Наказ НКВС номер 00447 і початок «Великого терору»

Репресивний характер СРСР стосовно власних громадян проявився від самого початку його становлення. Проте саме 30-ті роки ХХ століття стали найжахливішим періодом в радянській історії.

Найбільш моторошними були 1937-1938 роки. В цей час на чолі НКВС, головної радянської каральної машини, стояв Микола Єжов, і тому цей період увійшов в історію як «Єжовщина».

«Великий терор» розпочався спекотного літа 1937 року, коли Політбюро ЦК ВКП (б) одноголосно затвердило наказ НКВС СРСР за номером 00447 «Про репресування колишніх куркулів, кримінальників та антирадянських елементів». Ця історична подія сталася 82 роки тому – 31 липня 1937 року.

Саме цей наказ став причиною ескалації репресій і перетворенню звичайного терору в «Великий терор», який вийшов на принципово новий рівень за всіма показниками: масштабом, свавільністю, кількістю вбитих. Колись цей документ обсягом три сторінки зберігався в архівах під грифом «Таємно», і лише порівняно недавно потрапив до рук істориків. Скористаємося цією можливістю і розглянемо його детальніше.

Отже, з 5 серпня 1937 року в усіх областях Радянського Союзу (крім Далекого Сходу і Середньої Азії, де цей початок відтерміновувався) мала розпочатись акція, спрямована проти колишніх куркулів, кримінальних злочинців і «антирадянських елементів». Останні трактувалися доволі широко, єдиного і чіткого критерію «антирадянськості» не було, і тому зазвичай це вирішувалося на місці особою, яка проводила арешт.

Оскільки машина терору мала функціонувати без збоїв, то далі йшло визначення і узгодження різноманітних деталей. Зокрема, ретельно підрахували потрібне фінансове забезпечення. Цікава арифметика – на здійснення репресій органам НКВС виділялося 75 мільйонів рублів, з яких 25 мільйонів мали піти на покриття витрат на користування залізничним транспортом (відрядження співробітників і транспортування в’язнів до місць утримання). Ще 10 мільйонів рублів «авансом» отримував ГУЛАГ, для організації нових таборів в далеких районах СРСР – для десятків тисяч нових в’язнів потрібні були місця утримання.

Не меншу увагу приділили і кадровому забезпеченню. Радянське керівництво розуміло, що наявних сил конвойних військ не вистачить для покриття нових таборів. Тому до практичної реалізації репресій намагалися залучити партійний і комсомольський активи. Обласні і крайові комітети ВКП(б) мали виділити в підпорядкування НКВС необхідну кількість комуністів і комсомольців для служби на адміністративних посадах і в охороні таборів. А міністерство оборони мало надати 240 командирів і політпрацівників для служби на керівних посадах в воєнізованій охороні таборів.

Проте найбільшу увагу приділено господарчому використанню в’язнів. В наказі чітко зазначено, що головним «трудовим фронтом», на якому мала бути застосована рабська праця репресованих, були будівництва об’єктів ГУЛАГу і лісозаготівля. Остання навіть була в пріоритеті, оскільки саме лісозаготівлі чекісти приділили найбільшу увагу. І сьогодні, читаючи цей документ, мимоволі виникає думка, що всі величезні маси ув’язнених транспортувалися вглиб СРСР тільки з однією метою – масово вирубувати ліс.

Підписи Сталіна і інших членів Політбюро дали «зелене світло» нечуваній до того в Європі машині репресій, спрямованій проти власних громадян. Для кожного регіону Радянського Союзу встановлювалися ліміти за двома категоріями: перша – розстріл, і друга – ув'язнення у таборах на строк від 8 до 10 років. Загальний ліміт на репресії в усій країні спочатку становив 268 950 чоловік, з яких 75 950 чоловік планували розстріляти. Розгляд справи в суді не передбачався, все мали вирішувати так звані «тройки», на чолі з керівними особами НКВС.

Характерно, що здійснювали терор не лише органи держбезпеки СРСР (тобто НКВС). В цьому активно задіяли МВС, а фактично – міліцію. В обласних і крайових управліннях міліції визначалися ліміти на арешти «соціально-шкідливого» і кримінального елемента, які у вигляді наказів лягали на столи місцевих начальників. Виконуючи план, працівники міліції проводили облави і заарештовували раніше судимих, бездомних, безпаспортних, непрацюючих. Коли ці «людські резерви» були використані, то починали затримувати випадкових людей, навіть тих, хто приходив до міліції, щоб заявити про втрату документів.

На всю «операцію» автори документу відводили чотири місяці, тобто вона мала закінчитися до грудня 1937 року. Проте, як виявилося, «Великий терор» тривав значно більше, рік і п’ять місяців, значно «перевиконавши» усі плани і попередні показники. Радянський пропагандистський апарат активно включився в підтримку репресій, виправдовуючи це засиллям в суспільстві ворожих елементів і необхідністю боротьби з внутрішніми ворогами. Це приносило результат, бо в цей час нарком Єжов став одним з найпопулярніших діячів СРСР. Про нього писалися пісні і поеми, на його честь називалися міста, а піонери і прості радянські люди писали йому листи з закликом взяти ворогів СРСР в «єжові рукавиці».

Масовий терор проти власного населення закінчився в листопаді 1938 року, коли у Сталіна змінилися пріоритети, і Єжова зняли з посади. Вже незабаром розпочалися репресії проти виконавців репресій – керівництва і середньої ланки НКВС, за стандартними звинуваченнями для таких випадків – «шкідництво», «шпигунство» і «членство в контрреволюційній організації».

Масштаби «Великого терору» виявилися вражаючими. В сухих числах масові репресії 1937 - 1938 років виглядають так: :

- близько 1,6 мільйона заарештованих;

- понад 681 тисяч засуджених до вищої міри покарання;

- майже 635 тисяч засуджених до позбавлення волі (тобто ув’язнених було менше, ніж розстріляних);

- близько 100 тисяч передчасно померлих в ув'язненні через дезорганізацію функціонування системи місць позбавлення волі.

Всього за півтора року в СРСР було розстріляно приблизно дві третини від загального числа засуджених до вищої міри покарання за всі інші роки з 1921-го по 1953-й разом узяті. Загальна кількість засуджених в 1937-1938 роках становить приблизно третину від загального числа засуджених у справах органів держбезпеки за 1921-1953 роки. Як наслідок, приблизно 1,7% дорослого населення СРСР (у віці від 18 до 69 років) були піддані репресіям протягом 1937-1938 років. Цей вибух державного насильства по відношенню до власних громадян є унікальним як для радянської історії, так і для історії європейських країн (проте в світі є ще гірші аналоги, достатньо тільки згадати режим «Червоних кхмерів» в Камбоджі).

Важко сказати, чи уявляли вищі члени Політбюро на чолі зі Йосипом Сталіним, на скільки далеко зайде в Радянському Союзі ескалація насильства і наскільки масштабними виявляться позасудові репресії. Проте це і неважливо. Тут головне інше. Сьогодні захисники Сталіна нерідко намагаються стверджувати, що «вождь» не був в курсі «Великого терору», мовляв, все це результат засилля ворогів в керівництві НКВС. Проте підпис Сталіна на документі № 00447 не залишає жодних сумнівів в тому, хто був замовником найбільшої каральної операції в історії Європи.

Роман Пономаренко, кандидат історичних наук