•  

«А де ж та війна? Серед купи лайна…»

1100

Наша бабуся прихиляла нас до фольклору зокрема й отакою пісенькою: «Тра-та-та, тра-та-та, сіла баба на кота…». Похиліші земляки, певно ж, пам'ятають невибагливий сюжет популярної приспівки: там і попа дома не виявилося, і з лісом вийшло негарно – «цвітами заріс», а ті цвіти та «дівчата порвали». Плюючи на вимоги Червоної книги. Далі взагалі драма: тільки-но налаштувалися, як годиться, дівчата до хлопців, а ті пішли на війну… У підсумку фольклор щадить наші почуття і війну подає в іронічній тональності, умощуючи її жахи на купу непотребу.

Даруйте, панове, нам оцей пост з амбре. Емоційне збурення, що стало приводом до посту, знову викликав не вельми цивілізований вигляд міської гордості – Каштанової алеї – ще лише після натяку на підтанення снігових кучугур. Можете повірити, а ні – прошпаціруйте, як матимете бажання і час, від Зигіна до Сінної. Доріжку комунальники цієї екстремальної зими порають вчасно і якісно, то ж мінімально обережним краянам переломи не загрожують.

Загрожує інше – визнання очевидної неготовності окремо взятого нашого міста з духовними претензіями до входження до євроспільноти. От Львів (абстрагуємось від «самонемічного» сміття), Івано-Франківськ, можливо, окремішно харківський Центральний парк культури та відпочинку ім. Максима Горького, Київ частинами підуть під Брюссель, а Полтаві відмовлять.

В алеї на кожних п'яти-семи погонних метрах – одна-дві купки собачого лайна.

Європа собачої органіки у скверах не визнає, як і братської анексії Криму. А поведеного на домашній фауні співвітчизника з мораллю на рівні гасла: «Я за нєво (котика-песика – авт.) дєньгі заплатіла, і на вашу регістрацію ложила!» депортували би на раз-два до Верхньої Вольти.

Наші молоді і красиві сусіди ще не сподобилися на нащадків. Натомість тримають двох опецькуватих і завжди усміхнених туманно-альбіонських бульдогів. Одного життєрадісного цуцика кличуть Моцартом, іншого під'їзд іменує Сальєрі, хоч розрізнити улюбленців до снаги лише господарям. «Моцарти» близько знайомі з переважною більшістю мешканців двору, вважають за честь облизати долоні кожному з них у дошкільному віці, дисципліновано гасають східцями вгору і вниз один за одним (підозрюємо, що перед веде таки Сальєрі). Виховані співмешканці добре володіють європейськими манерами і у під'їзді не дозволяють собі підняти задню лапу навіть на вимогу природної потреби. У холоди на «композиторах» — гарного крою картаті жупанчики, на товстелезних шиях – диригентські метелики, як ще один доказ долученості до музичних сфер не лише іменами.

Ми колись вже казали, що з поміж вищих ссавців не какав лише Лєнін. Радянському людові, переляканому геніальністю вічно живого Ілліча, й на думку не могло спасти, що «наша сила, знамя и оружие» здатні на ниций процес за участю перистальтики! Нашим Моцартам справляти нужденні обов'язки теж наказано природою. Вони й справляють, не ховаючись.

Але нам ніколи не доводилося бути свідком незаконної процедури – лайно «Моцартів» і пан С., і пані Л., хто б песиків не водив алеєю, швидко і зграбно переміщують до пакетика. Ні, не руками, совочком.

Погоджуємося, трохи натуралізували тему. Та на фоні шокуючого «пі-пі-пі» у зверненні кандидата у президенти «Шевченка Буковельського» до українського електорату наша вульгаризація здається енциклікою папи римського.

Вадим Демиденко

Коментарі