній фільм «Ад'ютант його превосходительства» про розвідника-чекіста, який під іменем капітана Павла Кольцова опиняється в штабі білих. І навіть стає ад'ютантом командуючого. Щоправда, у фільмі – це генерал Ковалевський, однак ім'я і по батькові йому залишають – Володимир Зенонович. Цю роль у стрічці прекрасно зіграв відомий радянський актор Владислав Стржельчик.

(В.Стржельчик у ролі генерала В.Ковалевського)

Загалом у фільмі чимало персонажів, які мали реальних прототипів. Так, начальник контррозвідки Щукін – це полковник Щучкін. Реальним персонажем був і батько Ангел. Втім герой Анатолія Папанова нічого спільного не має зі своїм прототипом, адже у фільмі – це ватажок банди «зелених», який любив проводити «екскременти» і мав згадуваний уже девіз «Бий білих – поки не почервоніють, бий червоних – поки не побіліють». Насправді ж «Ангел» – навіть не прізвисько: Євген Ангел – відомий український отаман, один із керівників повстанського руху проти більшовиків у 1918-1919 роках на Чернігівщині й Сумщині. Його загони в окремі періоди контролювали і деякі волості Полтавщини.

Реальним же прототипом капітана Кольцова був Павло Макаров.

Хто ж такий Макаров?

Павла Макарова насправді у штаб білих ніхто спеціально «не засилав». Щоправда, він за доволі загадкових обставин став ад'ютантом командуючого, «присвоївши» собі офіцерське звання, хоча, кажуть, навіть писав із помилками. До речі, у 20-ті роки Макарова таки взяли на роботу в ЧК, і він навіть написав книгу «Адмірал Май-Маєвського», яка кілька разів перевидавалася. Втім у 1929 році внаслідок перевірки фактів, викладених у книзі, Макарова позбавили пенсії як «партизана», а у 1937-му й заарештували. Однак вирок як на ті часи виявився доволі м'яким, і зрештою його за кілька років не тільки випустили на волю, а й повернули персональну пенсію.

Під час Великої Вітчизняної Макаров став одним із організаторів підпілля в Криму, очолював партизанський загін, у якому воювали його дружина і жінка. Нагороджений орденами Червоного Прапора і Червоної Зірки. Про цей період свого життя він написав у книзі «Партизани Таврії», фактів із якої вже ніхто не зміг спростувати. Помер Макаров 1970 року у Севастополі на 73-му році життя.

Фільм вийшов – почалися… скандали

У титрах фільму «Ад'ютант його превосходительства» можна прочитати, що авторами сценарію є Георгій Сєверський та Ігор Болгарин. Пізніше вони випустили навіть белетризований сценарій окремою книгою. Однак, виявляється, ще у 1967 році в газеті ЦК ЛКСМУ «Юный ленинец», яка виходила в Києві, була надрукована повість Ігоря Росоховатського «И все-таки это было», цілі фрагменти якої дивним чином потрапили до фільму. Виник скандал.

(Афіша фільму «Ад'ютант його превосходительства»)

Сам Ігор Росоховатський згадував про це так: «Повість публікувалася в газеті під двома псевдонімами. Потім я побачив її екранізацію у фільмі «Ад'ютант його превосходительства». Здивувало те, що там наводилися великі шматки з моєї повісті без посилання на першоджерело... Довелося звертатися до суду, щоб довести, що фільм заснований на моєму матеріалі. Під час судового розгляду ми з моїм співавтором повісті і сценаристом фільму підписали мирову угоду, в якій зазначено, що фільм заснований на моїй повісті «И все-таки это было».

Якісь претензії нібито висував і ще живий тоді Павло Макаров. Однак, кажуть, фільм дуже сподобався високому начальству включно з тодішнім міністром культури СРСР Катериною Фурцевою, тому скандал воліли швидко зам'яти.

Назву «позичили» у Короленка

До речі, й сама назва фільму дивним чином повторює заголовок статті нашого Володимира Галактіоновича Короленка – «Ад'ютант його превосходительства», яка ввійшла до збірки письменника «Сибирские рассказы и очерки». Приводом для її написання, як згадував сам Короленко, став дикий випадок, про який він довідався з газети «Русские ведомости» від 14 січня 1884 року: ад'ютант приамурського губернатора Алабін застрелив начальника маленької поштової станції, який лишень попросив «не шуміти», бо в домі хвора жінка…

Виявляється, Короленко за кілька років до цих подій уже чув про цього типа: «В 1881 году мне пришлось проехать по Лене. Дело было вскоре после всем памятного события 1 марта (йдеться про так званий Ленський розстріл. – Авт.). По приленскому тракту недавно еще проскакал до Якутска курьер, который вез официальное извещение о кончине государя. Курьер этот был адъютантом при иркутском генерал-губернаторе. Фамилия его – Алабин. Известие, которое вез курьер, конечно, очень живо интересовало всю Россию, Европу. Но, проезжая вскоре после этого по Ленскому тракту, я видел, что в глазах обитателей этого несчастного забитого края, – личность и экстравагантные «поступки» курьера заслоняли значение и силу поразившего всю Россию события, известие о котором он вез с собою. При каждой остановке, на каждой станции только и было речи, что о курьере. Рассказы о нем передавались из конца в конец с негодованием и ужасом, больше – с ужасом, как перед страшным бичом вроде египетской казни. Да и действительно – одна из египетских казней разразилась тогда на Лене: загнанные кони падали десятками, но это еще цветочки... Г-н Алабин был страшнее людям: бледный, возбужденный, со сверкающими глазами, ураганом врывался он на каждую станцию. Ему предшествовали крик избиваемых ямщиков, испуганные вопли бегущих, всплески пощечин и яростный вопль самого грозного начальника. Все – озадачены, ошеломлены, в панике, а между тем нужно держать ухо востро: малейшая оплошность – и ярость грозного курьера переходит всякие пределы...».

Звісно ж, Короленко, який був ревнителем прав людини і противником усілякого насилля, не міг «пропустити» цей випадок. Він уже тоді застерігав: якщо навіть окремі представники влади так поводяться з людьми, то рано чи пізно таку владу чекатиме крах. Так і вийшло… Слід би пам'ятати про це й тепер.

Отаким дивним чином переплелись у нашій історії Май-Маєвський і Короленко, який імовірно ж бачив самого генерала у Полтаві у липні 1919-го…

Віталій Скобельський.

письменник-історик. 


Читайте також:
Історія
Ви напевно чули безліч теорій про піраміди. Що це — гробниця фараона, або збудована культова споруда представниками позаземної цивілізації.
27 березня, 21:33
Історія
Сармати були добре захищені в бою і мали розвинену кінну культуру.
27 березня, 18:12
Історія
5 цікавих фактів про орден тамплієрів
27 березня, 15:51
Історія
Більшовицькі загарбники завжди відрізнялися своїм дикунським ставленням до поневолених народів. Не тільки європейців мордували, а й азійців.
27 березня, 13:27
Історія
Жінка, яка врятувала Францію від цілковитої анґлійської окупації, була принесена у жертву фанатиками. Пізніше її визнали святою.
27 березня, 06:01
Історія
Що пов'язує Орден тамплієрів з галицько-руськими теренами?
26 березня, 11:13