•  

Фігура майже «біблейського стилю»

0
Фігура майже «біблейського стилю»

У ці дні виповнюється 110 років першої російської революції, вождем якої був… полтавець! Також відзначаємо 145 років з дня народження Георгія Гапона. Того самого!

«Він жив настроями й почуттями. Він спочатку діяв, а потім уже усвідомлював свої дії. Натура дуже сильна й разом з тим слабка, обдарована й найвищою мірою імпульсивна, він міг зробити багато хибних кроків і потім сам каятися в них...» Так писав у своїх спогадах про священика Георгія Аполлоновича Гапона відомий політичний діяч початку минулого століття Борис Савінков. А ми передовсім і з самого початку хочемо наголосити, що Георгій Аполлонович є нашим земляком – і від цього відштовхнемося для ретроспективного погляду на цю історичну фігуру і непересічну особистість.

Родився-хрестився він у селі Білики Полтавської губернії, у році 1870-м (виходить, що ровесник Володимира Ульянова-Леніна, й у січні 1905-го Гапону було всього-то 35). Родина його була пристойна, за нинішніми мірками навіть інтелігентна – батько служив волосним писарем. Георгій закінчив духовне училище, потім духовну семінарію в Полтаві. У семінарії захопився толстовством: відмовився від стипендії й заробляв на життя уроками. В 1893-96 – земський статистик, дячок, диякон. В 1896 р. рукоположений у священики, тоді ж женився на дочці купця. В 1898 р. після смерті дружини виїхав у Петербург, де при сприянні К. П. Побєдоносцева поступив у Петербурзьку духовну академію. Але в наступному році пішов з неї через хворобу. В 1902 р. здав екстерном іспити за 3-й й 4-й курси. В 1903 р. захистив дисертацію «Сучасне положення приходу в православних церквах». Ефектна зовнішність та ораторський талант забезпечили йому популярність серед парафіян і порівняно непогані місця служби. Пропозиції Гапона по перетворенню благодійних установ, проекти створення робочих будинків і колоній викликали невдоволення керівників «попечительних закладів», і він був відсторонений Синодом у 1902 році від своїх обов'язків «за моральну гріховність». І цей формальний привід мав під собою грунт: у 1902 вихованка дитячого притулку, у якому служив Гапон, А.Уздалєва стала його цивільною дружиною (православний священик навіть після смерті дружини не міг одружуватися повторно) Ораторські й організаторські здатності Гапона, його проповіді «про силу робочого товариства» привернули увагу міністра внутрішніх справ

В. К. Плеве. Священик Гапон – агент «охоронного відділення», – твердження, що кочує з тих пір багато десятиліть. Бідолаху Георгія Аполлоновича таким і зображують в історичних романах і фільмах. Типовий його «кіношний образ» – розкудланий, неохайний і несимпатичний, літній (!) бородань у чорній сутані. Палаючий фанатичний погляд на початку фільму – і блудливі очка, коли піп Гапон тікає від пострілів солдатів на Палацовому майдані… Інакше цю історичну особу ми вже не сприймаємо! Гапон же насправді був чарівною у спілкуванні особою, красенем-чоловіком, дивовижно вправним оратором... Понаписано гори паперу про «поліцейські» витоки гапонівського «Зібрання». Так, реєстрували цю організацію, зрозуміло, і в поліції теж, – а як же інакше, і хто міг тоді уникнути цієї процедури? Але відзначимо й такий факт: у темному царстві самодержавства променем світла раптом виникає робоча організація християнсько-демократичної орієнтації! Про Георгія Гапона говорили, що він мав гіпнотичний дар. Натовп, велику кількість людей він дійсно міг повести за собою на барикади. Але насправді він не хотів цього. Георгій Аполлонович був, як вже сказано, видатним оратором свого часу. Словом він володів не гірше того ж Ульянова-Леніна, і навіть краще, мабуть, за Троцького й Гітлера... Але крові не хотів.

Священник Гапон був передовсім гуманістом – про це є багато свідчень його сучасників. При всій своїй особистій магії, політичне та інше – яке б там не було – насильство відкидав. Щоб все вирішувалося лагідно, образно кажучи, без мордобою! Крім того, Георгій Аполлонович і сам по натурі був гедоністом, дуже любив життя й життєві насолоди. За свідченням одного із сучасників, «любив життя в його найбільш елементарних формах: він любив комфорт, любив жінок, любив розкіш і блиск, словом, те, що можна купити за гроші. Та одного цього, звичайно ж, було мало, щоб Георгій Гапон перетворився на зрадника...» У той час дуже популярним було толстовство, й Георгій Аполлонович виявився послідовним адептом, прихильником Лева Миколайовича. Сама ця «войовнича» доктрина – ненасильства, – спрацьовувала по одному помаху руки панотця, безвідмовно! Йому вдалося згуртувати навколо себе величезну політичну силу. Йому вдавалося й тримати цю дрімучу пролетарську масу під твердим контролем! Якби тільки не «9-е січня», якби тільки він не виявився між молотом влади й ковадлом першої російської революції… Фактично, священик Георгій став духовним лідером простого люду. Його проповіді про щастя й про те, що щастя не може бути без поліпшення умов життя, зробили його популярним серед робітників. Між «пролетаріями», тобто тим величезним прошарком суспільства, прихильності якого так домагався Ленін, Гапон проводив практично увесь свій час. При цьому він не соромився колоти дрова для нужденних, роздавати свої кошти біднякам і брати участь у скромних застіллях робітників. З його популярністю не міг конкурувати жоден революціонер.

