•  

Зґвалтування німецьких жінок радянськими солдатами

0
Зґвалтування німецьких жінок радянськими солдатами

В 1992 році в Німеччині вийшла з друку книжка спогадів 63-річної Габі Кьопп «Навіщо я народилася дівчинкою?», в якій вона розповіла як в 1945 році, у віці 15 років, стала жертвою сексуального насильства з боку радянських солдатів.

Тоді перше видання пройшло майже непоміченим, але коли в 2010 році книгу перевидали, то вона стала однією з світових сенсацій, оскільки ледве не вперше одна з колишніх жертв радянського зґвалтування насмілилися публічно розповісти про свої переживання і страждання. В 2011 році книга Габі Кьопп була перекладена українською, викликавши увагу до проблеми радянських зґвалтувань в Німеччині і в Україні.

Масові зґвалтування німецьких жінок, вчинені радянськими солдатами в 1944-1945 роках, стали однією з темних сторінок історії Другої світової війни. Знаменита приказка «горе переможеним» заграла новими жахливими барвами, коли опинившись на території ненависного ворога, підігріті пропагандистськими гаслами на кшталт «Вбий німця!», радянські солдати розгорнули масову вакханалію насильства і вбивств мирного цивільного населення.

Фактом є те, що будь-яку війну завжди супроводжують страждання цивільного населення на території, де ведуться бойові дії, і зґвалтування різного ступеня масовості. Друга світова виключенням не стала і історичні дослідження останніх років показали, що німецькі жінки потерпали від сексуального насильства з боку солдатів усіх армій антигітлерівської коаліції – американських, канадських, британських, французьких і радянських.

       

Зокрема, за оцінкою німецьких істориків, в Західній Європі зафіксовано мінімум 190 000 зґвалтувань в останній період війни, здійснених американськими солдатами. Проте саме те, що трапилось в Східній Німеччині, яка відчула на собі радянську навалу і згодом потрапила під радянську окупацію, досі є одним з головних символів жаху, який війна приносить в домівки мирних мешканців, що до того моменту могли взагалі відсторонитися від війни і жодним чином не брати участі у воєнних зусиллях своєї країни.

Для озлоблених радянських солдатів, більшість яких жила одним днем від бою до бою і багато хто з них хотів помститися німцям (в 1945 році РСЧА поповнювалася самими різноманітними контингентами, зокрема звільненими колишніми військовополоненими і остарбайтерами), німецькі жінки і дівчатка виглядали «законною здобиччю». Наявні численні свідчення, спогади і історії від очевидців дозволяють стверджувати, що об’єктами сексуального насильства ставали німецькі жінки у віці від 8 до 80 років.

Загальну кількість зґвалтувань, здійснених радянськими солдатами, визначити важко. Цифри, оприлюднені в науковій літературі, коливаються від десятків тисяч до 2 млн. випадків. Зрозуміло, що всі вони отримані на підставі опосередкованих даних, і по зрозумілим причинам не підтверджуються жодним документом. Проте не доводиться сумніватися, що загальна кількість зґвалтованих була дуже значною.

В цьому сенсі поширення отримав вислів відомого британського історика Ентоні Бівора, який, описуючи поведінку радянських солдатів в Німеччині, заявив про «найбільший феномен масових зґвалтувань в історії», додавши, що за його оцінками принаймні 1,4 мільйона жінок було зґвалтовано червоноармійцями тільки у Східній Пруссії, Померанії і Сілезії. Особливо дісталося німецькій столиці Берліну, в якому за оцінкою Бівора було зґвалтовано близько 100 000 німецьких жінок різного віку, з яких біля 10 000 загинуло у наслідок абортів.

Сам факт, як і кількість жертв зґвалтувань, у декого могли б викликати сумніви, проте в спогадах радянських солдатів можна знайти чимало підтверджуючих свідчень. Зокрема, колишній радянський офіцер Лев Копелєв вже після війни намагався осмислити, що ж відбулося в Східній Пруссії, згадуючи свої думки в ті дні: «Чому серед наших солдатів виявилося стільки бандитів, які скопом ґвалтували жінок, дівчаток, розпластаних на снігу, в підворіттях, вбивали беззбройних, трощили все, що могли, гадили, палили. І руйнували безглуздо, аби зруйнувати».

У сучасній Росії погляди на радянські сексуальні злочини двоякі. Здебільшого це трактується в відомому форматі «Ви всьо врьоте». Інший популярний погляд, що «німці самі винні», оскільки протягом трьох років здійснювали жорстоку окупацію територій СРСР. В цьому плані з російськими істориками згідні навіть їх західні колеги. Зокрема, Бівор пише, що «самі німці, особливо це стосується жінок і дітей Східної Пруссії, піддалися в кінці війни такому ж насильству, яке німці застосували до цивільного населення окупованих областей Польщі і Радянського Союзу». З-за цього в російському суспільстві само собою затвердилася думка, що жорстокість Червоної армії стосовно німецьких цивільних стала відповіддю на німецькі звірства, і це, нібито, виправдовує радянську жорстокість. Наприклад, в роботі історика О. Сінявської вказано: «Не можна ставити знак рівності між жертвою агресії і агресором... Фашистська Німеччина сама поставила себе поза мораллю і поза законом».

Однак навіть в РФ такі підходи не завжди знаходять розуміння. Інший російський історик О. Плєнков зазначив, що «закони війни однозначно вказують, що злочини, вчинені однією стороною, не виправдовують злочинів, скоєних іншою стороною». Його висновок категоричний: «Кожна зі сторін повинна нести відповідальність за свої власні злочини».

Зрозуміло, що радянське військове командування виступало проти неконтрольованих безчинств по відношенню до мирного населення. Міркування були суто практичними: 1) це вело до падіння дисципліни, морального розкладу і втрати боєздатності військ; 2) інформація просочувалася на Захід і створювала негативний образ РСЧА в очах західних союзників. Тому видавалися численні накази з вимогою приборкати насильство. В спогадах радянських солдатів чимало згадок про вжиті командуванням репресивні заходи і страти ґвалтівників перед строєм.

Зокрема, згадуваний Копелєв у своїх мемуарах розповідав про наказ командування «за насильство стріляти на місці», так і про заходи, які вживалися для його виконання. Цікаво, що в цьому випадку важко визначити кількість страчених червоноармійців, оскільки в документах не завжди вказувалася причина страти (для порівняння, така статистика наявна для армії США, в якій в січні-квітні 1945 року за зґвалтування осудили 419 військовослужбовців, деякі з них навіть були страчені).

Ґвалтування в радянській зоні окупації Німеччини спостерігалися до зими 1947-48 років, і припинилися лише коли радянська окупаційна влада повністю віддалила свої війська від цивільного населення.

Роман Пономаренко, кандидат історичних наук