•  

Волонтер Сергій Глоба: «Я просто ефективний менеджер, якому довіряють»

820
Поділитися
Волонтер Сергій Глоба: «Я просто ефективний менеджер, якому довіряють»

  • 47-річний полтавець Сергій Глоба займається підприємництвом. Хоча волів би, як і раніше, викладати в Полтавському національному техуніверситеті. Втім, наразі намагається через суд поновитися на роботі, адже вважає, що ректор вишу Володимир Онищенко насправді звільнив його за проукраїнську позицію. «Волонтерить» з початку воєнного конфлікту на Донбасі. Дружина картає, що відвозить гроші на фронт замість того, щоб нарешті добудувати будинок, і що рідше буває вдома, ніж на сході…
  • Пане Сергію, ви можете хоч приблизно назвати суму, на яку ваша волонтерська громадська організація «Європейська Україна» з 2014 року надала допомогу нашим військовим?
  • - Це – кілька мільйонів, а точніше сказати важко. І не завжди допомога тим цінніша, чим дорожча. Наприклад, ми передали підрозділу Збройних сил України такий собі невеликий броньовичок, який коштує 600-700 доларів, але він врятував три життя. Хлопці були поранені під час мінометного обстрілу під Мар’їнкою. Там була ГАЗелька, яка не заводилась, і БМП. На БМП не повезеш поранених, бо це - півгодини чи година. А коли сильна кровотеча, то відлік іде на хвилини. А на броньовичку встигли довезти їх до лікарні в Курахово й вони залишилися живими. Хіба таке оціниш грошима?
  • Звісно, ні.
  • - Одна з останніх поїздок в зону АТО разом з депутатами облради обійшлася більше 100 тисяч гривень. Підприємці купили два генератори бензинові, дизпаливний, бойлери, болер’яни, медпрепарати з Німеччини. А наші депутати купили на 2800 гривень. І то після того, як я їм сказав, що не візьму у поїздку, якщо вони хоч щось не куплять для наших захисників. А от попіаритися вони мастаки! Не встигли повернутися з передової, як в соцмережах одразу ж фотки повиставляли: як генератори вантажать, відра тягають, обнімаються з вояками.
  • Я так розумію, що ви виконуєте функції головного постачальника…
  • - Я лише ефективний менеджер, якому полтавські підприємці довіряють. Безумовно, щось і я заробляю, щось і я вкладаю. За останні три роки своїх коштів я вклав близько 200 тисяч гривень. Більше не виходить. А от засновник нашої громадської волонтерської організації Роман Опішняк вкладає щомісяця 10-15-20 тисяч гривень.
  • Це добре, що не перевелися справжні патріоти серед наших підприємців, які не кричать про своє благодійництво на кожному перехресті! Ви допомагаєте тільки одній військовій частині чи багатьом?
  • - Ми намагаємося працювати з якоюсь однією частиною чи батальйоном, тому що це ефективніше. Ми приїжджаємо туди, розпитуємо, що потрібно. Спілкуємося з командуванням, дізнаємося, чи не крадуть, не розтягують, наскільки комбат адекватний і чи все доходить до солдатів. Хоча з солдатами безпосередньо працюємо, самі все привозимо.
  • Ну так, солдати самі розкажуть хто краде, а хто ні…
  • - На жаль, був випадок, коли до бійців не дійшли речі, які їм передали батьки. І ми обов’язково з’ясуємо, хто в тому винний.
  • Пане Сергію, яким підрозділом ви зараз опікуєтеся?
  • - 72-га окрема механізована бригада 1-3 батальйони, допомагали і допомагаємо хлопцям.
  • Вони стоять на першій лінії? 
  • - Так, там майже сотня полтавців. Звозив туди голову Полтавської ОДА Валерія Головка. Йому забезпечили охорону, повозили по передовій. Підключаю обласних депутатів. Щось вони роблять, щось не роблять або роблять не ефективно – чи досвіду бракує, чи може, хитромудрі й більше піару, ніж роботи.
  • А Валерій Головко допомагає особистими коштами?
  • -Так, дав 12 тисяч гривень на головку до Міцубісі і ще 5 тисяч на генератор. Двічі чи тричі до нього зверталися і можу сказати, що він нормальна, адекватна й патріотична людина, що б там хто не казав. Хоча не завжди виконує свої обіцянки.
  • Що маєте на увазі?
  • - Було це в частині при комбатах. Причому, після конфузу, коли відремонтований на комунальному автопідприємстві Полтавської облради УАЗик не доїхав до Донецької області, його туди з півдороги притягли. Я вважаю, що для Полтави це – ганьба. І Головко пообіцяв мені посаду заступника директора цього підприємства, а також бюджет для ремонту техніки для АТО. Якби я як один з керівників мав вплив на роботу підприємства, то впевнений, що проблем з якістю ремонту не було б. Однак минуло вже місяців три – і тиша.
  • А як міг голова облдержадміністрації обіцяти працевлаштування в автопарку обласної ради?
  • - Так поруч і голова облради Олександр Біленький сидів і сказав, що питань немає. Чи обіцяного три роки ждуть?
  • За три роки, може, й війна закінчиться?
  • - Може, й закінчиться... Не для мене особисто та посада потрібна. Якщо ми без посади й бюджетних коштів змогли відремонтувати 20 машин, то уявіть, скільки змогли б зробити на базі автопідприємства з нашим ентузіазмом!
  • Я бачу, ви маєте нагороди. Зокрема, медаль «Сильному духом», орден «Преподобного Іллі Муромця».
  • - Орден - не державна нагорода, а від української автокефальної церкви - за вагомий внесок в розбудову Збройних сил України. Є грамоти від міністра оборони, бо я добровольцем брав участь в АТО.
  • Я зрозуміла, що ви дуже часто їздите на фронт.
  • -Так, днів, проведених в АТО, у мене навіть більше, ніж у деяких наших АТОшників, які там рік пробули.
  • Війна – річ невесела, м’яко кажучи. Але й у самому пеклі все одно трапляються якісь цікаві пригоди.
  • - Коли ми приїжджаємо до наших солдат, то завжди щось по-домашньому готуємо. Наваристий полтавський борщ, ситний плов або щось печемо. Я люблю і вмію готувати. Якось приїздимо, а хлопці виснажені, бо постійно йдуть бої, їсти варити ніколи, а тушонка вже набридла. Запропонував я швиденько зварити полтавських галушок. Разом з Ромою (позивний Брокер) заходилися ми ліпити галушки. Коли першу порцію з казана роздали, хлопці, приплямкуючи від задоволення й нахвалюючи галушки, почали питати в нього рецепт смакоти. А Рома й каже: «Рецепт я вам не розкажу, бо він дуже «крутий». Відбувається це в тісній маленькій кімнатці, де стоїть електроплитка, а збоку - шкафчик, на якому сушаться чоботи. На верхній полиці сохнуть устілки. І в цей час він розвертається, зачіпає рукою шкафчик і всі устілки падають у каструлю з галушками. Кімната вибухнула громовим чоловічим реготом: «Так ось який рецепт смачних галушок – з устілками!» Устілки ми дістали, галушки доварили і… з’їли.
  • Розмовляла Людмила Стельмах (Кучеренко)