•  

Хто кого: Шамота – маршрутку, чи Лупаєнко з Костовим – міськраду?

1760

Тривале спільне побутування з дурнями на дорогах узвичаїло навіть у наших схильних до інтроспекції (рефлексії з елементами самокопання) колах вміння не вельми перейматися громадськими катаклізмами. Обрали блазня президентом – аби не надто дзвенів бубонцями, скаконула ціна на цибулю – не цибулею єдиною, ось-ось обембериться Кадетський корпус – е-е, ондечки Нотр-Дам де Парі не вберегли.

Робочий тиждень наш обласний центр розпочав важко. Щоправда, є й позитив: за триваючого конфлікту влади з перевізниками у школярів з'явилася відмазка для прогулів підсумкових контрольних, у офісних босів – підстава для звільнення пащековитих співробітників за запізнення чотири ранки підряд, у гулящих парубків – залізний аргумент для пояснення нічної відсутності у подружньому ліжку. Хтось запізнився на потяг? Комусь пообривали ґудзики на сорочці від Армані? Ой, не було б більшого горя. Подивіться на посмішки воділ автівок із шашечками – хлопці ніби щойно з концерту «95 кварталу», ото пацанам поперло.

Чати фейсбуку прошиті кулеметними чергами впереміж з важкою лексикою ненормативного сленгу, інстраграм – всуціль у світлинах пішої ходи полтавських містян, поодиноких тролейбусів з випнутими назовні дверима і непевної либи попереднього мера, за якого «отакого бардака не було ніколи». Набирає лайків висновок, що на полтавську мерію Сталіна немає.

Коротко про момент.

Доведені до відчаю неповоротким місцевим соціалістичним чиновництвом приватні перевізники обласного центру 10 травня плюнули на громадський інтерес і відмовилися обслуговувати місто. Ультимативно вимагали по 6 гривень з пасажирського носа.

Вже зранку 11 травня КП «Полтаваелектроавтотранс» повідомило про перші «втрати» живої сили і техніки: водії тролейбусів бояться наближатися до зупинок зі схарапудженими натовпами і перебувають у стані перманентного стресу. Поламали три тролейбуси. До вечора 11 травня стали на прикол фактично усі засоби приватних маршрутів.

Неділя 12 травня стала випробовуванням здебільшого для пільгової категорії громадян похилого віку: монологи ветеранів на зупинках громадського транспорту нагадували дискусії коментаторів Інтернет-видання «Полтавщина» ‒ суцільний мат.

Неабияку здатність ловити політичний момент оперативно продемонстрував ідейний натхненник правлячої у міськраді коаліції Сергій Каплін. Головний популіст української соціал-демократії хвацько упослідив опонентів у стилі відеопрезидента КоЗе: «…дорогі перевізники і Ко! Вам дуже пощастило, що на минулих виборах я не пішов у мери і не виграв їх. Ви, жирні коти, вже б працювали водіями у наших комунальних тролейбусах. Задумайтесь ©».

13 травня жирний кіт – керівник ГО «Асоціація перевізників Полтави» Юрій Лупаєнко – не задумуючись, повідомив, що 90% перевізників розірвали договори з виконкомом. В.о. мера Олександр Шамота навідріз відмовився вести кулуарні перемовини і виконувати вимоги шантажистів. На 15:00 призначена історична зустріч влади, представників спішеної громадськості і жирних котів. Дебати обіцяють бути такими ж захопливими, як і недавні на «Олімпійському».

Що ж у пішому залишку? Як на нас, винні усі сторони конфлікту. Транспортний колапс Полтави спричинили і нездатна на прагматичний конструктив нинішня соціал-демократична влада, і гріхи попередніх кукобівських, матковських і мамаєвських команд, і апетити, перепрошуємо, котів. Останні на допотопних таратайках із сумнівного штибу кадрами за кермом претендують на тарифи, допустимі для пересування у персональному паланкіні з почтом оголених красунь з опахалами.

Вихід? Сьогодні він у компромісі, на який приречені і суперпопулісти Каплін з Шамотою, і усі такі з себе пухнасті перевізники. Комусь доведеться поступитися амбіціями і визнавати пріоритети ринкового механізму. 6 так 6.

В ідеалі вихід має трохи інший вигляд. Дбайливі мери, справжні господарі міст тримають комунальні підприємства пасажирських перевезень. Приватників залучають на підмогу, уникаючи їх диктату. Розцвічують небеса феєрверками і ілюмінують дорогущі ялинки лише після того, як придбають ще один тролейбус чи автобус для міста. То так, досвід кота Матроскіна з розширенням дійного поголів'я не тягне на порівняння з фантазіями про суспільство загального благополуччя.

Відтак посполитому доводиться ходити пішки. Здебільшого – довго і манівцями.

Вадим Демиденко

Коментарі