•  

Степан Бандера і бандерівці

0
Степан Бандера і бандерівці

Степан Бандера (1909-1959) – революціонер, політик, лідер ОУН (революційної) і ідеолог українського національного руху народився в селі Старий Угринів Калуського повіту на Станіславщині в сім’ї греко-католицького священика, депутата Української Національної Ради 1918р.  Він був другою дитиною в родині, мав чотирьох сестер (одна з них Мирослава померла дитиною) і трьох братів. Мати, Мирослава Бандера, померла навесні 1922 року від туберкульозу, маючи лише 32 роки.  Залишившись вдівцем, батько С.Бандери зумів вивчити і виховати своїх дітей та прищепити їм любов до Бога і України. З приходом Червоної армії на західну Україну комуністи заарештували отця Бандери, вивезли до Києва і там розстріляли у липні 1941р.

В 1919 році Степан Бандера вступив до української гімназії у місті Стриї, а в 1922 році – до військово-спортивної молодіжної організації «Пласт». З 1928 по 1934 рік навчався на агрономічному відділі Львівської вищої політехнічної школи. Ставши у 19-річному віці  членом Української військової організації (УВО), увійшов до її розвідувального відділу, потім – до відділу пропаганди. З молоду готував себе до боротьби і саможертви, мав твердий характер, не вживав спиртного, не палив тютюну, постійно займався спортом. З 1929 року і до самої смерті був членом Організації українських націоналістів (ОУН). Маючи 24 роки, став її краєвим провідником. Степан Бандера був організатором чисельних антипольських протестних акцій українців у Галичині. У 1933 році бойовик ОУН на знак протесту проти Голодомору в підрадянскій Україні застрелив у Львові співробітника радянського  консульства. У 1934 році, Степан Бандера організував убивство міністра внутрішніх справ Польщі генерала Пєрацького, який відповідав за пацифікацію (втихомирення) західноукраїнський земель. Організатор терористичного акту встиг виїхати за кордон, а Степану Бандері в 1936 році польський суд виніс смертний вирок, але приховуючи протести світової спільноти, він був замінений на довічне ув’язнення. Покарання відбував у Брестській фортеці.

Напад нацистської Німеччини на Польщу в 1939 приніс Бандері свободу. Вийшовши на волю, він у 1940 одружився на дочці священика Ярославі Опарівській. У подружжя народилось троє дітей: Наталка, Андрій і Леся. Ярослава померла у 60-річному віці в Канаді.

У 1938 році радянський агент убив у Роттердамі провідника ОУН полковника Січових стрільців Є.Коновальця, і місце провідника посів полковник А.Мельник. Після виходу С.Бандери на волю в середовищі ОУН стався розкол, причиною якого були розбіжності в питаннях тактики боротьби за незалежність України. Молодше і більш радикально налаштоване крило ОУН пішло за С.Бандерою. За його дорученням у Львові був утворений Український Національний Комітет, який 30 червня 1941 року у будинку «Просвіти» прийняв історичний акт відновлення Української держави, але ця подія відбулася вже без Степана. 20 червня, коли німці вже пішли з України, тобто за два дні до початку радянсько-німецької війни, його заарештувало гестапо і до осени 1944 року він карався у німецькому концтаборі Заксенгаузен, але на співпрацю з нацистами не пішов. У Східній Україні від рук гестапо загинув брат С.Бандери Богдан, а Василя і Олександра у липні 1942р. у німецькому концтаборі Освенцим закатували фашисти разом з польськими в’язнями-шовіністами. Сестер Марту, Володимиру і Оксану комуністи вивезли до Сибіру.

У цей час у західній Україні з ініціативи бандерівського крила ОУН у 1942р. постала Українська Повстанська армія, яка під гаслом «Воля народам, воля людині» вела боротьбу за волю України проти німецьких і більшовицьких окупантів. На Нюрнбергському процесі в 1946р. ОУН-УПА була визнана цивілізованим світом як воююча сторона в боротьбі з нацизмом.

У лютому 1945 р С.Бандера зник з-під німецького контролю, перейшов на нелегальне становище, жив під чужим іменем в різних містах Західної Німеччини, останнім часом у Мюнхені, рятуючись від радянської агентури. Там він і став жертвою агента КДБ. Наказ на його знищення дав особисто голова КДБ О.Шелепін («залізний Шурик»). Збройна боротьба під стягом С.Бандери тривала в під радянській Україні ще більше 10 років. Ув’язненні бандерівці вчинили в 1953 році повстання в концтаборах Норільска, а в 1954 – в Кінгірі, розхитуючи тим самим комуністичну систему. З ім’ям С.Бандери пов’язаний третій, післявоєнний період українського визвольного руху.

Віктор Ревегук,

кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України ПНПУ ім. В.Г. Короленка