•  

Смерть фельдмаршала

0
Смерть фельдмаршала

15 січня 1942 року в Полтаві помер фельдмаршал Рейхенау. Згодом це повідомлення опублікували і в центральних радянських газетах: «Стокгольм, 17 січня. (ТАСС). З Берліна офіційно повідомляють, що «генерал-фельдмаршал Рейхенау, в результаті апоплексичного удару, що стався з ним, помер у Полтаві під час перевезення з фронту в тил». Призначено похорон, при якому Герінг і генерал фон Рундштедт представлятимуть Гітлера». Довкола цієї події в самій Полтаві ще довго гуляли різні чутки. Смерть Вільгельма фон Рейхенау зберігає деякі таємниці й дотепер і могла б стати сюжетом для сучасного трилера.

 

Його «замучила» підпільниця?

Рейхенау справді був великим цабе в ієрархії вермахту. Офіцер прусської закваски, він брав участь у всіх основних операціях гітлерівської армії, включно із захопленням Франції і Польщі. Вважався апологетом Гітлера і навіть склав текст присяги новому рейхсканцлеру. Був прихильником найжорстокіших заходів щодо населення окупованих територій СРСР. А в жовтні 1941року видав сумнозвісний наказ «Про поведінку військ на східному просторі».

До Полтави Рейхенау прибув як командувач 6-ї армії. На початку грудня 1941 року після відставки фельдмаршала Рунштедта Рейхенау виконував і обов’язки командувача групи армій «Південь». Як 74-річний фельдмаршал не бадьорився, а витримати таке «сумісництво» не зміг. Німецькі війська зазнали перших невдач, до Полтави повсякчас летіли гнівні телеграми фюрера... І старий вояка, схоже, не витримав.

Однак смерть ця й досі оповита легендами. Одну з них розповів автору нещодавно полтавський краєзнавець. За його «версією», фельдмаршал помер не власною смертю, а був... знищений підпільниками. Вони, мовляв, підіслали в штаб Рейхенау одну молодицю, яка, влаштувавшись буфетницею, мусила звабити фельдмаршала. Їй це вдалося. І буфетниця нібито так «напружила» окупанта, що підстаркуватий вояка й опрігся. Така легенда свого часу й справді ходила у Полтаві, потішаючи патріотично налаштований люд: «Можемо ж!». Хоча «подвиг буфетниці», окрім народного епосу, документальних підтверджень не має.

А як же все відбулося насправді?

 

14 січня по обіді...

Не буває диму без вогню. Бо в історії смерті фельдмаршала таки фігурує... їдальня.

Ось як описує ті події ад’ютант командувача полковник Вільгельм Адам:

«Офіцери штабу 6-ї армії розмовляли, сидячи у їдальні. Обід уже скінчився. Та ми ще чекали головнокомандувача фон Рейхенау. У цьому не було нічого незвичного. У позаслужбовий час він не відзначався пунктуальністю. Траплялося, до столу приходив навіть у спортивному костюмі. Ми знали, що він того ранку, як зазвичай, у супроводі обер-лейтенанта кавалерії Кетлера, тренувався у верховій їзді. Тому, ймовірно, й затримався. Звички Рейхенау були нам знайомі, тому нікого не здивував його пізній прихід. Однак вразило інше: він ішов до столу, ледь тримаючись на ногах. І якщо завжди їв охоче, з апетитом, то сьогодні лише колупав виделкою в тарілці і навіть тихо стогнав. Це помітив полковник Гейм:

— Вам зле, пане фельдмаршал?

— Не хвилюйтеся, незабаром минеться...

У цю хвилину мене викликав у коридор полковник юстиції Нейман.

— Передайте фельдмаршалу, що треба терміново підписати деякі папери. Пошта повинна бути сьогодні ж відправлена головному командуванню.

Невдовзі з’явився Рейхенау і все підписав. Денщик уже готувався подати йому шинель, але фельдмаршал раптом похитнувся, і ми ледь встигли підхопити його важке падаюче тіло... Через кілька секунд я стояв уже в їдальні перед начальником штабу:

— Пане полковнику, фельдмаршал...

Усі вибігли! Фельдмаршал, ще недавно повний енергії, безсило лежав на руках двох ординарців. Його згаслі очі дивилися кудись у порожнечу... Начальник медслужби доктор Флад за два дні до цього виїхав у відрядження. Тому я викликав головного лікаря госпіталю в Полтаві. Ми відвезли фельдмаршала в автомобілі на його квартиру. Лікар встановив параліч з ураженням центральної нервової системи. Він заклопотано похитував головою. Права рука і права половина тіла Рейхенау були паралізовані. Полковник Гейм повідомив про подію в ставку Гітлера».

 

Катастрофа під Львовом

Коли доктор Флад, згадує Адам, був таки викликаний телеграмою із Дрездена, Гейм запропонував доставити літаком до Полтави і професора Хохрейна, який був домашнім лікарем Рейхенау. 16 січня Хохрейн і Флад прилетіли до Полтави. Однак стан Рейхенау до цього часу значно погіршився. Діагноз: глибокий крововилив у мозок. Увечері 16 січня здалося, що настало невелике поліпшення. Консиліум лікарів вирішив скористатися цим, щоб транспортувати Рейхенау в Лейпциг, у клініку професора Хохрейна.

