•  

Як пес Барбос світ ощасливив

0
Як пес Барбос світ ощасливив

50 років тому на екранах з’явилася знаменита трійця — Трус, Балбес і Бувалий

Ц ці дні, на початку вересня 1964 року, на екрани вийшла короткометражка «Пес Барбос і незвичайний крос», де дебютували герої Юрія Нікуліна, Георгія Віцина та Євгена Моргунова. Найвідоміша трійця радянського кіно «перекочує» затим і в інші популярні кінокомедії — «Самогонники», «Операція «И»...», «Кавказька полонянка». А зняв усі ці фільми знаменитий режисер Леонід Гайдай – людина з полтавським корінням, адже його батько – Іов Гайдай – був уродженцем села Оріхівки Лубенського району.

«Це ж чудовий сценарій...»

У титрах стрічки читаємо: «За фейлетоном Степана Олійника». Це дивно, адже фільм «німий», там лише красномовні звуки та чудова музика Микити Богословського. До чого ж тоді фейлетон? Це ще одна цікава історія.

Друзі Гайдая переповідали її по-різному, але, думається, можна повірити його дружині Ніні Гребешковій (глядачам вона запам’яталася у ролі дружини Семена Семеновича з гайдаєвої «Діамантової руки»). Ніна Сергіївна згадувала:

— Після негараздів з фільмом «Тричі воскреслий» Льоню охопила депресія. Ми вирішили розвіятися і підлікуватися в Глазково під Іркутськом, де жили його батьки. Їхали поїздом, і от на одній невеличкій станції Льоня купив газету «Правда», почав її перегортати і раптом аж підскочив: «О, дивись, це ж чудовий сценарій для короткометражки!..» Виявляється, на очі йому потрапив фейлетон українського гумориста Степана Олійника про пса Барбоса і трійцю браконьєрів...

Ось цей фейлетон (у «Правде» він друкувався у перекладі російською Валентина Корчагіна):

До озер, через луги,

Там, де верб зелені шати,

Йшли природи вороги —

Браконьєри-торбохвати.

Поспішали мимо плес

За Гаврилом-здоровилом.

Збоку біг цибатий пес,

Дресирований Гаврилом...

Що не крок — тріщить лоза.

Йдуть, нема на них холери!

Ось і озеро-краса.

І спинились браконьєри.

Підізвавши двох Микол,

Одігнавши пса рудого,

Дістає Гаврило тол

І дружкам говорить строго:

— Киньте к бісу цигарки

І замріть у цій хвилині,

Бо як бахне — на шматки

Рознесе вас по долині.

Прикріпив Гаврило Щур

Тол на палку-закидалку,

Підпалив бікфордів шнур

І жбурнув на воду палку.

Ліг на землю на живіт

І простяг тремтячі руки.

П’ять хвилин — і гримне світ!

І спливуть соми і щуки!

Але світ не без чудес

(Не забуть їм ту рибалку!):

Як уздрів служака-пес,

Що хазяїн кинув палку, —

Гавкнув хрипло — і туди:

Діставати, як привчили!

Палку — в зуби... і з води

Пре до берега щосили!

Пре на них... А шнур горить!

Торбохватам не до рибки:

Щур «Ой, Боже!» верещить,

В двох Микол волосся дибки!

Двоє в майках і трусах,

Щур Гаврило в тілогрійці —

Чешуть так, що глянуть страх!

Хоч записуй в олімпійці!

Шнур згоря! Сильніше «крос»!

Озирнуться торбохвати —

З вибухівкою Барбос

Наступа уже на п’яти!

Марафонську боротьбу

Тим скінчили браконьєри,

Що залізли на вербу

І притихли, мов тетері.

Під вербою став і пес.

Кинув тол й махнув ганяти...

Мить... і дим аж до небес!

Бахнув тол гучніш гармати!

Бахнув так, що їх труси

Над вербою закружляли,

Що суконні картузи

З неба й досі ще не впали.

Бахнув так у всі боки,

Що тікали з лугу коні,

Що здригнулися шибки

У міліції в районі,

Що хрестились на траві

Два Миколи і Гаврило.

Хтось питав їх:

— Ви живі? —

Ті не чули. Поглушило!

Сполошилося село,

Збіглись діти до левади,

Лиш нікого не було

Ні з району, ні з сільради.

Там воюють на словах,

Шлють з міліції папери...

А в озерах і річках

Нищать рибу браконьєри!

До речі, написаний фейлетон за реальними фактами, які повідав Олійнику у листі один із земляків. Щоправда, у автора він називався «Пес Барбос і повчальний крос». Олійникових браконьєрів — двох Микол і Гаврила — Гайдай теж змінив на відповідних типажів, придумав їм прізвиська — Трус, Балбес, Бувалий.

«А Козловський з’їхав з глузду...»

Тоді ж Гайдай написав режисерський сценарій. А повернувшись до Москви, пішов до директора «Мосфільму», знаменитого режисера Івана Пир’єва: «Здається, можна зробити смішний фільм». «Та що ж тут смішного — біжить один, біжить другий, біжить собака... — каже Пир’єв. — Гаразд, на тобі 30 тисяч з кошторису іншого фільму...»

