•  

Голова КВУ: дві третини виборчих грошей партій - з чорної каси

00

Виборчі фонди українських партій досі фінансуються переважно нелегально - попри те, що вони тепер отримують гроші від держави. Чорні каси партій та кандидатів - традиційна проблема українського політичного життя. Два роки тому почав діяти закон, за яким партії за певного рівня підтримки населення отримують кошти з державного бюджету. Так, у 2017 році найбільше фінансування отримав "Народний фронт" (113,8 мільйона гривень), а найменше -"Батьківщина" (29 мільйонів гривень). A протягом 2018 року парламентським партіям виділять з бюджету загалом іще півмільярда гривень. Цей самий закон вимагає оприлюднення економічної та фінансової звітності від усіх політичних сил. Чи зникло від цього тіньове фінансування виборів та чого чекати від 2019 року, коли в Україні мають відбутися президентські та парламентські вибори, DW розпитала голову Комітету виборців України Олексія Кошеля.

DW: - Як змінилася ситуація з партійним фінансуванням порівняно з попередніми виборами?

Олексій Кошель: - Рівень тінізації партійного життя залишається, але він суттєво зменшився в порівнянні з тим часом, коли державного фінансування ще не було. Партії почали платити легальну заробітну плату, легально розміщувати рекламу в ЗМІ тощо. Якщо ми подивимось на суми, які партії отримують від держави, - а фінансування виділяється з розрахунку на кожен отриманий на виборах голос, - то побачимо, що це достатньо серйозні суми. Цих грошей може бути цілком достатньо для незалежного партійного життя у міжвиборчий період, тому я переконаний, що окремі парламентські партії можуть цілком відмовитись від коштів олігархів, які лобіюють через партії свої бізнесові інтереси.

- Які партії найбільше користуються тіньовим фінансуванням?

- Я б не став виокремлювати одну чи кілька політичних партій, бо запитання є до дуже багатьох. Наприклад, в 2016 році був гучний скандал з внесками, які робилися на користь політичної партії "Батьківщина", коли пенсіонери майже одночасно перерахували однакові суми коштів в якості членських внесків. Після цього партія була змушена виправдовуватися, а Національне агентство з питань запобігання корупції надіслало перевірки. Водночас, ви здивуєтесь, коли дізнається, що, наприклад, в двох парламентських партіях, це Радикальна партія Олега Ляшка і партія "Народний фронт", досі жоден з місцевих осередків не має рахунку в банку та не є юридичною особою (як того вимагає закон – Ред.). Тому в нас існують серйозні підозри, що місцеві осередки партій для оперативної роботи використовують чорну готівку.

- Що саме українські партії та кандидати фінансують з чорних кас?

- На останніх парламентських виборах окремі партії витрачали 70 відсотків своїх передвиборчих фондів на пряму політичну рекламу в ЗМІ. І це не кажучи про чорний ринок реклами, зокрема, так звану джинсу, коли під час виборів працюють цілі вертикалі, які розміщують однакові замовні матеріали усюди: від газети в маленькому райцентрі до впливових загальноукраїнських видань.

Крім того, існують значні напрямки виборчих кампаній, які оплачуються готівкою, тобто нелегально, ледь не на сто відсотків. Наприклад, в Україні 33 тисячі виборчих дільниць, на кожну з яких партії, які ведуть потужну виборчу кампанію з розрахунком на перемогу, надсилають по два спостерігачі. Це вже 66 тисяч людей. Якщо взяти ще й мобільні групи та координаторів груп спостерігачів, то маємо, що близько 70 тисяч людей задіяні в день виборів для цієї роботи. Але крім цього ще існує традиція, коли партії негласно доплачують своїм представникам в виборчих комісіях, та навіть головам виборчих комісій. І якщо взяти члена комісії, голову комісії, двох спостерігачів, то лише одна партія в день голосування фінансує понад 150 тисяч людей. І це все кошти, які проходять у тіньовому сегменті, без укладання трудових угод, договорів тощо. А якщо врахувати два тури президентських виборів, то можна зробити висновок, що суми чорної готівки сягають десятків мільйонів доларів лише на оплату величезних мереж з контролю за виборами. Платять ще й групам агітаторів, які під час кампанії ходять від дверей до дверей або працюють в агітаційних наметах. Звичайно, партії кажуть, що це їхні активісти, які присвячують частину свого часу активній партійній роботі. Але погодьтесь, важко уявити активіста, який кілька місяців поспіль весь день працює в агітаційному наметі, або ходить агітує за політичну партію, і не має компенсації навіть на транспорт або інші витрати.

