•  

Березова Рудка - столиця Шевченкового серця

0
Березова Рудка - столиця Шевченкового серця

На території маєтку Закревських, що в Березові Рудці на Пирятинщині, о будь-якій порі панує сумна тиша. Майже століття не бачив будинок своїх господарів, облущився, втратив колишню вишуканість. У бальному залі, де багаті панянки хизувалися розкішними сукнями, розташувалася бібліотека місцевого аграрного технікуму. Часи змінюються і люди теж…

- У нас чомусь поставили пам’ятник уже немолодому Тарасу Шевченку, - розповідає директор народного історико-краєзнавчого музею в с.Березова Рудка Валентина Гончар. – А він же приїздив до нас 29-річним юнаком, якого вже добре знали, бо в 1840-му вийшов його «Кобзар». Цей візит був у липні 1843 року, коли Тарас гостював у Мар’янівці, розташованій за 35 км, у свого товариша – поета Євгена Гребінки.

Жінка небезпідставно вважає, що Березова Рудка стала столицею Шевченкового серця. Скільки того щастя він устиг побачити за 11 вільних від кріпацтва та заслання років...

Євгена Гребінку запросили на бал до княгині Ольховської в село Мосівка, що на території нинішнього Драбівського району Черкаської області. Не обійшли увагою й Гребінчиного гостя – Тараса Шевченка. Як свідчить історія, Євген Павлович мав намір невимушено «нав’язати» другові свою незаміжню сестру Людмилу. Але доля розпорядилася по-своєму, через що друзі навіть перестали бачитися.

У Мосівці розпочинався великий бал, на який приїхав і Платон Закревський з дружиною Ганною, братами та сестрами. Шевченка, як гостя, який побував у княгині Ольховської вперше, познайомили з поважною родиною Закревських. Ті зустріли його не дуже тепло. Тільки красуня Ганна, яка вже читала Шевченкову «Катерину» та інші твори, щиро зізналася, що мліє від його віршів. Закревські запросили поета на гостину в Березову Рудку.

Шевченку, як особливому гостю, випала честь відкривати бал. Лише одне коло пройшов він із підстаркуватою княгинею. Швидко втомившись, вона запропонувала дотанцювати з Ганною Закревською, обраною «Королевою балу».

Тарас і сам не зчувся, як молода жінка з очима кольору перестиглих вишень запала йому в душу. На третій день він уже примчав у гості до Закревських у Березову Рудку. Це був надзвичайно мальовничий маєток – перлина архітектури в оправі розкішної природи.

- Гостя запросили приїхати ще раз і написати портрети господарів, - продовжила Валентина Гончар. – У маєтку був свій придворний художник-самоучка. Та Закревським хотілося, щоб їхні портрети написав професіонал – випускник академії мистецтв.

Тарас Шевченко приїхав аж через півроку - у грудні 1843-го й виконав портрети Платона та Ганни Закревських, а також Платонового брата Віктора. Мистецтвознавці вважають образ Ганни найкращим жіночим портретом, який написав Шевченко. На жодному немає такого життя очей, такого ніжно-промовистого теплого погляду. Він старався втілити в портреті всі свої почуття до цієї дивовижної жінки

Вони зустрілися ще тричі – у травні та жовтні 1845-го та в січні 1846-го. Востаннє бачилися на Тетянин день – на дні народження все тієї ж Тетяни Ольховської. А потім було тривале заслання, яке докорінно змінило життя поета. І коли в 1858 році він приїхав у Пирятин з надією побачити милу його серцю людину, дізнався, що вона померла. 35-річну Ганну скосив туберкульоз.

- Важко сказати, чи було почуття Ганни таке ж сильне, як Шевченкове, - розмірковує директорка музею. – Вона на 21 рік була молодша від свого судженого. Її батько та чоловік служили разом. Тож коли Платон Олексійович приїхав у гості до Заславських і побачив їхню гарненьку 17-річну доньку, довго не роздумував. За другим візитом уже просив її руки та серця. Батько Ганни погодився відразу, бо знав, які статки мав Платон Олексійович. А в доньки ніхто й не питав про згоду.

Навряд чи молодій жінці довелося пізнати жагуче кохання. Платон Закревський часом дорікав їй, що вона не мала приданого. Коли Ганна зустрілася з Тарасом, вона була вже матір’ю двох дітей. Шевченко знав жінок і до Ганни, і після неї. Але те, що було «до», на думку одного з шевченкознавців, можна назвати прелюдією або вступом, а те що «після» – епілогом. Він віддав Ганні найкращі почуття, не опорочивши честі заміжньої жінки. Його чуттєві пориви залишилися в ліричному вірші «Якби зустрілися ми знову»:

…Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!

Цей вірш композитор Микола Лисенко поклав на музику. Здається, ніби ця музика, сповнена кохання, досі звучить у маєтку Закревських.