•  

Ілюзія розчахнутого навстіж вікна

880

Інколи відчувати власне безсилля замежево гірко – руба постає питання: якого ханатка ти приходив у світ?! Коли жодним чином не можеш його змінити? І якщо із власним сумлінням та супутньою йому іпохондрією якось вдається уладнатися, то тупість очільників світової демократії вбиває наповал. Який кілок треба затесати на головах меркель з макронами, щоб нарешті пробити західним мізкам дорогу до очевидного – звір лише прикидається блідою міллю!

Молодші за нас краяни «прорубані до Європи вікна» вже, можливо, ні з чим не асоціюють. Тим паче, що ініціатором тієї давньої імперської перебудови був нині дегероїзований вітчизняною історіографією Петро. Ні, не той, натяк на котрого собачить позеленілу більшість. Отут ми про того Петра, який разом з вікнами почав вирубувати й Україну. Онде стирчить середнім, перепрошуємо, факом у полтавському середмісті нагадування про ціну злуки з руським – петропершим – міром.

Часи змінилися. Одні вікна затяглися павутиною, інші – зіяють вибитими шибками, від якихось, наглухо замурованих, і сліду не лишилося. Ще якісь розкриті настіж, вилазь – не хочу. Саме через останні ненависний Зедальтонікам Петро за знову критичних обставин намагався дістатися таких звабливих, стабільних, цивілізованих теренів. У підсумку – безуспішно. Гай-гай…

Ситих, безтурботних, байдужих до чужого горя, зациклених на проблемах ельніньо з геями лицемірів, що вальяжно ніжаться на пляжах золотого мільярда, не зачіпає доля Окраїни, яка вкотре звалила на свої слабенькі плечі важку ношу. Як і тоді, тисячоліття тому, небозі доводиться опікуватися долею мачухи.

Нехай вже, Європі ніколи не ятрили наші рани, там ніколи не переймалися своїм східним порубіжжям з ординським Мордором. Ідеалісти-ідальго хвацько билися з вітряками, Данте млів від цнотливих косячків Беатриче, полум'яні Робесп'єри завзято і криваво експериментували з соціумами… І поступ, і ігрища Європи зі сходу були надійно прикриті козацьким щитом. Українським кристалічним, якщо що.

До слова, хвалькуваті ідальго південний європейський рубіж таки не втримали – Реконкіста (війна за визволення Піренеїв з-під мусульманської окупації) розтяглася майже на вісім століть: з 722 по 1492.

Більше того, якщо спершу полохливій і немудрій Європі дивом вдалося убезпечити себе від тяжчих, ніж Паризька Комуна, катаклізмів, пересадивши свій соціалізм на угноєні класовою ненавистю терени Російської імперії, то у 1938 році Старий Світ постав у всій своїй негарній, імпотентній «красі». Мюнхенську пляму на білосніжному смокінгу Європи ніякий Vanish не бере.

Здавалося би, навчені: «Гаряче – студи, дураче». Де там. Сусідський історик Василь Йосипович Ключевський колись було замірився вдосконалити максиму філософа Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля, казав, хоч і не вчить нічому історія, зате боляче карає за незнання її уроків. Посміємо заперечити Василю Йосиповичу: Кліо таки не те що не тягне на надзирательку, а й вчителькою виявилася нікудишньою. За Гегелем.

Немає потреби перелічувати неспростовні факти щодо належності сучасної путінської РФ до категорії злоякісних держав-мутантів. Агресор, як і в 1938 році, мав би бути вчасно зупиненим. Очевидні, аксіоматичні речі. Тільки їх чомусь не помічає толерантний, заспаний Захід.

У «жорсткій протидії» Росії Європа зайшла так далеко, що самій стало боязно своєї сміливості – на відстані технічних маніпуляцій відміна санкцій, ще ближче – повернення РФ до Парламентської Асамблеї Ради Європи. Давно принишк би кадебістський недопалок, стань Захід тим, чим він себе декларує на подібних до брюссельської зустрічах із Зе. Євроатлантична інтеграція, права людини, загальна безпека, діалог, смерть імперського проекту, могутній удар по російському авторитаризму. Вони хоч себе чули, оті глухарі на брюссельському токовищі? «Бла-бла-бла» ‒ хто в кого позичив жаргон: Європа у Зе, чи Зе у Туска?

А ось, навскидку, зрозумілий дилетанту інструментарій. Що, важко припинити вал перекидань російських злочинних фінансів західними банками? Чи вимкнути «SWIFT»? Розчерком пера.

Що, якихось надзусиль потребує блокування контактів росіян з нормальним світом? Російські нувориші та їх розперезані нащадки шастають лондонами, канберрами і маямі-бічами, ніби захланною Рязанню. Аякже, меценати Петров з Бошировим не зможуть насолодитися «солсберецьким» шпилем… Ще один розчерк пера.

Що, фрау Ангелі бракує кеби усвідомити згубність монополізації поставок російського газу «Північним потоком-2»? Не повіримо, прекрасно фрау все усвідомлює: її ФРН з частиною ЄС сядуть на газпромівську голку аж до тих часів, коли женевський Великий адронний коллайдер дасть 220 вольт на виході. Термоядерна електрифікація затримується, то й направду – чи й був той хлопчик? Себто, Будапештський меморандум? Шкурний інтерес змушує фрау заплющити очі навіть на зловісну примару свого співвітчизника!

Слухали Дуду, Столтенберга, Туска, Зеленського. Бачили руку Юнкера на плечі Волод'ї. А як пораділи обміну телефонами нашого Зе з «дуже хорошою людиною», прем'єр-міністром Грузії Мамукою Бахтадзе! Тепер би ще й задружити кварталами.

Оті вправляння вищого істеблішменту ЄС укупі з НАТО в оспівуванні ще небаченого і нечутого до вчора українського вундердядька нічого не варті. Невже треба комусь пояснювати, що дифірамби виголошені не Зеленському, а його Зекостюмові і Зекраватці? Хто заважав Європі реально, не подачками допомогти Україні ще перед пришестям Земесії?

Пограємось, колеги? Скажіть, будь-ласка, про кого оце: «Він Джордж Вашингтон Німеччини – людина, котра відвоювала своїй країні незалежність від усіх гнобителів». Ні, ця людина – не Аденауер, не Коль, і навіть не Бісмарк. Це – про Адольфа Гітлера.

Ні, отак високо поцінували маніяка не колеги по «жовтому дому» Гіммлер чи Гесс. Навіть не бацька Лукашенко. Хоча сусіда теж було примудрився позаздрити нацистському упоряднику («Німецький порядок формувався віками. За Гітлера формування досягло вищої точки», інтерв'ю О. Лукашенка шведській газеті «Хандельсблат» від 25 листопада 1995 р., озвучене білоруським радіо, ‒ авт.).

Такої думки був про Гітлера-«Вашингтона» Девід Ллойд Джордж, перший граф Дуйвор, віконт Гвінед (1863—1945) — британський політичний діяч, прем'єр-міністр Великобританії у 1916—1922 роках. Погортайте Daily Express за 17 вересня 1936 року.

Атож, панове, будьмо впевнені, що вишколені сери, мусью і герри з бездоганним дрес-кодом, посмішкою Марії Магдалени на опроміненому каяттям обличчі з таким же ентузіазмом і до наїву доброзичливо оспівали б і чорну на Зе сорочку із засуканими рукавами.

А в Брюсселі відбувся обмін досвідом нашого «Кварталу» з їхнім.

Вадим Демиденко

Коментарі