Бувалим сам Гайдай бачив Михайла Жарова, але Пир’єв порадив йому Моргунова, що так запам’ятався у ролі зрадника Стаховича у «Молодій гвардії». Трусом Гайдай запропонував стати Георгію Віцину, якого знімав у фільмі «Жених з того світу». А Балбеса мав грати Сергій Філіппов. Однак той був на гастролях, і Віцин порекомендував «чудового клоуна з цирку на Цвітному бульварі». Це був Юрій Нікулін, побачивши якого, Гайдай вигукнув: «Так це ж і є Балбес! Треба тільки вії довші приклеїти, а ви кліпайте очима... Пика буде ще дурнішою».

Зняли картину дуже швидко. Все йшло «з коліс». Зйомки проходили у підмосковних Снігирях, поблизу дачі нашого земляка — знаменитого співака Івана Козловського. Якось уже загримований для чергової сцени — з вимазаним сажею обличчям і в обгорілому одязі — Віцин, який любив наспівувати щось класичне, стояв під берізкою і мугикав арію Ленського: «Куда, куда вы удалились...» Місцеві селяни звернули увагу на дивного чоловіка: «А це хто?»

— Це Іван Семенович Козловський! — заявив Моргунов. — У нього сьогодні дача згоріла, от він того...

І покрутивши пальцем біля скроні, додав: «Зараз машина з Москви приїде, заберуть...» Переляканих селян тільки й бачили!

Брех і Брейтшер

Як у фільмі героям, так і самій знімальній групі найбільше дошкуляв пес. Звали його Брех, а господарем був дресирувальник Ігор Брейштер. Він дуже любив свого «двіртер’єра», страшенно за нього переживав. Сам собака був напрочуд розумним, однак собі на умі: то з кадру вибіжить, то за котом поженеться...

Найбільше мороки, згадував Моргунов, було під час зйомок сцени погоні. Через «заморочки» Барбоса-Бреха її кілька разів доводилося повторювати, а біг був для Моргунова не найбільшою втіхою. Якось актор так розлютився, що пообіцяв «придушити псюру». Брех у боргу не залишився і цапнув актора за ногу.

Хай там як, але Брех був улюбленцем знімальної групи, а після виходу фільму на екрани став і найзнаменитішим собакою Радянського Союзу.

Що лишилося за кадром

Під час зйомок у Гайдая народжувалися все нові й нові трюки. 10-хвилинний формат стрічки був для них замалим. Деякі епізоди Гайдаєві довелося «різати» вже під час монтажу. Так, з остаточного варіанту випала сцена, де трійця пробігає через курінь, з якого Боягуз вискакує вже в одних трусах, а за ним — ведмідь... Проти цього виступив інженер з техніки безпеки. Тоді справжнього ведмедя замінили опудалом, в яке вліз сам Гайдай, та коли переглядали матеріал, стало зрозуміло: не те...

Був ще епізод із чередою, де Балбес падав на корову, Трус — на козу, а Бувалому привидівся бик, який біжить за ним з динамітом... Не потрапила до стрічки і сцена, де трійця стрибає з гірки, під якою сидить бабця з корзиною яєць...

А найбільше Гайдай жалкував за фіналом. Була пізня осінь, і в останній день довго довелося чекати сонця, щоб зняти останній план. І тут небо потемніло і повалив лапатий сніг. Усі зачаровано милувалися, а режисер у розпачі схопився за голову: «Боже мій! Придумав чудовий фінал! Уявляєте, Балбес сидить у тачці і у зубах у нього палиця, як у собаки...» Але зняти цього вже не змогли... Втім, деякі епізоди (в тому числі й з ведмедем) Гайдай використав у «Самогонниках».

Навіть японці сміялися!

«Пес Барбос...» отримав чимало нагород на міжнародних фестивалях, його закупили 120(!) країн світу. Адже комедія не потребувала перекладу! А під час святкування 50-річчя Гайдая директор «Мосфільму» зачитав телеграму Міністерства закордонних справ СРСР з подякою «за сприяння в укладенні важливої угоди з Японією». З’ясувалося, що якось до Москви прибула японська делегація, однак переговори йшли туго. Дипломати не могли «розтормошити» впертих японців. «Ну, хоч «Пса Барбоса...» їм показуй!» — вдарив об поли руками відповідальний товариш. «А ти покажи!» — підхопив «ще відповідальніший». Японці так реготали, що потім усі папери попідписували!

«Не було б Олійника — не було б і нашої трійці!»

...Кажуть, усе в житті не випадкове. Певне, був знак долі в тому, що у скрутний для себе час Гайдай побачив фейлетон саме українця Степана Олійника. Хто ж іще міг так зрозуміти його гумор, як не Гайдай, що й сам мав українську душу! Більше того — полтавське коріння. Адже батько режисера родом з Оріхівки на Лубенщині. Через бунтарський характер Гайдай-старший і опинився далеко від рідної України. Але козацький дух і гумор передалися й Гайдаєві-молодшому.

Що ж до «святої трійці», то у Полтаві, здається, не бував лише Нікулін. А от Віцин і Моргунов навіть знімалися тут 1993 року у кінокомедії «Браві хлопці» — про льотчиків-ветеранів, які мусять виконати спецзавдання. А ще раніше Моргунов виступав з концертом навіть у Нових Санжарах, де ми й познайомилися. Він казав: «Не було б Степана Олійника — не було б і нашої трійці! Як не було б і «Самогонників», «Кавказької полонянки», «Операції «И»...». Початок усьому — Степан Олійник!» Так вважав і сам Гайдай, який потоваришував з Олійником і любив читати його твори в оригіналі — колоритною українською мовою.

Павло ДЕМІНСЬКИЙ.