•  

Історія не вчить

0
Історія не вчить

Історію України, безумовно, повинні вивчати наші школярі. Розуміючи, що від цього залежить оцінка сьогодення підростаючим поколінням, керманичі держави дозволяли собі виривати деякі небажані сторінки біографії українського народу. Так, історія має вчити. Проте вітчизняний політикум уперто відмовляється брати на озброєння поразки, тому й переносить їх із століття в століття, щораз прирікаючи народ на поразку  і повторення доби Руїни…

Тоді, коли в СРСР пишно відзначали «300-річчя возз’єднання України з Росією», себто ювілей Переяславської ради, професор Юрій Шерех у Бостоні розмірковував про ворогів України. Чого святкуєте? Росія – то наш ворог, а не братній народ, писав у своїй статті «Москва, Маросєйка» Шерех, та ніхто не слухав. А дарма. Путінська Росія щодо України сьогодні намагається провернути ту ж аферу, що свого часу й більшовики. У той час, коли у Києві засідала Центральна Рада, в Україні діяли більшовики, які, як пише американський історик Тарас Гунчак, будучи членами Російської соціал-демократичної робітничої партії (аналогічної української партії тоді не було), намагалися реалізувати тут плани Росії, простіше кажучи, на теренах Української Народної Республіки діяла російська п’ята колона. Її існування й сьогодні не викликає сумніву. Більшовицькі вожді відхрещувались від своїх регулярних військ, введених в Україну, мовляв, з Центральною радою не Росія воює, а незгодні з політикою ЦР українські солдати, селяни, робітники.  Нині провладні російські ЗМІ вимальовують ілюзорну картину громадянської війни, яка нібито має місце на сході України. 

Україна нині пожинає плоди хронічного недофінансування Збройних Сил.  Тепер, коли оті злі люди, про які писав Шевченко, приспали і в огні збудили окрадену Україну, ми заходились записувати добровольців до Нацгвардії, збирати гроші для армії… Це теж не засвоєний урок історії. Свого часу Центральна Рада потерпіла поразку зокрема через те, що не зуміла створити регулярні збройні сили і на захист УНР проти організованої російської армії мусили стати добровольці-патріоти.

Час припинити винуватити у всьому сусідів-воріженьок. Окрім зовнішніх геополітичних чинників, поразка ЦР зумовлена і прорахунками її членів. Політична недосвідченість лідерів, нездатність  створити дієвий державний апарат змусили капітулювати владу УНР. До того тодішня політична еліта довго не могли виробити одностайного політичного рішення: чи потрібно боротись за незалежну державу, чи досить домогтись автономії і перетворення Росії на федерацію. Що вже казати про національну свідомість здеморалізованого війська, селян, які не були готові до революції і не розуміли необхідності в державній незалежності, тому легко потрапили на гачок більшовицької пропаганди. Українська інтелігенція могла протидіяти тій агітації, однак гостро відчувався брак тих патріотичних поводирів.

У незалежній Україні є позбавлені національної свідомості люди. Прикро, що не соромляться сепаратистської риторики й ті, хто мають мандат народної довіри. Комплекс Кочубеївщини, ще один ворог, про який писав Шерех, бив по Гетьманщині, по УНР і, очевидно, змушує битись в судомах суверенну Україну сьогодні. Щоб перемогти внутрішнього ворога і реалізувати особисті політичні амбіції чи майнові інтереси, українські політичні діячі у різні часи звертались за допомогою до чужоземної держави. Яскравий приклад – звернення Віктора Януковича до президента Росії з проханням ввести війська в Україну. Це, до речі, він підтвердив в інтерв’ю російським ЗМІ.

До яких наслідків у майбутньому призведе нездатність політиків учитись на уроках історії?

Євгенія ДАВИДЕНКО