•  

Чеченський генерал радянської армії Дудаєв довів, що будь-яке АТО можна закінчити на години

41910
Чеченський генерал радянської армії Дудаєв довів, що будь-яке АТО можна закінчити на години

Вранці 26 листопада 1994 року в столицю Чечні, місто Грозний, одразу з усіх боків увійшла так звана озброєна опозиція за підтримки російських спецслужб і бронетехніки. Так почався штурм Грозного. Військові дії стали реакцією Москви на автономію Чеченської Республіки Ічкерії.

Це був початок 1-шої Російсько-Чеченської війни, в якому Російська Федерація спробувала встановити контроль над незалежною Чеченською Республікою Ічкерія шляхом її силового захоплення.

Тоді ж перший президент молодої республіки, генерал-майор авіації, єдиний генерал Радянської Армії серед чеченців Джохар Дудаєв показав своєму народові, ворогу та світовій спільноті, що будь-яке АТО можна справді закінчити якщо не за лічені години, то за кілька днів.

Передумови

1 листопада1991 року президент Джохар Дудаєв підписав свій перший указ «Про заяву суверенітету чеченської Республіки», яким проголосив незалежність Чеченської республіки Ічкерія від Російської Федерації. За 6 днів російський президентБорис Єльцин видав наказ про введення надзвичайного стану в Чечні, що означало незгоду Московської влади з незалежністю чеченського та інгуського народів. У відповідь на це президент Ічкерії ввів у своїй країні воєнний стан, який підтримувався добровольчими батальйонами зі складу корінного населення. Окремі радикали докоряли президентові, що він не створює національну армію, що в Чечні немає ні танків, ні гармат для захисту власної свободи, пише Шамсуддин Нашхоев, учасник тієї війни.

Як професійний військовий і політик Дудаєв знав, що за наявних ресурсів в умовах тотального саботажу російської агентури, яка повилазила з усіх щілин, спроби створити навіть подобу армії на той період була безглуздям. Тому він сконцентрувався на створенні Головного штабу, на чолі якого призначив генерала Аслана Масхадова і організував кілька боєздатних батальйонів.

Дудаєв вважав, що зовнішню агресію можна зупинити тільки всенародним опором. Звертаючись до населення на багатотисячному мітингу, президент говорив:

«Ви є нашою армією, нашими танками, гарматами, літаками... і ми переможемо за допомогою Аллаха будь-якого ворога, який захоче забрати нашу свободу».

Тут варто завважити, що підтримка Джохара Дудаєва була дійсно колосальною. За даними Чечено-Інгуської Центральної виборчої комісії у виборах президента 27 вересня 1991 року взяли участь 72 % виборців, з яких 90,1 % віддали свій голос саме за Дудаєва.

Нашхоев стверджує, що ім’я Дудаєва було популярним не тільки в Чечні, а в арабському світі загалом, також у країнах колишнього соцтабору і навіть у Росії, тому що всі знали – генерал твердо протистоїть імперським зазіханням Москви, а російських політичних маріонеток відверто зневажав. Разом із тим він завжди залишав місце для рівноправних перемовин із супротивником.

Шлях до перемовин Дудаєв шукав і в конфлікті з Росією, яка вперто не визнавала незалежності та самостійності Чеченської республіки. Наполягав на тому, щоб місцем переговорів була нейтральна країна з повним дотриманням міжнародного протоколу. Їхати на переговори в Москву в статусі васала, як він говорив, щоб «вислуховувати фамільярне хрюкання Єльцина», президент не збирався.

Цікаво простежити дії російської пропаганди у змалюванні подій 1991-1996 рр. у Чечні. Так, російськомовна «Вікіпедія» називає рух за створення власної незалежної держави чеченцями та інгушами націоналістичним. Перша паралель із подіями в Україні, та змалюванні їх російськими ЗМІ.

Власне російську військову агресію проти Чеченської Республіки той же портал називає Першою чеченською війною (офіційно – Відновлення конституційного порядку в Чеченській Республіці, інші назви Чеченський конфлікт, перша чеченська кампанія). Тільки чеченський конфлікт і чеченська війна, назва Росії взагалі не фігурує. Вона ніби покликана «відновити конституційний порядок». Порівняймо зі схожими репліками про захист російськомовного населення Криму під час силової анексії півострову військами РФ. Також російська «Вікіпедія» не визнає факти втручання їхніх регулярних військових частин і найманців у Донецьку та Луганську область. Енциклопедія визначає це як військовий конфлікт на сході України (знову ж таки, без фігурування в назві Росії).

Часи змінюються. Засоби пропаганди й агітації для впливу на свідомість ті самі.

Власне військові дії в Чеченській Республіці.

Так описує 26 листопада один із військових, що воював на боці РФ.

«Було до сорока танків (за різними джерелами, від 40 до 42 – ред.), 10 БТР. У Грозний входили з трьох напрямків, в тому числі через Петропавловський і Терський хребти. Ми дійшли до Грозного без опору, їхали по вулицях на вантажівках і БТРах, минаючи п’ятиповерхівки. Попереду мене проскочили танки. Десанту на борту не було. Опозиція йшла колоною – кілька танків, за ними 2-3 машини з піхотою, потім знову танки...