17 січня о пів на восьму з аеродрому в Полтаві стартували два літаки: в одному професор Хохрейн, в іншому — доктор Флад з пацієнтом. Утім той самий Адам стверджує, що фельдмаршал помер перед самим відльотом, за іншими даними — він ще був живий. Близько одинадцятої пілот уже бачив Львів, де слід було дозаправитися, однак він пішов на посадку надто пізно, літак врізався в ангар і розбився вщент. Тіло фельдмаршала було так понівечене, що його останки довелося «збирати» і... зв’язувати бинтами. Пілот загинув, а доктор Флад лише зламав ліву руку, що вважав справжнім дивом.

Отак безславно обірвалося життя одного з улюбленців Гітлера!

Кажуть, «полтавські події» прикро вплинули на морально-психологічний стан командування вермахту. Гітлер, схильний до містики, побачив у цьому поганий знак.

 

Паулюс був шокований

Через тиждень після смерті Рейхенау до Полтави прибув фельдмаршал фон Бок, який став командувачем групи армій «Південь». Слідом за ним прилетів і генерал-лейтенант Фрідріх Паулюс — новий командувач 6-ї армії. Отже, із «сумісництвом» було покінчено.

Паулюс мав інший погляд на війну й скасував деякі найжорстокіші накази Рейхенау. Ось що згадує про свого шефа той же Вільгельм Адам, котрий став ад’ютантом Паулюса:

«Незабаром ми прибули в Бєлгород. І тут в центрі міста раптово відкрилася страшна картина. Мене охопив жах: посеред великої площі стояла шибениця, на якій розгойдувалися трупи людей в цивільному. Паулюс зблід і гнівно вигукнув:

— Як вони сміють робити свої злочини публічним видовищем! Я ж скасував наказ Рейхенау!

Я дуже добре пам’ятав цей наказ.

Він закликав до поголовного вбивства мирного населення, включаючи жінок і дітей.

І навіть перевершив «наказ про комісарів», згідно з яким захоплених у полон політкомісарів Радянської Армії слід було поголовно знищувати.

Командир корпусу фон Обстфельдер і полковник генштабу фон Бехтольсгейм чекали нас. Паулюс запитав Обстфельдера:

— За що повісили мирних жителів?

— Комендант гарнізону заарештував їх як заручників, оскільки багатьох солдатів було знайдено в місті убитими. Це для прикладу і залякування...

Паулюс стояв трохи згорбившись, обличчя його нервово посмикувалося:

— І по-вашому, цим можна зупинити дії партизанів? А я вважаю, що такими методами досягається якраз протилежне. Зробіть, щоб це позорище негайно зникло.

Такий був Паулюс. Помста і звіряча розправа були несумісні з його поняттям військової честі. Він скасував варварський наказ Рейхенау, але далі цього не пішов. Комендант гарнізону, який всупереч наказу командувача армії стратив заручників, залишився безкарним. Я і сам тоді ніяк не зреагував на цю непослідовність Паулюса. На четвертий день ми повернулися до Полтави...»

 

Полковник вермахту і генерал армії НДР

Доля Паулюса відома. Після поразки 6-ї армії під Сталінградом він здався в полон. Став антифашистом, виступав як свідок на Міжнародному військовому трибуналі в Нюрнберзі 

Ще цікавіша доля Вільгельма Адама, спогади якого ми тут цитували. Полковник Вермахту став... генералом у Німецькій Демократичній Республіці!

31 січня 1943 року він разом зі штабом 6-ї армії на чолі з Паулюсом здався в полон і потрапив до табору в підмосковному Красногорську. Після замаху на Гітлера 20 липня 1944 року вступив до Союзу німецьких офіцерів — антифашистської організації, створеної в СРСР. Влітку 1947 року його разом із Паулюсом навіть возили в Сталінград для... зйомок документального фільму. А ще через рік Адам повернувся до Німеччини, де спершу працював у Міністерстві народної освіти Саксонії. Був тут і міністром фінансів, а після створення Німецької Демократичної Республіки з 1950-го впродовж дванадцяти років — депутатом Народної палати НДР. 1953 року став начальником Вищої офіцерської школи народної поліції (пізніше — Вище офіцерське училище Національної народної армії НДР).

1977 року Вільгельму Адаму присвоєно звання генерал-майора. Він єдиний німець, нагороджений і вищою нагородою рейху — Лицарським хрестом Залізного хреста, і орденом Прапора Праці (НДР). До самої смерті Паулюса, в 1958 році, Адам підтримував з колишнім шефом дружні стосунки. Помер у віці 85 років у Дрездені.

Адам залишив книгу спогадів «Важке рішення», де об’єктивно висвітлюється хід війни. Окремі розділи її друкувалися і в СРСР. Сучасні російські видавці друкують ці мемуари під брендом «популярные книги писателя Вильгельма Адама». Хай там як, але саме завдяки цим мемуарам ми дізнаємося чимало цікавого і про події у Полтаві того часу, зокрема, й про смерть фельдмаршала Рейхенау.

Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ.