•  

Друге народження Григорія Ксьонза

0
  • apps/263840e5ee934d099b71f767f43806b9.JPG
  • apps/c4d54c83f6674e0a945b9ab84b3635d7.JPG
  • apps/0544c9a145b14b348ecf528f9baada6a.JPG
  • apps/873be25d1bd4429badc8cfd69c3c6590.JPG
  • apps/b3490bb729094c6384b3c8d20ecc1f7c.JPG
  • apps/26e12ab276e54bb0b261e086bf8ed4f8.JPG
  • apps/2aa902f791d1406da5324495c499a7dc.JPG
  • apps/7c7a988132664559bfe002d03d1eb4a4.jpg
  • /media/cache/db/91/db912baffc19b8313652f13b1d4a9f63.jpg
  • /media/cache/2f/39/2f394fb0f3412766a8a4bf912ee260d4.jpg
  • /media/cache/fa/aa/faaa940a7ed92d92fd9758c2767a7f63.jpg
  • /media/cache/d4/9a/d49afa7c0f972c5fac0de36038e48386.jpg
  • /media/cache/b3/8f/b38f1d3e45d70977afadf3c9803bc3ed.jpg
  • /media/cache/03/66/0366cbd4ea3877c3895bb415d1cc50c6.jpg
  • /media/cache/d4/72/d4720ef7ea8752bdebf5d1d79e831b51.jpg
  • /media/cache/eb/ae/ebae88975c6ddfdba6018804e0196477.jpg


  • До 140-річчя від дня народження

Він з’явився на світ 1 грудня 1874 року в Миргороді. Добре, що хоч ця дата до нас «дійшла», адже загалом про життя Григорія Ксьонза мало що відомо. Ймовірно, що був він сиротою, в дитинстві переніс важку хворобу, внаслідок чого втратив мову і слух. Але кажуть, що коли доля забирає в людини щось одне, то в замін «намагається» компенсувати цю втрату іншим. Бог дав Григорію талант до малювання, тож прибився він з раннього віку до миргородських малярів, які здебільшого працювали над розписами церков. У них і вчився майстерності, хоч ніяких спеціальних закладів не закінчував, так усе життя й залишаючись художником-самоуком.

«Він жив, щоб малювати і малював, щоб жити» – це про Григорія Ксьонза. Адже художнє ремесло було не лише його єдиною розрадою, але є єдиним засобом заробити шматок хліба. Малював ікони, пейзажі, натюрморти…Однак ті ж ікони після революції і занепаду церковного життя малювати доводилося все рідше. Тож тривалий час жив з того, що мандруючи селами і хуторами (адже навіть власного житла не мав), малював портрети земляків. Часто-густо працюючи «за харчі», за дах над головою. Отак і йшов від хати до хати, від одних добрих людей до інших, залишаючи їм на згадку свої роботи, які на довгі роки ставали сімейними реліквіями в сільських хатах, куди ще не «дійшла» фотографія.

«На них сповнені власної гідності персонажі позують спокійно і урочисто, як перед об'єктивом фотоапарату. З натури Ксьонз малював тільки голови та руки. Модельовані вони доснть протокольно, на відміну від пейзажного тла з його соковнтимн зеленими і синіми кольорами та одягу, його декоративних деталей (вишиті сорочки, плахти, парчеві фартухи). Це справжні сільські репрезентативні портрети», писав про роботи Григорія Ксьонза мистецтвознавець Кім Скалацький.

Після війни, коли Григорію Петровичу сповнилося за сімдесят, а «мандрувати» було вже більше не сила, осів у будинку для інвалідів, який організувався тоді у селі Токарі Лохвицького району. Там і помер 1946 року.

От, власне, і все, що відомо про талановитого майстра.

Однак справжнім дивом є те, що багато робіт Григорія Ксьонза дожили до наших днів. Нині вони є і в Полтавському художньому музеї ім. М.Ярошенка, в Миргородському і Лубенському краєзнавчих музеях, у приватних колекціонерів.

Кім Скалацький, який свого часу був директором Полтавського художнього музею, згадує і такий епізод:

«…Якась кіностудія з Москви знімала фільм про Полтавщину, і шукали вони щось колоритне, українське, і щоб справжнє, а не фальшиве було, і, на жаль, нічогісінько. Отака прикрість. До нашого музею москвичі завітали просто так, щоб подивитися, чи є там взагалі щось путнє. А таки є: і німці, і голландці, й італійці, та й наші, Рєпіни та Ярошенки ― але того добра і в столиці ― хоч греблю гати.

― А що на другому поверсі? ― питають.― Сучасне? То й дивитись не будемо...

А там саме була виставка народного малярства Полтавщини і в окремому залі висіли твори Григорія Ксьонза. Шкода, на той час мене не було, але наш працівник Віталій Ханко (а йому можна вірити) розповідав, що «ті москалі біля Ксьонза ледь гопака не танцювали, такі були раді. От вам і шедеври!».

І ось нещодавно відбулася ще одна знаменна подія: пам'ять про Григорія Ксьонза увічнили меморіальною дошкою, яку відкрили в селі Токарі Лохвицького району, де провів останні роки свого життя народний художник.

В урочистій церемонії взяли участь архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір, народний депутат України Тарас Кутовий, директор Полтавського худОжнього музею ім. М.Ярошенка Ольга Курчакова, голова обласної організації Спілки художників України Юрій Самойленко, автор ідеї і виконавець проекту – полтавський колекціонер і меценат Сергій Козлов. Освятив меморіальну дошку на приміщенні Миколаївського храму архієпископ Федір. Жителі села вперше мали змогу побачити і окремі роботи Григорія Ксьонза, які привезли до Токарів гості з Полтави.

Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ.