•  

​Литовське місто «Плотава»

3630
​Литовське місто «Плотава»

Сучасне місто Полтава належить до числа найдавніших населених пунктів України. Згадки про нього знаходимо в літописних повідомленнях, а також в більш пізніх історичних документах. На сьогодні, завдяки археологічним дослідженням в історичній частині обласного центру, встановлено час заснування поселення, намічені етапи розвитку міської структури, отримані численні матеріали для реконструкції історичної топографії міста і матеріальної культури його мешканців. У той же час, нові відкриття археологів поставили чимало питань, що потребують додаткового та більш ретельного вивчення.

Одним з найбільш дискусійних залишається питання безперервності розвитку міста та типу поселення у часи перебування українських земель в складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої: була це пустка, слобода, замок або ж місто? Безумовно, однозначних відповідей на ці питання поки одержати неможливо. Втім, комплексний огляд доступних джерел дозволяє дещо прояснити історію Полтави у першій пол. ХVII ст.

Науковий інтерес до вивчення Полтавської фортеці виник ще в ХІХ ст. Він був викликаний передусім тією історичною роллю, яку зіграла облога Полтави та подальша баталія для становлення Російської імперії. Для більшості представників імперської історіографії історія міста до і після битви 1709 року залишалася своєрідною «білою плямою». До того ж нерівномірно висвітлювалися ранні етапи існування Полтави і її роль у регіоні. Спроби реконструкції процесу виникнення та розвитку фортеці і міста базувалися на обмеженій кількості джерел, серед яких головна роль відводилася картографічним матеріалам XVIII ст. Практично будь-яке дослідження Полтави не обходилося без посилань на плани І. Бішева і В. Кутузова. Незважаючи на інформативність міських планів, все ж мусимо визнати їх обмежені можливості.

На сьогодні, завдяки значним археологічним розкопкам стародавньої частини Полтави, зібрані досить переконливі матеріали для реконструкції історичної топографії міста на різних етапах його існування. Також у науковий обіг поступово вводяться письмові і картографічні джерела, що містять цінні відомості про Полтаву як полковий центр. Виходячи з практично повної відсутності фортифікаційних споруд старого міста (за винятком ескарпів), у дослідженні варто застосувати комплексний аналіз доступних джерел: археологічних, історичних і картографічних.

Що ж являла собою Полтава, до того як стала центром одного з найбільших полків на Дніпровському Лівобережжі та найбільш східним містом, що володіло Магдебурзьким правом? Більшість дослідників відносять його заснування до перших десятиліть XVII ст., спираючись на те, що в 1608 році Великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський облаштував Полтаву як справжнє місто для свого зятя Станіслава Конецпольського. За іншою версією, фортецязасновується у тому ж році, але вихідцями з Миргородського полку. Наступні згадки про Полтаву пов’язані з видобутком селітри — масштабного виробничого процесу на території Дніпровського лісостепового Лівобережжя XVII ст., який знаходився під контролем Речі Посполитої. У 1630 році порожня слобода Полтава віддається Сигізмундом ІІІ Бартоломею Обалковському, керуючому селітряними варницями у Київському воєводстві. Надалі Полтава згадується вже як місто в руках магнатів Калиновських, Конецпольських та Вишневецьких. Таким чином, ці уривчасті дані не дають конкретної відповіді про характер поселення в Полтаві, не кажучи вже про час його заснування.

Дещо інші відомості доступні з повідомлень, пов’язаних з подіями Смоленської війни 1632–1634 років. Ця подія не привертала до себе особливої уваги істориків. Проте, останнім часом вона вивчається активніше. На сьогодні вітчизняними дослідниками введені до наукового обігу великі матеріали з історії подій того військового конфлікту. Деякі з епізодів цієї війни безпосередньо пов’язані з Полтавою, особливо ті, що відбувалися на польсько-московському прикордонні, на території Сіверщини, Задніпров’я і Білгородщини. Частина цих подій висвітлена в матеріалах московського наказного діловодства, інша – в польських документах.

Особливий інтерес викликають повідомлення про облогу Полтави в листопаді 1633 р. оскольськими ратними людьми. Метою дій загону було не тільки «повоювати Литовскую землю», а також з’ясувати обстановку в порубіжних фортецях, зокрема в «Плотавском городе». Доповідаючи білгородському воєводі Волинському, вони рапортували про взяття Плотави (Полтави), захоплення двох литовських старшин (Івашки Ординця і Якушки Неуструя), а також про відсутність у місті військ, які пішли в Лубни. Також вони перерахували руйнування, нанесенні Полтаві та околицям. За їх словами, був узятий «Плотавский город», його великий острог, посади та слободи спалені. Цілим залишився лише малий острог, в якому сховалися захисники міста.

