Грантова безодня полтавської благодійності: на що йдуть гроші міжнародних донорів
Після анексії Криму та початку військових дій на Сході України наша країна, поряд з уже звичними економічними і політичними проблемами, зіткнулася з небаченою досі ситуацією. Масове переміщення сотень тисяч місцевих жителів з непідконтрольних і конфліктних регіонів на територію, що залишилася під впливом і захистом київської влади, поставило на порядок денний питання про соціальної та економічної адаптації вимушених переселенців.
Першими їм на допомогу прийшли прості українці. Не чекаючи "команди згори" вчорашні учасники Революції Гідності і волонтерського руху, який зародився в ті часи, своїми силами облаштовували мінімальний побут для біженців, адаптуючи їх до умов нової реальності.
Реакція держави і міжнародного співтовариства послідувала значно пізніше. Тільки коли питання набрало критичної маси, почали організовуватися державні програми і проводиться переговори з іноземними донорами. Допомога стала надходити з різних світових інституцій і установ. Серед них був і Європейський союз, про долю частини благодійної допомоги якого ми і поговоримо далі.
Приводом для цієї статті стало звернення до редакції порталу "Знай.ua" жительки міста Полтава, юриста за освітою і глави правління громадської організації за посадою, яка на власні очі зіткнулася з неприємними фактами благодійності по-полтавськи. Своє звернення вона підкріпила документами, що свідчать про корумпованість обласного і міського керівництва, які спекулюють на темі переселенців.
У серпні 2015 року в Україні, і зокрема в Полтавську область, прийшов проект донорської допомоги ЄС на підтримку вимушених переселенців. Погоджуючи умови надання гранту, європейський донор дуже хотів, щоб дорогий проект був доведений до кінця. Тому наполягав, щоб в ньому був задіяний державний сектор, який би виступив гарантом прозорості освоєння коштів. Мабуть, вони все ж думали, що після чергової революції в нашій країні щось таки змінилося. Таким чином, в описаній далі схемі, і з'явилася головна "проміжна ланка" у вигляді Облдержадміністрації Полтавської області.
Внаслідок укладення угоди, на Департамент економічного розвитку Полтавської ОДА було покладено місію по координації і організації виконання проекту "Полтавська область для внутрішньо переміщених громадян". Безпосереднім його виконавцем став ніхто інший, як сама Полтавська ОДА. При цьому, функція контролю за правильністю виконання проекту була покладена на Координаційну раду з реалізації в Полтавській області Проекту ЄС, створену за розпорядженням голови Полтавської ж таки ОДА.
Реципієнтами, а, грубо кажучи, тими, кому ОДА передавала гроші стали: сама Полтавська ОДА, Гадяцька міська рада, Полтавська міська рада, Новогалещинська сільська рада, Полтавська обласна організація Товариства Червоного Хреста України та Благодійна організація "Світло надії", до функціонування ("кришування") якої, за інформацією нашого джерела, причетний глава міста Полтава Олександр Федорович Мамай. Згодом до дружньої компанії, що займається освоєнням гранту, додалося ще й комунальна бюджетна установа "Обласний контактний центр" та Полтавський обласний центр зайнятості.
Як неодноразово повідомляла сама Полтавська ОДА, за результатами реалізації проекту, планувалося створити базові умови для перебування вимушено переміщених громадян на території області, поліпшити можливість їх доступу до першочергових і спеціальних медичних, соціальних та адміністративних послуг (включаючи послуги психологічної реабілітації).
Справедливості заради заздалегідь скажімо, що не всі пункти наміченого плану потрапляють під сумнів. Ось, наприклад, щодо працевлаштування та інтеграції ВПО - питань немає. Хоча, якщо врахувати, що працевлаштуванням зобов'язані займатися фахівці центру зайнятості (яким, до речі, щосили допомагають волонтери та українські компанії "західного зразка", які сприймають цю діяльність в рамках зрозумілого "там" терміну "соціальна відповідальність бізнесу"), а про гостинність українців (особливо жителів центральної України) взагалі складають легенди, стає зрозумілим, чому в цьому плані відсутні питання.
Загалом в рамках програми "відповідальні особи" отримали від щедрого донора один мільйон, тридцять шість тисяч двісті чотири євро (1.036.204,00 євро). Ці гроші повинні були бути освоєні протягом півтора року (з 15.06.2015 до 15.12.2016). Відповідно до цілей проекту, на ці кошти передбачалося прийняти, розмістити і інтегрувати (соціально і економічно) 1200 чоловік. Окремо варто акцентувати увагу на одному вкрай важливому моменті - тому, що граничний термін освоєння коштів закінчується трохи більше, ніж через два тижні - 15.12.2016. Запам'ятаємо цю дату і подивимося, чим за цей грантовий період спромоглася допомогти місцева влада нашим співвітчизникам, які опинилися у важкій життєвій ситуації.
