•  

Дежавю: тарганяче нашестя

1760
Дежавю: тарганяче нашестя

Ранок вівторка подарував неприємний сюрприз – до осель полтавців повернулися таргани. Цю гидоту, яку не брала жодна отрута з дустом включно, похиліше покоління радянської спільноти не могло вивести десятиліттями. Ще б пак – прусак-москалик родом з мезозою пережив динозаврів, то ж розвинений соціалізм був йому за іграшку! Згадаймо, панове, як руді жевжики порскали навсібіч, коли ми, бувало, ближче до півночі вмикали на кухні світло у пошуках пляшки з пивом! А як ота незнищима популяція самовдоволено грілася на теплому агрегаті порожнього Снайге! А тоді раптом їх не стало.

Вчора, гульк! – з кожної поштової скриньки у під'їзді знову визирають тарганячі вуса. Ой, леле! Повернення бридких співмешканців миттєво зіпсувало настрій, напередодні було й поліпшений звісткою про президентське «фе» на адресу корумпованих місцевих очільників Головка з Пісоцьким. Ми саме вираховували, скільком бабцям з юлиного пулу можна буде підвищити пенсіон за конфісковані у хлопців з нашої ОДА гелендваген Mercedes-Benz AMG G 63; 178,8 тисяч євро; п'ять банківських карток на одне ім’я та моноблок Apple (iMac). Праведний гнів помітно заважав оперувати мільйонами гривень і пенсійним мінімумом одночасно. А тут ще таргани…

Придивилися, та ні, немає приводу для аларму – скриньки окупували не ті недоброї пам'яті комахи. Невсипущі агітатори вілкулівської гілки Опоблоку (не ЗаЖОП'и, а так званої Партії миру та розвитку, - авт.) зрання понапихали нам поліграфічних шедеврів з уславленням чергового криворізького месії, у котрого усе тіло чешеться від нестримного бажання виводити Україну з «антилюдських реформ».

До слова, не нам – полтавцям – звинувачувати славний козацький Кривий Ріг у намірах насолити неньці підкиданням одіозних фігур до виборчого бюлетеня. Хтось навскидку відрізнить криворізьких блазнів КоЗе/Вілкула від полтавських популістів Киви/Капліна? Одним миром мазані одного поля ягоди.

Атож, сяк-так упорядкувавши емоції і звільнившись від мари з тарганами, ознайомилися із вмістом антиукраїнського збірника войовничого популізму. Від відра з помиями відчутно відгонило руським духом. Облудна пропозиція колаборанта зробити «чотири кроки до успіху» має усі ознаки підштовхування нації до прірви.

Першим кроком «виробничника, успішного керівника, фаната історичної правди про Велику Перемогу українського народу» (не смійтеся, колеги, але все оце – про Олександра Вілкула!) є обіцянка «незламного патріота» (і це – теж про нього!) зупинити війну за 100 днів. Із демагогічних пунктів стратега про миротворчий контингент «дружніх і нейтральних» держав стирчать чортячі медведчуківські роги. Та від «миру», який принесуть на Донбас путінські підкаблучники Лукашенко, Назарбаєв і Алієв, голуби передохнуть! Ще «патріот» подасть воду до окупованого Криму (у Аксьонова в роті пересохло) і відновить поставки на півострів сала і рошенівських смаколиків. Жодного слова про Росію-агресора і вбивцю.

У другому програмовому кроці правофланговий п'ятої колони Вілкул постає фактично руйнівником держави. Чи муляють лаври новокурсистки, котра теж вирішила посовати ліжка у борделі? Немає меж новаторському апломбу і цього опоблоківця! Безсумнівно потрібні державі і суспільству «новації» задовго до прозріння Вілкула вже чотири роки реально впроваджуються діючим Президентом Порошенком. Повільно? Так! Послідовно? Не надто. Але не в останню чергу саме тому повільно і непослідовно, що вставляють палки в колеса подібні до Вілкула творці конституцій. Варіант останнього взагалі не передбачає незалежності і суверенітету України – її позаблоковий статус, до чого прагне Опоблок, матиме наслідком появу на мапі РФ Південно-Західного федерального округу, читай – Малоросії.

