•  

Археологічні розвідки Тараса Шевченка на Полтавщині (з нагоди 203-річниці від Дня народження поета)

1210
Археологічні розвідки Тараса Шевченка на Полтавщині (з нагоди 203-річниці від Дня народження поета)

Мало кому відомо, але значний внесок у дослідження археологічної спадщини Полтавщини, був здійснений великим українським поетом, письменником, художником і мислителем Тарасом Шевченко (1814–1861). В своїх подорожах Полтавщиною (1843, 1845–1846 і 1859), Кобзар, здійснював замальовки та описи пам’яток, збирав відомості про кургани й урочища, давні перекази та легенди про них, оглядав монументальні пам’ятки і старі будівлі, робив замальовки «эскизов на счет их формы и величины». Тарас Шевченко залишив нам свідчення та згадки про старожитності у багатьох своїх творах, листуванні, малюнках, серед яких основними є: «Археологічні нотатки», «Щоденник», повісті «Близнецы», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Наймичка», «Прогулка с удовольствием и не без морали», поемах і віршах. Варто наголосити, що ці згадки були не звичайної даниною «місцевому колориту», властивому літературі доби романтизму, а свідченням глибокого знання і поваги поета до культури та історії свого народу.

Попри те, що Тарас Шевченко розумів археологію досить широко, він лишив нащадкам досить докладні описи та зображення пам’яток минулого.

Одними з чисельних археологічних об’єктів, що привертали його увагу, були кургани, які він, за давньою народною традицією, називав могилами. Пов’язуючи кургани, з історією запорізького козацтва, він вважав їх свідками героїчної боротьби українського народу за свободу і незалежність. Причетність курганів до козацької епохи зазначалася Шевченком в таких творах як «Іван Підкова», «Гайдамаки», «За байраком байрак», «До Основ’яненка» та ін. І це в свою чергу призвело до негативного ставлення раннього Шевченка до їх розкопок. Зокрема це проявилося гнівними строками: «І могили мої милі / Москаль розриває ...», а далі: «Чого вони там шукали? / Що там схоронили ...», з «Розритої могили», в яких відображене суто негативне ставлення поета до досліджень давніх могил як до недоторканих народних святинь.

Деякі з курганів, зокрема, між Миргородом, Устивицею, Великими Сорочинцями і Великою Багачкою він називає «сторожовими», слідуючи традиційному уявленню про козацьку оборону від нападників в межах своїх земель.

Неодноразово Тарас Шевченко згадує та описує майдани (рештки селітряного виробництва), які називає то «розритими» курганами то укріпленнями. З роками, він дещо змінює свої ставлення до курганів, відходячи від не сприйняття їх вивчення, розуміючи, що вони насипані задовго до козацьких часів. Цьому сприяла його участь у розкопках Переп’ятихи, Перп’ята та знайомство з результатами інших досліджень.

Крім зазначених пам’яток, Тарас Шевченко зафіксував наявність стародавніх валів в околицях Переяслава і укріплень Української лінії на Орелі, слідів давньоруської та пізньосередньовічної фортифікації в Лубнах, Переяславі і Лукім’ї, давніх цегляних споруд від ординського мавзолею у Веселому Подолі.

На малюнках, що мають особливу документальну цінність, Тарас Шевченко зобразив не тільки виразні архітектурні ансамблі, краєвиди та елементи історичного ландшафту, а й рештки козацьких укріплень у Решетилівці, оборонних споруд полкової фортеці в Полтаві, половецьких «кам’яних баб» зі складу святилища в Шедієвому на Орелі.

Подвижницька діяльність Кобзаря на археологічній ниві спричинила зацікавлення до вивчення найдавнішої історії і його полтавських друзів. Це, зокрема, Яків Петрович де Бальмен (1813–1845), український художник-аматор, літератор, ротмістр гусарського полку; Іван Гаврилович Бодянський (1782–1848) — прилуцький священик-краєзнавець познайомився з Тарасом Шевченком улітку 1845 р., їздив з ним оглядати напівзруйнований Густинський монастир, мав власну збірку старожитностей та етнографічних предметів. А також письменник і етнограф Олександр Степанович Афанасьєв-Чужбинський (1816–1875), який вивчав кургани і городища Посулля та пам’ятки Півдня України.

Діяльність Шевченка була перервана арештом 1847 р. і довготривалим перебуванням на засланні. Однак і там, він не полишав цікавитися пам’ятками старовини, замальовуючи останні. Він брав участь у дослідженнях експедиції К. М. Бера у Казахстані, зустрічався у Новопетровському укріпленні з П. П. Семеновим-Тяншанським.

Так чи інакше, але його плідний внесок у вивчення і популяризацію старожитностей нашого краю і досі вражає. Відлучений від науки, поет використовував свої знання у літературі. Утім яскравий образ шукача пам’яток сивої давнини міцно закріпився за Тарасом Шевченком у народних переказах і розповідях про нього. Його праці склали те важливе підґрунтя для становлення місцевих археологічних осередків, та поставили ім’я Тараса Шевченка у ряд культурних і наукових діячів, що сприяли розвитку національної історичної науки.

Юрій Пуголовок, кандидат історичних наук 

Коментарі