•  

Ленін, ленінізм і Україна.

0
Ленін, ленінізм і Україна.

На початку XІX століття Західна Європа вступила в епоху індустріального розвитку. На політичну арену вийшов пролетаріат, який потребував захисту своїх матеріальних станових інтересів. Так з’явилась в суспільному житті нова політична течія – соціал-демократія. У зв’язку з тим, що капіталізм в Росії почав розвиватися пізніше, ніж в Західній Європі, то і соціал-демократія, як суспільно-політичне явище, з’явилася дещо запізно. Її ідеологом виступив перший російський марксист Г.Плеханов. З часу появи російська соціал-демократія відразу ж розкололась на дві гілки: реформістську, яка на перший, план ставила завдання парламентським шляхом домогтися покращення матеріального становище робітничого класу (комуністи-меншовики) і екстремістського (комуністи-більшовики), головною метою яких було насильницьке захоплення політичної влади в Росії і встановлення своєї однопартійної диктатури. Лідером останньої був В.Ульянов (Ленін). Він намагався пристосувати марксизм до умов російської дійсності. Прибічники Леніна не мали національних коренів в Україні, а більшовицька партія та її місцеві осередки були партією незначної частини російського і зрусифікованого пролетаріату. Аж до лютневої революції 1917р. в Росії про неї в Україні мало хто знав. Після поразки першої Російської революції 1905-1907 років Ленін і його найближче оточення емігрує до Західної Європи і майже десять років були відірваними від Росії. Жили безбідно за рахунок «експропріації (грабежів) банків та інших фінансових установ, які здійснювали їх послідовники в Росії, дискутували в кав’ярнях, сварилися, мирилися і постійно «боролися» між собою. В період першої світової війни Німеччина змушена була воювати на два фронти: на Західному – з Англією та Францією, на Східному – з Росією. Її матеріальні і людські ресурси були обмежені, а перспективи виграти війну – примарними. Тому Німеччина конче потрібно було вивести Росію з війни, щоб зосередитись свої сили на Заході. У свою чергу, більшовикам, щоб захопити владу, потрібно було розвалити Росію з середини, влаштувавши революційний хаос. У цьому інтереси німецьких мілітаристів і російських більшовиків зійшлися і, починаючи з 1915р., німці почали щедро фінансувати більшовиків. Висунувши лозунг поразки Росії у війні і переростання імперіалістичної війни у громадянську, Ленін фактично став на шлях державної зради. Після повалення царського самодержавства в Росії, яке стало повною несподіванкою для більшовиків, німці організували цілком комфортний переїзд Леніна та його послідовників зі Швейцарії до Росії. На німецькі гроші більшовики налагодили видання більше 30 своїх газет, влаштували страйки, демонстрації, загони Червоної гвардії, працювали на розвал ще цілком боєздатної російської армії. Тимчасовий уряд зібрав незаперечні докази співпраці Леніна з німецьким Генеральним штабом і намагався притягнути його до кримінальної відповідальності, але «вождь світового пролетаризму» на суд не з’явився і втік до лісу поблизу станції Разлів. Зважаючи на те, що Росія була багатонаціональною імперіє Ленін почав спекулювати лозунгом про право нації на самовизначення аж до відокремлення і створення власних державю. Протягом 1917р. більшовики захопили владу в Росії, та почали проводити стару великодержавну політку царизму на відновлення «єдиної і неділимої» Російської Імперії, але під своєю владою. Ленін був творцем першого в світі тоталітарного режиму з єдиним вождем (диктатором) на чолі, єдиною державною парією, молодіжною (жовтенятською, піонерською і комсомольською) організаціями, єдино дозволеною ідеологією і способом мислення, відсутністю громадянського суспільства і політичних свобод. Всі , хто не сприймав комуністичної ідеології більшовицького режиму, оголошувалися ворогами народу і зазнавали репресій аж до фізичного знищення, включно. Гітлер, Муссоліні, Пол Пот та інші вожді (фюрери, гуче, каудільо) були лише старанними