А як толерантненько кандидат-українофоб подає мовну проблему! Аж скапує з параграфу проєвропейський єлей: «Державна мова – українська. Облради мають право вводити в області другу офіційну мову». Бажання догодити і вашим, і нашим, як правило, і тих, і цих пошивало у дурні.

Крокуємо далі – третя вілкулівська фантазія щодо «Відродження економіки». Ну, відмову кандидата від міжнародних кредитів та «політизованих» траншів МВФ навіть дилетант в економіці розуміє як курс на боргову яму, яку викопає Україні братня Вілкулу Росія. Чи гріє серце економіста досвід Януковича? Той, пам'ятаєте, на фініші своєї шапкознімальної кар'єри вивозив путінські безвідсоткові подачки камазами. Заздрить, заздрить Вілкул однопартійцю по зграї!

А чого варта утопія Вілкула зі «створенням найбільш конкурентної податкової системи у світі» вже через два роки! Томас Мор і Томазо Кампанела місця собі не знаходять на тому світі! А Вілкул, на відміну від тих двох, навіть шлях до раю знає – вже у 2021 році місцеві, поголовно щасливі фізичні особи радітимуть моделі оподаткування з простими як двері орієнтирами: «12-12-12». Всього-на-всього саме стільки відсотків вілкулівська (не доведи, господи!) податкова буде стягувати «податку на доходи фізосіб – ПДВ – податку на прибуток/виведений капітал». Не смішіть, фіскальний ви наш, наші декларації. Стягнути – не проблема, аби було що й з кого…

Нарешті, четвертий крок. Останній, вже перед самою вирвою. За версією опозиційного поводиря, котрий ніби камертон-резонатор відгукується на найтонші соціальні порухи злидаря-українця, цей крок повинен докорінно модернізувати сім'ю, освіту, медицину і заодно – пенсіонерів.

Атож, на четвертому кроці кандидат пускається берега, оскільки соціально упосліджена аудиторія – найвдячніша. На сторінках цього соціального міфу населення витрачає на комуналку 15, на харчі – 25 гривень з кожної сотні сімейного доходу. Сім'ї колотяться у суперечках, куди витратити решту 60 відсотків сукупних подружніх статків: рвонути на Мальдіви, купити козу у Ляшка, чи услід за КоЗе-Голобородьком пересісти з велосипеда на Mercedes-Benz AMG G 63 – як у Головка?

Молоді мами не виходять з перманентних декретів – кожна третя, четверта, п'ята etcновонароджена дитина отримує від Вілкула по 400 тисяч гривень. Молоді і худі від недосипу чоловіки нарешті відчули себе хоч комусь потрібними.

Житомирські, нещасні «до епохи Вілкула» педагоги масово кидають обжиті дворища, зарплату у 11 кома 3 тисячі грн на місяць і школами мігрують до вже замиреної тим же Вілкулом, адаптованої ним же до сєпарської влади Донеччини, де зарплата шкраба від щедрот все того ж Вілкула на 3 кома 7 тисяч грн. вища.

На медичних теренах – комунізм. Апофеоз галузі, який і не снився Уляні Супрун, ‒ «компенсація вартості ліків за рецептом». У кожного обивателя вдома свій «Тріоль». Житомирські медбрат з медсестрою наперегони з педагогами рвуться на Донбас, який з Вілкулом тепер не гонить порожняк утричі швидше, і платить європейські гроші за українську роботу.

Пенсіонерами і до Вілкула було хоч греблю гати. Тепер же до опоблочних молочних рік з кисільними берегами потягнуться усі певні і непевні підстаркуваті особи з українським корінням, як у свій час розкидані світом євреї до свого Ізраїлю. А чом би й ні? У планах Вілкула мінімальна пенсія – 40 відсотків від середньої з/п по країні, кожний «пенс» ‒ з державним медичним страховим полісом.

І так далі, і тому подібне. Чотири кроки до успіху? Швидше – до Венесуели.

І на оцю маячню «вітчизняного Мадуро» ведуться люди…

Вадим Демиденко

Коментарі