До речі, ще важливо відзначити, що Полтавський обласний центр зайнятості ще й співфінансує (10,2%) програму "Полтавська область для внутрішньо переміщених громадян", оскільки Європейський донор за правилами не може надавати 100% коштів для реалізації будь-якого проекту. З огляду на ці 10,2%, виходить, що загальна "вартість" благодійної програми виростає до 1.154.209 євро.
Їх зіпсувало квартирне питання
Ясна річ, що першочерговою необхідністю для людей, чиє помешкання залишилося на непідконтрольних територіях, стало житло. Багатьом вимушено переселеним громадянам, у яких було достатньо грошей для оренди квартири або будинку, звичайно ж вдалося обзавестися цим "привілеєм". Однак були й ті, хто не мав заощаджень на чорний день. За умовами гранту, якраз для вирішення цих їхніх проблем і призначалася істотна частина коштів донора. Яка саме - не зовсім зрозуміло, оскільки і донині керівництво обласних державних відомств і БО "Світло надії", відсилають всіх, хто прийшов з цим питанням, одне до іншого.
Щоправда, громадським активістам вдалося з'ясувати, в які саме приміщення їх "вписали". Виявилося, що саме в цій деталі обласної програми і криється основний диявол.
Згідно з офіційною відповіддю Департаменту економічного розвитку Полтавської ОДА (05.05.2016), переселенців, які не могли дозволити собі знімати житло, планувалося відправляти в місця транзитного проживання, які знаходяться за адресами: місто Полтава - вулиця Монастирська 32-А та провулок Шевченка 5-А; місто Гадяч - готель "Жовтень" (вулиця Драгоманова 4).
Однак фактично до прийому біженців був готовий тільки притулок в провулку Шевченка. Решта приміщень, згідно зі звітом Департаменту, повинні бути підготовлені для гостей в процесі виконання умов програми. Станом на початок 2016 року велась робота щодо реконструкції та модернізації ряду об'єктів. Зокрема, були проведені "заходи" з організації і проведенню ремонтних робіт в Кризовому центрі для жінок в місті Полтава (вул. Монастирська 32-А), а ще провели реконструкцію приміщення готелю "Жовтень".
Під розлогим описом "проведені заходи з організації і проведення ремонтних робіт" криються (згідно з відповіддю) такі дії: замовлення і розробка проектної документації та отримання дозволу від КП "ЖЕО №2" на проведення необхідних поліпшень майна за адресою місто Полтава, вулиця Монастирська 32-А. І це за цілий рік!
І тут виникає кілька цікавих моментів, які не просто ставлять під сумнів правдивість відповіді, але і в принципі об'єктивну дійсність.
Почнемо з того, що за інформацією Міністерства соціальної політики України, лист від якого громадська організація отримала 10.03.2015, ми дізнаємося, що за станом на 01.01.2015 жодних центрів для жінок, які постраждали від насильства в сім'ї в Полтавській області не зареєстровано.
Ще один лист, датований 05.03.2015, надійшов від Полтавської ОДА. У ньому також повідомляється, що в області немає центру соціально-психологічної допомоги особам, які перебувають у важких життєвих ситуаціях, обумовлених насильством в сім'ї.
При цьому, раніше 27.02.2015 з листа Управління майном комунальної власності міста Виконавчого комітету Полтавської міської ради, члени громадської організації отримали офіційне підтвердження факту цільового використання БО "Світло надії" приміщення по вулиці Монастирська 32-А, за яким розташовувався Центр адаптації жінок, які виявилися в складних життєвих обставинах, заснований ще 04.07.2013.
Крім того, з цього ж листа вони дізнаємося, що в приміщенні по Монастирській 32-А (вірніше, його частині в 150 квадратних метрів) були проведені ремонтні роботи, в рамках яких була "встановлена опалювальна система, зроблений косметичний ремонт, встановлена сигналізація, закуплено обладнання". Інша частина приміщення, за словами чиновників, використовується, як склад для гуманітарної допомоги, але до кінця року (2015) і тут буде зроблений ремонт і приміщення буде використовуватися для надання житла для жінок і дітей, які опинилися у важких життєвих обставинах.
