•  

"Русские не сдаются?" Ще і як здаються, залишаючи переможцям навіть дружин!

0
"Русские не сдаются?" Ще і як здаються, залишаючи переможцям навіть дружин!

Російсько-турецька війна - як Петро I накивав п’ятами. Звідки пішов вислів – «русские не сдаются? Адже росіяни здаються! Ще й як!

Після розгрому шведської армії в Полтавській битві 1709 року шведський король Карл XII сховався в місті Бендери, володінні Османської імперії. У цей самий час Петро посилено став наполягати на депортації Карла з османських меж, погрожуючи в іншому випадку почати військові дії в союзі з королем польським. У відповідь султан Ахмед III оголосив 20 листопада 1710 року війну Росії. Російський посол Толстой був посаджений в Семивежевий замок.

У квітні 1711 року Росія уклала союз з молдавським господарем Дмитром Кантемиром, 27-30 травня Борис Шереметєв переправив свою кінноту через Дністер на територію Молдавії і рушив на Ісакчу для захоплення переправ через Дунай, але, отримавши відомості про підхід до Дунаю великих османських сил, повернув на Ясси, куди 25 червня підійшли головні сили російської армії під командуванням Петра I.

Османська армія великого візира Балтаджі-паші 18 червня переправилася через Дунай в Ісакчі і з'єдналася на лівому березі Прута з кіннотою кримського хана Девлета II. Османи переправилися через Прут у Фальчі і 8 липня атакували російський авангард південніше Станілешті.

Російські війська відійшли в укріплений табір у Новій Станілешті, що 9 липня був оточений противником.

Петро I виїхав до військ з Москви разом із вірною подругою Катериною Олексіївною, яку велів уважати за свою дружину і царицю ще до офіційного вінчання, що відбулося в 1712 році.

Ще раніше князь Голіцин з 10 драгунськими полками рушив до кордонів Молдавії, з півночі Лівонії на з'єднання з ним вийшов фельдмаршал Шереметєв з 22 піхотними полками. План росіян полягав в наступному: вийти до Дунаю у Валахії, не дати турецькому війську переправитися, а потім підняти повстання народів, підвладних Оттоманській імперії, за Дунаєм.

18 липня російський авангард дізнався про початок переправи на західний берег Прута біля містечка Фальчі (суч. Фелчіу) великої турецької армії. Турецька кіннота о 2 годині дня напала на авангард генерала Януса фон Еберштедта який, вишикувавшись в каре і відстрілюючись з гармат, у повному оточенні противника пішки відступав до основної армії.

Росіян рятувала відсутність артилерії у турків і їхнє слабке озброєння, багато з турецьких вершників мали при собі тільки луки. 19 липня турецька кавалерія оточила російську армію. За два дні турки оточили російську армію півколом польових укріплень і артбатареї, притиснуту ворога до річки.

Близько 160 знарядь безперервно обстрілювали російські позиції. Становище російської армії стало куди безнадійнішим. У таборі билися з горя офіцерські дружини, сам Петро I часом впадав у відчай, «бігав табором, бив себе в груди і не міг вимовити ні слова».

За даними бригадира Моро-де-Бразо, під час боїв 18-21 липня російська армія втратила 4800 чоловік генерал-майора Відмана. 200 військових убитими втратив Ренне при взятті Браїлова, Загалом, дезертирували, потрапили в полон і загинули, понад 37 тисяч російських солдатів.

У своїх нотатках бригадир Моро-де-Бразо нарахував у російській війську перед початком Прутського походу 79 800 солдатів. Ще одним важливим наслідком війни стала втрата Азовського флоту (майже 500 кораблів).

На ранковій військовій раді Петро I з генералами вирішив запропонувати турецькому султанові мир. Росіяни капітулювали.

До турків послали сурмача з пропозицією про мир. Візир Балтаджі Мехмед-паша, не відповівши на російську пропозицію, наказав яничарам відновити атаки. Шереметєв послав візирові лист удруге, де крім повторного пропозиції про мир, були найдорожчі ювелірні вироби у світі. Дружина Петра Катерина Олексіївна пожертвувала всі свої коштовності на підкуп. Візир погодився укласти перемир'я на 48 годин і вступити в переговори.

До турків з обложеної армії призначили наділеного широкими повноваженнями віце-канцлера Шафірова з перекладачами і помічниками. Переговори почалися.

Про безнадійне становище російської армії можна судити за умовами, на які був згоден Петро I, і які він виклав Шафірову в інструкції:

Віддати туркам Азов і всі раніше завойовані міста на їх землях. Повернення Азова туркам в колишньому стані.

Руйнування Таганрога й інших міст на завойованих землях навколо Азовського моря.

Відмова від втручання в польські та козацькі (запорізькі) справи.

Віддати шведам Ліфляндію та інші землі, крім Інграму (де будувався Петербург). Віддати Псков у відшкодування за Інграм.

Вільний пропуск шведського короля в Швецію і ряд несуттєвих умов щодо купців.

До виконання умов договору Шафіров і син фельдмаршала Шереметєва повинні були залишатися в Туреччині як заручники.

Росіяни також зобов'язалися вивести війська з території Речі Посполитої і не втручатися в її справи. Азов зданий османам в повній цілості і навіть з 60-ю гарматами.

Мирний договір був підписаний, причому Султан зажадав, щоб російські війська були виведені з Польщі вчасно і щоб цар не в'їжджав туди навіть без війська.

23 липня мирний договір був скріплений печатками, і вже о 6 годині вечора російська армія в бойовому порядку зі спущеними прапорами і барабанним боєм виступила до Ясс.

Турки навіть виділили свою кавалерію для захисту російської армії, оскільки росіяни боялися кримських татар.

І ще один епізод. Потрапивши в безвихідну ситуацію, оточений турецькими військами, Петро перший здався туркам в полон, а потім принижений віддав свою дружину в гарем до Султана. Таким чином, він відкупився від полону. Цей історичний факт Росія сором'язливо приховує.

Османська імперія та Росія уклали остаточний мирний договір. З тих пір і до самої смерті Петра стосунки Росії з Туреччиною були мирними.