У той момент надійшли дані про те, що захоплений телецентр, і єдиною метою залишився палац Дудаєва.

Мені здалося, що жодного плану взагалі не було. Задум був один – завести танки в Грозний і навести там шереху. Були визначені цілі, зокрема, телецентр, палац Дудаєва, який називали «Реском» і інші. Перед штурмом всім бійцям опозиції роздали в’язані шапочки сірого і коричневого кольору для того, щоб відрізняти своїх від чужих. На танки завдали білі смуги...

26 листопада 94-го нагнали техніку, озброєних людей. Думали, що дудаєвці побачать все це, сильно злякаються і втечуть. Розрахунок був зроблений на залякування. Але опозицію розстріляли в центрі, в районі Бароновського мосту і на вулиці Маяковського, на перехресті з Старопромисловським шосе, коли ми відступали назад...

Задимлений танк відкотився; його встиг покинути екіпаж, а потім почав рватися боєкомплект. Шматки броні літали над нашими головами, танкова вежа розлетілася на шматки...Я вперше побачив, як танкова вежа (броня танкової вежі сягає 80 см – ред.) розлітається на шматки.

Того ж дня ми відійшли в Знаменське. Дехто каже, що в Грозному бої тривали ще 27 листопада. Але це не так. Все закінчилося в той же день, а опозиція повернулася в місця постійної дислокації – до Знам’янки та Урус-Мартана».

Так, за один-два дні чеченський народ під керівництвом Дудаєва зумів закінчити так зване АТО (відновлення конституційного порядку), розв’язане Росією. І це країна, що на той час не мала регулярної армії, важкої техніки та мільйонних людських ресурсів. Знову ж таки – паралель із Україною.

Нагадаємо, що Порошенко прийшов до влади на хвилі Майдану, заявивши, що закінчить військовий конфлікт на Сході України за кілька годин.

Ситуація з обранням у президентське крісло в Порошенка й Дудаєва схожа – у час революції. Тільки другий не займався роздаванням обіцянок.

За свідченням очевидців тієї війни, тільки 18 з 40 російських танків вийшли з Грозного, де, нагадаємо, не було власної регулярної армії.

Чеченський військовий Шамсуддин Нашхоев згадує, що в полон потрапило близько 40 військових із РФ. Офіційно та для західних ЗМІ Москва всіляко відхрещувалася від прямої причетності до штурму міста (чергова паралель із війною на Донбасі – ред.)і заперечувала, що полонені числяться в їхній армії.

Зрештою, Єльцин визнав військових своїми, коли Дудаєв пригрозив розстріляти їх геть до одного.

Після такої невдалої авантюри, подальша гра у «внутрішньочеченське протистояння» без втручання Росії втратила сенс. У звичному стилі кремлівських ватажків, президент РФ оголосив ультиматум: «протягом 48 годин бандформування в Чечні повинні роззброїтися і здатися». Інакше, Росія пригрозила повномасштабною військовою операцією.

Врешті, маски були скинуто, і 11 грудня російські війська ввійшли на територію Чечні…

Як бачимо, сценарій конфлікту 22-річної давнини та теперішнього на Сході України вкрай схожі. Обидва розв’язала РФ, обидва проходять під схожими гаслами, переслідують подібні мотиви.

Не важко спрогнозувати, який фінал для України готує Кремль.

Відмінне одне – у чеченців був Дудаєв, якому вони довіряли і який боровся за їхню Незалежність, а не будував заводи в Липецьку, створював офшори на островах і примножив статки за рахунок пожебрачення громадян.

P.S. Прикметно, що життєвий шлях Джохара Дудаєва був тісно пов’язаний із Полтавою. У 1985 його назначили командувачем Полтавської дивізії важких бомбардувальників, де він служив 2 роки.

За заслуги перед кожним містом, де жив і ніс службу генерал, в усьому світі багато об’єктів названо на його честь. Окрім безлічі меморіальних дощок, існує близько 19 вулиць та майданів, присвячених чеченському державному діячеві.

В Україні іменем Джохара Дудаєва назвали вулицю у Львові та Хмельницькому.

Вдячні полтавці, багато з яких ще пам’ятають військового, на жаль, не знайшли топоніма для Дудаєва під час хвилі декомунізації, якою опікувалися ВО «Свобода», Полтавська ОДА та екс-міський голова Андрій Матковський (білборди «Твоя вулиця» - ред.). Зазначимо, петиція з пропозицією про перейменування однієї з вулиць в районі Авіамістечка на честь Дудаєва була на сайті Полтавської міськради. 

Мабуть, місцеві політики вважають, що в умовах війни проти Росії, імені одного з її найзапекліших ворогів, замах на життя якого Кремль здійснював кілька разів, не місце в Полтаві.

Тоді чим українські посадовці відрізняються від російських? 

Коментарі