Ну і крім того, навіть по фінансових звітах політичних партій ми бачимо, що там і далі існує традиція виплати у конвертах на додачу до офіційної мінімальної платні. В тіні залишається і велика кількість реклами. Наприклад, в Києві, і це в столиці України, під час попередніх виборів кожен третій рекламний біл-борд був тіньовим, тобто їх встановлювали без жодних дозвільних документів і, зрозуміло, що партії та кандидати оплачували ці рекламні площі чорною готівкою. Ми зустрічали приклади, коли і в областях мери міст або впливові особи самовільно вирішували доставити на період виборів кількасот біл-бордів. Загалом з врахуванням усіх цих чинників існують всі підстави говорити, що дві третини витрат на виборах – це тіньові кошти.

- Під час попередніх виборчих кампаній політсили часто платили учасникам своїх акцій. Ви очікуєте повторення цього і перед виборами-2019?

- В останні роки журналісти сотні разів ловили за руки організаторів платних протестів, тож їхня кількість вже зменшилась. Тепер партії не намагаються здивувати виборців кількістю мітингувальників і дуже обережно ставляться до професійних фірм, які гарантують проведення акції, бо чудово розуміють, що репутаційні втрати та скандал можуть повністю перекреслити їхні зусилля із організації заходу та мінімізувати його вплив у ЗМІ.

Звичайно, я не виключаю, що із наближенням виборів ми побачимо, що політики знову можуть звертатися до професіоналів, які гарантують їм явку кількасот бабусь чи студентів.

- Які виборчі технології, на вашу думку, будуть найактивніше застосовуватись під час кампаній наступного року?

- Поки що в мене складається досить позитивне враження того, що українська політика потроху одужує від радянської традиції проведення виборів. Водночас, як це не цинічно звучить, але купити голоси виборців дешевше, ніж проводити агітацію. Банально заплативши гроші або запропонувавши продовольчі набори чи інші матеріальні цінності. Це питання не тільки цинічного використання передвиборчих технології, але й питання безкарності, бо досі не існує жодного прецеденту, коли громадянин, який купував голоси, отримав реальний тюремний термін покарання.

- В цьому контекстів чи можна очікувати втручання Росії у вибори?

- Так, ключовою загрозою є російський фактор. Наприклад, ми всі вже кілька місяців спостерігаємо за ситуацією з двома проросійськими партіями, які активно ворогували між собою, зокрема і в судовому порядку. Проте зараз вони вже говорять про спільний похід на вибори, єдиного кандидата в президенти тощо (12 вересня 2018 року "Опозиційний блок" заявив, що веде перемовини з партією "За життя" Вадима Рабіновича щодо об'єднання задля виборів - Ред.). Я думаю, що Росія використала достатньо серйозні механізми впливу, щоб сформувати єдиний, або, принаймні, згуртований політичний табір та піти однією або максимум двома колонами на вибори. Також можемо говорити про фінансовий фактор, тобто про підтримку проросійських політичних сил, які мають величезні видатки, перше за все, на рекламу й агітацію, а також про фактор фінансового та іншого тиску на українських бізнесменів, щоб ті підтримали або не підтримали тих чи інших кандидатів. Зокрема, йдеться про тиск на українських бізнесменів, які перебувають за кордоном та мають у власності українські телеканали.

Посилання на джерело: https://p.dw.com/p/34nTE

Коментарі