Гапонівське «Зібрання російських фабрично-заводських робітників Санкт-Петербурга» було тоді найбільш потужною в столиці імперії політичною силою. Чисельність «Зібрання» зросла з 30 чоловік у листопаді 1903 року до 1,2 тисяч у вересні року 1904-го. 9 січня 1905 року о 12 годині Гапон відслужив молебень «За здоров'я» у каплиці Путиловського заводу й очолив мирну демонстрацію, ходу до Зимового палацу…З підручників історії ми знаємо, що хода ця була розстріляна царською владою. Під час розстрілу Гапон був порятований есером П. М. Рутенбергом і якийсь час ховався на квартирі О. М. Горького. Зі зміненою зовнішністю, коротко обстрижений, він покинув квартиру й увечері того ж дня під чужим прізвищем виголосив викривальну промову у Пітерському Вільному-економічному суспільстві. У ніч після «Кривавої неділі» написав листівку «Брати товариші-робітники!», відредаговану Рутенбергом в есерівському дусі. Незабаром після цього – втеча за кордон. У березні 1905 священик Гапон був позбавлений сану й виключений із духовного звання… За кордоном він користувався величезною популярністю. Він являв собою, за висловом одного з майбутніх вождів Жовтневої революції 1917 року, Л.Д.Троцького, «фігуру майже біблійного стилю». Гапон зустрічався із відомими політичними діячами Франції, зокрема, із Ж.Жоресом, Ж.Клемансо й іншими лідерами європейських соціалістів і радикалів. У Лондоні бачився з Петром Кропоткіним. У травні-червні 1905 продиктував свої мемуари, які спочатку вийшли в перекладі англійською мовою. Гапон зустрічався також з Г.В.Плєхановим і В.І.Леніним, вступив у РСДРП. З приводу чуток про провокаторство Гапона Ленін писав: «Не можна, безумовно, виключити думки, що піп Гапон міг бути щирим християнським соціалістом, що саме Кривава неділя штовхнула його на цілком революційний шлях. Ми схиляємося до цього припущення… всі ці факти говорять на користь його чесності й щирості, тому що в завдання провокатора ніяк уже не могла входити така могутня агітація за подальше продовження повстання» (Ленін В. І. Повне зібрання творів. – Том 9. – 211).

Дотепер ніхто не може відповістити на запитання, які конкретні цілі переслідував сам священик Георгій Гапон, стаючи вождем двохсоттисячної робітничої маси. Одна з версій і мотивацій його поведінки така. Піп Гапон уже в 1905 році повірив у себе настільки, що думав: із часом він зможе стати видатною фігурою в усій Росії й указувати цареві, що далі робити. У всякому разі, вже 1905 року члени «Зібрання» стали активно висувати політичні й економічні вимоги.

Георгія Аполлоновича Гапона невдовзі після першого його фатального провалу (розстрілу демонстрації робітників) знищили його ж політичні конкуренти. Вироком якоїсь, дуже дивної «робочої комісії» у невеликому селищі Озерки (під Пітером) 28-го березня 1906 року Георгія Аполлоновича повісили. Уже потім, пізніше виник міф про його «філерство» й «зрадництво» інтересів робочого люду. Комусь це було дуже вигідно. Чутки про «негарного Гапона» розпустили його ж кати. Чому вже потім багато людей повірило у цю байку? Адже у тодішній Росії, у нових, уже конституційних умовах, гапонівское «Зібрання» мало історичний шанс! І хто знає, який би поворот мала історія держави, котру після 1922 року назвали СРСР, якби не… Якби панотець Гапон не був страчений якимись, досить темними особами. З цього приводу ще один маленький штришок, невеликий, але вагомий фактик. Головним свідком нібито «зрадницьких зносин» Гапона з охранкою був якийсь вчений-іспаніст (а говорили, пролетарій!) Дикгоф-Деренталь. Цей суб'єкт, який втерся у довіру непротивленця-Гапона, насправді був членом терористської есерівської організації. Після революції 1917-го його заарештувала ЧК – із обвинуваченням у контрреволюційній змові. Але при такому страшному вироці, що коштував життя сотням і тисячам, Деренталь незабаром був випущений з-під варти. У тридцяті роки цей загадковий суб'єкт займався в Москві перекладами оперет. Чи не тим він заслужив послаблення й поблажливість нової влади, що у свій час допоміг прибрати небезпечного політичного конкурента? Схожа благополучна доля склалася у радянські часи й у всіх інших членів «робочої комісії», які стратили отця Георгія в Озерках.

Цей невеликий нарис-портрет є не тільки актуальним екскурсом у минуле. Це також попередження тим історичним й політичним лідерам, котрі діють необачно, втрачають контакт з народом, й не враховують головні вектори Історії. Їх чекає політична поразка, навіть на гребені слави. Інколи – безчесна й брутальна смерть…

Віталій Цебрій, журналіст