•  

Історики про «Волинь-1943»: Польща відкрила другий фронт проти України за методичкою КГБ

110

Волинська трагедія 1943 року стала можливою, в першу чергу, завдяки бажанню поляків повернутися до кордонів 1939 року, тобто захопити значну частину українських земель, де переважало українське населення. Водночас це було фактично відкриття ще одного фронту, адже ОУН та УПА вже боролись з німецькими та радянськими окупантами. Подібним чином польська влада діє і сьогодні. У період відкритої війни з російським агресором, вони відкривають другий фронт на Заході з використанням ще радянських тез, прагнучи ревізії історичної пам’яті та ескалації протистояння між двома народами.

Такі думки під час круглого столу на тему: «Волинь-43» як складова антиукраїнської пропаганди у Польщі» висловили відомі львівські дослідники історії визвольної боротьби Микола Посівнич та Роман Грицьків.

Історичне тло протистояння на Волині у 1943 році

Три «дружні» сусідні держави у міжвоєнний період, фактично, окупували українські землі і не виконували ті зобов’язання, які брали на себе після Першої світової війни. Дуже жорсткі процеси асиміляції залишали українцям не багато шансів для майбутнього. Це було: або вливатися у іншу націю, або емігрувати, або бути підданими репресіям.

Головною причиною українсько-польського конфлікту було те, що польський уряд на початок 1940-их років зайняв чітку позицію щодо повернення держави до кордонів 1939 року. І вся діяльність польських органів влади та армії була скерована на досягнення цього.

Коли розпочався масовий відступ німецьких військ, на території Західної України вони розпочали операцію «Буря». Головним її завдання було захопити якнайбільше населених пунктів, а потім декларувати перед світом те, що вони належать польській владі, і потім, коли будуть проводитись міжнародні переговори, заявити претензії на ці території.

Українці не сприймали таку політику Польщі позитивно, адже прагнули відродити свою державу. У 1938-39 роках було відновлено українську владу у Карпатській державі. У 1941 році було проголошено Акт відновлення української державності у Львові. У 1944 році було створено УГВР. Тобто, державотворчі процеси на українських землях відбувалися дуже активно. Виразником української позиції були УПА та ОУН.

ОУН у 1939 році чітко визначили, що Радянський Союз та Польща є основними ворогами української державності, проти яких доведеться вести збройну боротьбу.

В ході Другої світової війни та окупації німецькими військами український рух в особі УПА намагалися знайти порозуміння з польськими силами з метою не ворогувати між собою, а об’єднатись у боротьбі проти спільного ворога: фашистського та радянського режимів.

Проте, поляки у безапеляційній формі з ультимативними заявами відкинули цю угоду і, фактично, зробивши своє населення Волині та Галичини заручниками власних амбіцій – ні кроку назад від кордонів 1939 року.

Позиція ОУН була простою: якщо будь-яка етнічна меншина на українських землях є за Українську державу, її не оголошувалось ворогом. Відмовою спільно боротися проти окупантів поляки самі себе оголосили ворогами українського народу. Як і тепер, вони відкрили другий фронт у визвольній боротьбі. І лише після 1945 року, коли поляки побачили справжні наміри Радянського Союзу, вони пішли на співпрацю з УПА.

Українсько-польські відносини у 1940-х роках були дуже складними. Поляки масово ішли служити в німецьку поліцію. Українці в той час масово йшли у підпілля в УПА, а німці активно використовували поляків у боротьбі з українськими підпільниками. У ці роки на території Волині також розвивають свою діяльність радянські партизанські загони, які також ставили своїм завданням боротися як з німецькими військами, так і з українським підпіллям. І Армія крайова була одним з головних її помічників. Польські бази, фактично, були базами радянських партизан.

Станом на липень 1943 року ситуація була такою, що УПА намагалося захистити українське населення від польських боївок, від радянських партизан та від німецької окупаційної адміністрації.

Оцінка останніх заяв польських політиків

«Заяви президента Польщі можна класифікувати, як відверто шовіністичні, які покликані створити полякам образ жертви, що під час війни зазнали найбільших втрат, і тому, за аналогом єврейського Голокосту, зараз мають підстави вимагати сатисфакції. І не лише моральної, але й значно більшої.

Ці заяви, які покликані зменшити розмір жертв з українського боку та не визнати право українців на боротьбу за свою незалежність, – це штампи, які використовуються ще з часів комуністичної Польщі, тобто радянського минулого.

І остаточний цвях у відносини є заява Люблінського воєводи, що ці вшанування є фашистською провокацією з української сторони. Тобто нагнітання ситуації триває.

Раніше поляки не дозволяли собі таких заяв, а зараз, коли набули економічних потуг, ввійшли у ЄС та НАТО вони обрали собі найслабшого сусіда, який мав би піти на їхні умови», – зазначив Микола Посівнич, президент Благодійного фонду «Літопис УПА».

Тобто, він наголошує на трьох основних аспектах ситуації:

 - поляки прагнуть показати себе, як другий народ після євреїв, що зазнав найбільших втрат у Другій світовій війні;

 - польська риторика має своє коріння з радянських часів. Тобто, можна припустити, вона створена в нетрях КДБ і зараз піднята на поверхню їхніми послідовниками у Росії;

 - польська влада дозволяє собі назвати візит чинного українського президента шовіністичною провокацією.

Схожі висновки зробив дослідник визвольного руху Роман Грицьків: «Два роки тому було оголошено президентами обох країн певне порозуміння та бажання спільно досліджувати проблему, але відтоді, на жаль, нічого не змінилося – навпаки, ситуація зайшла у глухий кут. Польська сторона не зважає на думку істориків, не зважає на авторитет джерел, а маніпулює вигаданими фактами, політичними рішеннями. Доходить до того, що польський уряд та сейм встановлює історичну правду шляхом голосування. Така позиція є неприпустимою, вона не відповідає принципу добросусідства та дружби між двома народами.

Останній візит президента Польщі на Волинь лише загострив ситуацію, адже показав, що польська влада не збирається змінювати своєї позиції. Навпаки, намагаються у такий агресивний спосіб вплинути на українську сторону, змусити до поступок. І, звичайно ж, це не вирішить проблеми, а лише загострить її.

Адже польський президент, фактично, назвав українців винуватцями геноциду і зробив це на українській землі. І, можна припустити, що наступним етапом ескалації буде винесення питання «геноциду на Волині» на розгляд в ГА ООН, з метою офіційної класифікації цих подій.

Це дуже небезпечні тенденції, на які потрібно адекватно реагувати. Ми повинні активно проводити історичні дослідження на основі джерел та конкретних фактів. Щоби довести, що поляки перекручують і фальсифікують дані.

А на міжнародному дипломатичному рівні ми маємо постійно наголошувати, що український визвольний рух середини ХХ ст. був зовсім не проявом нацизму, а це був національно-визвольний рух, на який має право кожна нація. І його метою було відстоювання своєї державності на своїх територіях».

Він наголосив на такому:

 - польська сторона нічого не робить для примирення, а лише загострює конфлікт, маніпулюючи фактами та підміняючи документи політичними рішеннями;

 - наступним її кроком може бути наполягання на визнання подій на Волині геноцидом і винесення цього питання на дипломатичний рівень, аж до голосування на ГА ООН;

 - завданням української сторони має бути якісне та глибоке дослідження історії конфлікту, а також відстоювання на міжнародному рівні права української нації на боротьбу за незалежність у той час. 

Посилання на джерело: https://zik.ua/news/2018/07/10/istoryky_pro_vol...

Коментарі