•  

«Ходит Матковский по площади Львовской…»

19410
«Ходит Матковский по площади Львовской…»

Відому дитячу пісеньку ми дещо перефразували. Але ж у Полтаві нема площі Львівської, скажете ви? У Полтаві нема, а от у Києві є. Ось там нещодавно й бачили колишнього міського голову Полтави Андрія Матковського. Останнім часом він протоптав доріжку до будинку на Львівській площі, 8. Саме тут знаходиться Міністерство доходів і зборів України. З поінформованих джерел нам повідомили, що Матковський дуже хоче очолити Головне управління цієї служби у Полтавській області.

Уже кілька місяців посада керівника тут є вакантною. Точніше, керівник є, але він «виконуючий обов’язки». А враховуючи те, що останнім часом полтавське ГУ критикують і в Києві, і на місцевому рівні, то можна передбачити, що Матковський зачастив на Львівську, 8 дуже вчасно.

До речі, митна служба для колишнього економіста не нова. Його один раз звідти уже… витурили! Таким, власне став підсумок роботи в податкових органах, де загалом відпрацював 11 років, пройшовши шлях від начальника відділу Державної податкової інспекції в Київському районі м. Полтави до заступника голови ДПА в Полтавській області і зрештою – начальника Державної податкової інспекції м. Полтави.

От, звідти й витурили! Зі скандалом…

До речі, про особливі успіхи держслужбовця Андрія Матковського за основним місцем роботи в той час чути не доводилося. Навпаки, на сесію міськради у червні 2000 року депутати винесли питання про незадовільну роботу Державної податкової інспекції у м. Полтаві щодо забезпечення надходження коштів до бюджету міста й ухвалили рішення «вважати за неможливе подальше перебування А. Матковського на посаді її начальника та запропонувати начальнику ДПА в Полтавській області А. Соколу вирішити відповідно до чинного законодавства питання про звільнення А. Матковського з цієї посади».

Ось що писала пізніше газета «Україна молода» у матеріалі «Податок на податківця»:

«Наступного, 2001 року, молодий і перспективний держслужбовець А.Матковський, якому, здавалося б, «світила» блискуча кар'єра, попрощався з податковою службою за набагато специфічніших обставин. Саме тоді у Полтаві заговорили про прагнення правоохоронців, зокрема СБУ і прокуратури, розібратися в найгостріших кутах отого «трикутника» та інших «геометричних фігур». Останні, як правило, стосувалися однієї з найприбутковіших для Полтавщини сфер бізнесу — перепродажу сільськогосподарської продукції, передовсім зернових і технічних культур. Такий ходовий товар ставав воістину золотим і давав казкові дивіденди, коли його спрямовували за кордон. Задля цього для придбання продукції тих же полтавських селян патронованi можновладцi й податковi «тузи» чи їхні родичі, «компаньйон»-приватнi фірми використовували навіть кошти державних структур. Щоб потім за посередництва іноземних банків тим же фірмам та їхнім покровителям «капали» солідні бариші під виглядом, скажімо, повернення кредитів зареєстрованими на підставних осіб підприємствам.

Та все ж справжня «золота жила» відкривалася для «козирних» податківців і їхніх «компаньйонів» з числа «акул» посередницького агробізнесу при «утрясанні» питань щодо вже згадуваного незаконного відшкодування ПДВ. Фірми були різні (частина з них хутко закривалася, щоб сховати кінці у воду і «випливти» вже під іншою назвою) — методи спільного ошукування держави — дуже подібні. Продукція, в тому числі й не облікована, «надлишкова», швиденько «прокручувалась» між своїми підприємствами, а при надходженні до бюджету податкової дірки від бублика, експортеру відшкодовувався зовсім не віртуальний податковий кредит. Коліщатка цього, за висловом авторки згаданої статті у «Дзеркалі тижня», «механізму пограбування імені Полтавської області» нерідко «змащували» ще й за допомогою «своїх» банкірів, які допомагали «заганяти» чималі кошти (зрозуміло, переважно в іноземній валюті) в офшорні зони нібито за оплату зовнішньоекономічного контракту. Насправді ж в іншому банку брали вже гривневий кредит, на який за готівку скуповували сільгосппродукцію й відправляли її за кордон... тій же таки фірмі, яку раніше «підтримали» зовнішньоекономічним кредитом. Експорт, зрозуміло, давав право на відшкодування ПДВ. При цьому та комерційна фірма, що отримала не лише таке відшкодування, а й прихований від оподаткування прибуток, переводила кругленькі суми «рідній» закордонній структурі, звідки вони вже капали на персональні рахунки, які «відмикалися» за допомогою звичайних карток...