учнями і послідовниками Леніна. Ідеології у них були різними, але природа одна – тоталітарна. У кінці 1917р. в Росії в умовах більшовицької диктатури були проведені загальні і вільні вибори з таємним голосування до Установчих зборів. Більшовики на них здобули лише чверть голосів і тому з 3 січня 1918р. п’яні матроси розігнали Установчі збори. Від тоді гра в демократію закінчилась і в Росії на довгі роки встановилась однопартійна диктатура. Свою владу більшовики прикривали фальшованим лозунгом «диктатури пролетаріату» і захисту інтересів робітників та селян, насправді ж вона була деспотичним правлінням навіть не парії, а її вождів, пізніше – одного вождя – Сталіна. Наприкінці грудня 1917р. на противагу Центральній Раді та її уряду більшовики у Харкові створили свій маріонетковий уряд, який нікого крім самого себе не представляє, але Ленін послав йому на допомогу червоні війська. Так розпочалася перша агресія більшовицької Росії проти Української Народної республіки. В результаті радянська влада у формі більшовицької диктатури була принесена в Україну на штиках червоногвардійських загонів. Щоб утриматися при владі в Росії в якості подяки за отримані кошти радянська делегація 3 березня 1918р. підписала з Німеччиною Берестейській мирний договір, за яким Ленін віддав їй Україну, Фінляндію, Прибалтику, а Туреччині – частину Вірменії разом з її святинею – горою Арарат. Крім того, більшовицька Росія мала сплатити 6 млрд. марок контрибуції. Вдруге радянська влада в Україні була встановлена після краху австро-німецького окупаційного режиму. З цією метою, знову ж з ініціативи Леніна у Курську в листопаді 1918р. був створений «робітничо-селянський» уряд України, в якому не було ні робітників, ні селян, але червоні російські війська поспішали йому на допомогу. Лідери місцевих більшовиків пересварилися між собою і не могли визначитися, хто ж буде єдиним вождем. Ленін їх помирив і призначив своїм намісником в Україні Х.Раковського – румунського болгарина, який відразу ж проголосив, що його уряд з органом ЦК РКП/б/ буде виковувати всі його настанови. Втретє радянська влада в Україні була встановлена у кінці 1919р. На цей раз надовго – більш як на 70 років. Російська Червона армія без будь яких приводів і формальностей просто окупувала Україну. Враховуючи, що ж українці у своїй більшості її не сприймали, Ленін зробив для них деякі поступки в економічній і культурно-освітній сферах. У листі до Сталіна (січень1920р.) він писав, що «хохлам тепер можно обещать все, что угодно». Кривавими методами вірні ленінці (пізніше – сталінці) утверджували свою диктатуру в Україні. На запитання іноземних кореспондентів на чому тримається радянська влада, яку більшість населення просто ненавидить, один з наближених до Леніна вождів Зінов'єв відповів: на єврейських мізках, китайських штиках і російських дураках. Українці повною мірою відчули всі принади радянської влади: терор політичної поліції (ЧК-ДПУ, НКВС-КДБ), знищення будь-яких проявів українського національного життя (партій, громадських організацій, культурно-просвітницьких установ, церкви), масові депортації до Сибіру, примусову русифікацію під приводом формування нової історичної спільноти – «советського человєка» - совка. Після смерті Й.Сталіна на зміну вождям прийшли «дорогі» Микита Сергійович та Леонід Ілліч, але великодержавна політика московського керівництва стосовно України продовжувалася. Невиліковною хворобою російського шовінізму були вражені не лише ці, вожді і генеральні секретарі, але й нинішній «собіратель русскіх земель» В.Путін та сучасне російське суспільство, адже 95 відсотків росіян схвалюють окупацію Криму, а 70 відсотків – підтримали б агресію Росії проти України. Посягання путінської Росії на територіальну цілісність України свідчить, як говорили раніше правовірні комуністи, що «справа Леніна живе і перемагає». Віктор Ревегук, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України ПНПУ ім. В.Г. Короленка