Ще один більш ранній лист Управління майном комунальної власності міста Виконавчого комітету Полтавської міської ради від 25.12.2014 також говорить про те, що нежитлове приміщення по вулиці Монастирській 32-А вже на той момент використовується згідно договору оренди, як Центр адаптації жінок, які опинилися в важких життєвих обставинах.
І дійсно, на сайті "благодійників" з БО "Світло надії" цю адресу значиться як центру "денного перебування дітей" і знаходиться в розділі "ДОПОМОГА вимушено ПЕРЕМІЩЕНІМ ОСОБАМ".
Щоправда, ця адреса на сайті "Світло надії" зустрічається і в розділах про хворим на гепатит С, і ВІЛ-позитивним, і хворим на туберкульоз.
Судячи з усього, волонтери давно стежили за цим центром благодійності. І навіть встигли проінспектувати, як там надають всі ці послуги.
12.11.2014 представники громадськості провели огляд приміщень по вулиці Монастирській 32-А і склали за його результатами і відповідно до чинного законодавства Акт перевірки житлово-побутових умов проживання. Судячи з наданого документу, приміщення знаходилося в аварійному та антисанітарному стані. Ясна річ, що ні жінок, ні дітей, більш того, навіть ознак "волонтерства" тут знайдено не було.
Хтось може заперечити, що за цілий місяць, що минув між візитом представників громадських організацій та наданням відповідних документів міськадміністрацією, можна було цілком провести "установку опалювальної системи, косметичний ремонт, установку сигналізації і закупівлю обладнання". Що ж, цілком резонне зауваження. Ось тільки судячи з публікації, розміщеної на офіційному порталі міської ради Полтави, горезвісний Центр для жінок почав працювати ще за місяць до складання відповідного Акту перевірки.
До речі, судячи з інформації наших полтавських колег, що опублікували відповідну статтю в кінці вересня цього року, робота з облаштування Кризового центру для жінок не кипить і понині.
Куди ж подітися переселенцям? Напевно, можна звернутися за допомогою за другою адресою, позначеною на сайті БО "Світло надії", як "транзитне житло (якщо є місця)". Там же, до речі, можна виявити і місце тимчасової реєстрації. Обидві ці послуги можна отримати за адресою: місто Полтава, провулок Шевченка 5-А, про який ми і поговоримо далі.
А де бездомні?
Однак виявилося, що це не тільки місце транзитного проживання біженців, але і нічліжка для бездомних і притулок для колишніх в'язнів. Одним словом, ще одна мультифункціональна будівля.
Проблема тільки в тому, що будівля ця складається з шести кімнат, які, ясна річ, не здатні дати притулок всім цим категоріям населення. До чого призводять такі "соціальні мікси", можна прочитати у скаргах місцевих жителів.
Історія народження
Щоб проілюструвати, до чого може призвести подібна безвідповідальність "відповідальних" осіб, розповімо історію однієї переселенки. До речі, події, описані в ній не просто не вигадані, а навіть задокументовані в національній поліції.
В одну з ночей нашій героїні надійшов дзвінок з поліції. Повідомили про те, що біженка з новонародженою дитиною, яка повинна була в цей день приїхати для розміщення в тимчасовому притулку для біженців - зникла. Як з'ясувалося пізніше, жінка приїхала за вказаною в повідомленні адресою, але житла там не виявилося. На той момент жінка ще прибувала в стані післяродової гарячки і не могла адекватно оцінювати ситуацію, не відповідала на телефонні дзвінки і вешталася вулицями міста.
На щастя, ця історія закінчилася не трагічно. Через кілька годин жінку все ж знайшли. На той час вона вже прямувала в Київ, де силами волонтерів для неї і її тримісячної дитини все ж знайшли житло.
Ще не кінець
Описані вище факти - це всього лише маленька частина із загальної картини благодійної програми. З неї ми побачили лише те, як благодійний фонд, який одержує гроші з різних джерел під різні програми, просто "освоює" їх за двома адресами, при цьому, по суті, не виконуючи жодної з даних обіцянок. Судячи з усього, вони просто чекають закінчення терміну реалізації програми (який, нагадаємо, спливає трохи більше, ніж за два тижні - 15.12.2016) і звітують про успішне освоєння коштів.
На завершення цієї історії скажемо, що не варто забувати про те, що європейський донор виділив на цю програму понад 1 мільйон євро, які не так вже й легко витратити (тим більше в Полтаві). Куди пішли і продовжують йти решта коштів донора - ви дізнаєтеся з нашого наступного матеріалу.