Варто зазначити, що відомості про облогу Полтави знаходимо і в повідомленнях іншої сторони конфлікту. У листі королю Станіслав Конецпольський повідомляє про напад у середині грудня 1633 року загону прирубіжних воєвод на Полтаву. Захисники міста зуміли вистояти, сховавшись у замочку і дочекавшись підкріплень, прогнали нападників, захопивши при цьому ворожі військові регалії. Незважаючи на те, що інформація про результати бойових зіткнень дещо суперечлива, для нас є важливою доповідь оскольських ратних людей, в якій містяться відомості про Полтаву початку другої чверті ХVII ст. Важлива вона також і тим, що термін «город», яким охарактеризовано Полтаву, в Московії ХVI – ХVII ст. мав кілька значень. Він вживався для позначення: особливого типу укріплень, на противагу острогу; укріпленого поселення з адміністративними функціями; території повіту, центром якого він був.

Виходячи з наявних відомостей, Полтава представляла собою досить велике поселення. До його складу входив великий і малий остроги (замочок), а в околицях розміщувалися посадиі слободи. На сьогодні територія міста практично не зберегла слідів укріплень того часу, у зв'язку з багаторазовими переплануваннями. Однак, деякі дані про них можна отримати під час аналізу різночасових міських планів. Завдяки накладанню плану В. Кутузова на сучасний, фортеця 30-х років ХVIII ст. співпала з головними архітектурними домінантами та з місцями можливого розташування міських стін і воріт. Розташування стін маркірують широкі вулиці, влаштовані на розкатах валів в ХІХ ст., повторюючи конфігурацію фортечних стін.

Подібна ситуація спостерігається в Полтаві і на Соборному майдані, місці ймовірного розміщення городища літописної Лтави. Широка вулиця, що відокремлює простір площі з собором, має схожу конфігурацію до лінії розташування стін фортеці XVIII ст., що дає можливість стверджувати про існування тут укріплень, зведених на більш ранніх давньоруських спорудах. Особливий інтерес представляє собою південно-східний край мису. Його сучасні розміри коливаються у межах 60 х 120 м, площа становить 0,7 га. Ймовірно, що в давнину майданчик був дещо більшим і його площа досягала 1,0 га. У часи Полтавської битви на цьому місці розташовувався один зі сторожових бастіонів, за яким власне і починалася фортеця. Положення цього майданчика на місцевості дозволяє припускати, що тут знаходилося найперше укріплення сіверян, влаштоване в середині ІХ ст. Зручність цієї території, а також напівзруйновані укріплення давньоруського часу були принагідно використані у ХVII ст. Повторна відбудова фортець більш ранніх епох є однією з характерних особливостей урбанізації на східній околиці Великого князівства Литовського. Не стала винятком і Полтава, вали й ескарпи якої у часи Речі Посполитої необхідно було відновити.

Виходячи з викладеного, структура Полтавського міста початку ХVII ст. була наступною: малий острог займав місце завершення виступу мису на Івановій горі, відокремленого від нього невеликим перешийком і стіною (?), а також воротами, які з’єднували його з великим острогом і нижнім посадом (рештки цього узвозу збережені й до сьогодні); великий острог знаходився на місці Соборного майдану, укріплення якого простежуються на сучасній дрібномасштабній мапі міста. Цілком імовірно, що тут були влаштовані ворота, від яких відходила найдавніша вулиця Полтави — Київська (сучасна Жовтнева) та паралельна їй — сучасна вул. Паризької Комуни. Посади розміщувалися на захід від великого острогу, вглиб плато, а також край підніжжя мису, біля його північної і північно-східної частин. Частково ці припущення підтверджуються археологічними розкопками 2011 і 2014 років, в результаті яких отримані відомості про наявність житлово-господарських комплексів того часу зі слідами пожежі. Також у результаті досліджень 2014 року на території можливого посаду в об’єктах першої половини ХVII ст. були виявлені знахідки, пов’язані з військовою справою, деформовані кулі, а також нумізматичні матеріали епохи правління Сигізмунда ІІІ Вази та характерний для цього часу гончарний посуд.

Юрій Пуголовок,

кандидат історичних наук

Коментарі