Схеми, як бачимо, непрості, але майже геніальні для обведення держави довкруг пальця. А куди ж дивився один із «вартових» її казни Андрій Матковський, котрий до 1998 року доріс до посади заступника начальника Державної податкової адміністрації в Полтавській області, а потім — до 2001 року — був головним податківцем обласного центру? Та туди ж, кажуть, і дивився... А потім ще й, м'яко кажучи, недогледів більш ніж суттєвих невідповідностей між якістю оцінки вартості нафтопродуктів і об'єктів нерухомості (вона чомусь виявилася нижчою за ринкову) двома приватними полтавськими структурами і винагородою за їхню доблесну працю в розмірі близько трьох з половиною мільйонів гривень. Надто за умов, що вартість такої оцінки податкової застави повинна була входити в ціну майна, яке реалізується, а насправді «гонорар» виплачували за рахунок державного бюджету. Кажуть, той «недогляд» і став своєрідною останньою краплею, що змусила пана Матковського піти з податкової. Хоча й у іпостасі банкіра та «опікуна» кількох комерційних підприємств, за даними правоохоронців, неодноразово виявляв дивні «недогляди» як до невідповідностей між реальними цінами ліквідних товарно-матеріальних цінностей і тими, за якими їх продавали, так і до «забудькуватості» тих фірм сплатити податки, обов'язкові платежі чи їхнього прагнення «нагріти» ту ж державу на псевдоекспортних операціях і незаконному відшкодуванні ПДВ...

Про механізми і першовитоки подібних сумнівних схем, їхніх авторів і головних дійових осіб у Полтаві говорили багато, місцева преса в цьому контексті згадувала навіть про порушені кримінальні справи. Однак у березні 2002 року згаданий полтавський олігарх став нардепом, здобув депутатську недоторканність. А в ті часи під своєрідний покров того «омофору» потрапляли, здається, й усі найближчі соратники «пригрітих» владою олігархів із депутатськими мандатами. Та й самі ті соратники обростали потрібними зв'язками, як кажуть, вбиралися в пір'я, набуваючи статусу олігархенят...».

Загалом, якщо проаналізувати усі справи, за які на різних посадах довелося братися А.Матковському, то можна виявити одну цікаву закономірність: все рано чи пізно закінчувалося скандалом. З тією лиш різницею, що скандал або вдавалося зам’яти, або він таки вилазив на загальний огляд. А все, певне, тому, що у всякій справі чолов’яга звик бачити передусім власний інтерес. На посаді міського голови йому навіть прізвисько дали підходяще – «Половинка».

Кажуть, нове – це добре забуте старе. Чомусь воно отаким дивним чином часто-густо виходить і в кадровій політиці. Навіть в період, коли тільки німий не говорить про люстрацію, про чесних чиновників, про «нові обличчя у владі»… І призначають… «добре забутих» старих! А потім дивишся – кліп-кліп: «Так десь же я цього чоловіка уже бачив!!!!».

Як казав тут недавно один дідусь: «Хай вони переходячи з посади на посаду, зовнішність принаймні змінюють. Вуса чи бороду заведи, або навпаки – збрий, якщо були! Був коротко пострижений – патли відпусти, чи знову ж таки налисо побрийся…Треба ж якось од народу «шифруватися»!

От, з огляду на це і Матковському порада: почати вже відпускати бороду чи хоч вуса… А тоді вже й нової посади добиватися!

Дмитро ПРИЛЮК 

Коментарі