•  

Магія полтавської сорочки

660
Магія полтавської сорочки

В арсеналі автентичної старовини особливе місце належить рукотворним виробам із полотна. Та й заповзятого сучасника все більше й більше приваблює цікавість до скарбниці народної майстерності. Зокрема, чимало з них в захваті від вишитих хусток та рушників, орнаментовані українські полотняні сорочки. З поміж останніх, уже давно виділена в окрему групу, так звана «Полтавська сорочка». Так, так саме ті бабусині, а то й прабабусині сорочки, що колись покинули своє сховище – скриню й нині часто доживають свій вік на горищі - покинуті, забуті, одинокі…

Та іноді сорочки ще служать людям. Із широких вишитих рукавів, оздоблених унікальними візерунками, роблять торбинки в яких можна зберігати будь-що. Потім їх підвішують до бантини зі словами: -- Нехай висить, вона їсти не просить. Можливо, по непорозумінню, кромсають, а чи просто викидають за непотріб саме ті сорочки¸ які вишиті «білим по білому». Мовби не яскраво розшиті, не квтково-лапчасті то чому їх жаліти. А все якраз навпаки. Справжня класична полтавська сорочка якраз і вишивалася «білим по білому». Тобто вишивалася по білому чи невідбіленому полотні відбіленими лляними нитками.

Іноді, вам, як зацікавленій особі, володарі родинного надбання скоріш покажуть сорочки з розшитими кольоровими квітами по рукавам. Але це пізніший витвір рукодільного мистецтва, хоч по своєму оригінальний та цікавий. Це, так звана «брокарівська вишивка». Колись, ще за царя, було в продажі брокарівське мило де на етикетках красувалися різні кольорові квіти. Сільські дівчата переводили по контуру ті квіти на полотно, а далі вишивали, додаючи свою багату фантазію. Поважні сільські жінки, матері та бабусі, соромилися на подібну забаву й бурчали; - Що це таке? Рукав, мов у кров умочений.

Наставали часи, коли ремесло рукоділля естетично змінювалося. У продажу з’явилися кольорові нитки, котрі вже не линяли. То була, так звана, заполоч. І все-таки, починаючи з кінця 19 столітття і, аж до більш чим середини 20 століття, квітковий кольоровий орнамент переміг, замінивши та відтіснивши традиційну вишивку всього 19 століття – « білим по білому».Чому вишивалося «білим по білому» важко сказати. Існує припущення, що сорочки у світосприйманні жінок це друге тіло людини, яка затуляє й оберігає душу. А душа має бути світлою, білою, а не темною. Тому на різдво старалися надіти нову, щойно виготовлену білу сорочку, де б не було інших кольорів.

У таке свято надворі лежав сніг, білий-білий, який і надихав на чистоту помислів та на зовнішнє оздоблення. У народі казали: - К Різдву, хоч сирову, та якби сорочку нову, а к Великодню, хоч стареньку, якби біленьку…

До речі, саме перед Різдвом Христовим жінки вивішували на ікони рушники вишиті «білим по білому». Часто орнамент оздоблювався блискучою (золотавою) ниткою. Таку золотаву нитку виготовляли у домашніх умовах за невідомо ким придуманим рецептом. На певний час замочували в олії лляну нитку, потім її вкладали в тісто й запікали в печі. Після цього дійства нитка набирала золотавого кольору.

Мова про полтавську сорочку нескінченна, а тому окремо слід виділити її магічну складову. В орнаменті полтавської сорочки десятки символів і знаків магічного спрямування. Улюбленим й найбільш поширеним орнаментом було ламане гілля – символ роду, ромби з вкрапленими зернятками – символ родючого поля та врожаю. Ключі, орли, млинки, вазонки, гарбузове, дубове листя, кленовий лист, зозулені очі, хрести ( скісні, рясні, спарені, уквітчані), восьмикутні зірки чи квіти, гречка, виноград… Всі зображення вишивки мають дивне походження про що свідчать археологічні знахідки статуеток людей у вишитих сорочках з околиць Хорола (Y1 – V11 cт.), половецькі кам’яні жіночі скульптури (Х! – Х111 ст.), де видно вишиті вуставки, манжети, поділ сорочки.

Сорочка, як уже згадувалося, була ніби двійником людини. Тому недаремно їй приписували чарівну силу, а звідси з віками утворилася ціла низка повір’їв, звичаїв, обрядів, які відбивали у собі тогочасний світогляд людини. Починати шити сорочку треба було у чоловічий день, найкраще у четвер. Коли зав’язували вузли при шитті, то сорочка довго носилася. Як одягнуть її навиворіт – хтось битиме. Сорочкою не можна вкривати дитину – родина не любитиме. У сироти тоді неділя, коли сорочка біла. Від переполоху надівали сорочку назад пазухою. Використовували сорочку й для ворожіння., дізнаючись чи будуть у молодого подружжя діти. Зав’язували у їхні сорочки конопляне сім’я й клали в жлукто. Вірили, що коли проросте те зав’язане сім’я в сорочках то і діти будуть. Не можна було шити з того полотна, що захопив вихор, бо буде й тіло кружити.

Жіночі сорочки були водночас натільним й верхнім одягом. То ж колись можна було почути такий вираз: - Я їм останню сорочку ладна віддати. Це означало що людина була здатна віддати найдорожче – свою душу адже сорочка в уяві, то оболочка душі. У кого була розхристана сорочка, тому казали : - Закрий душу. Це щоб душа не виходила за межі сорочки (оболонки).

Старі матері, готуючись до смерті, наказували дітям аби поховали в тій сорочці у якій молоділа (виходила заміж). Діти заперечували, мовляв з них люди сміятимуться. Приречена жінка умовляла аби хоч під плечі ту сорочку поклали, прагнучи таким чином забрати з собою у вічність оберіг душі – сорочку.

Окрім магічних символів в орнаменті, основною складовою сорочки було полотно. На Полтавщині виготовляли 20 видів полотна. Найтонше й найцінніше полотно робили з плоскіні ( чоловіче стебло конопель). Полотно проходило довгу стадію творення: коноплі жали, мочили, тіпали, чесали, пряли пряжу у пасмо, потім мочили й сушили (відбілювали) на сонці. І проходило те полотно крізь всі стихії природних чинників набуваючи сакрального змісту.

Пуповину, при народженні дитини, зав’язували конопляним прядивом – матіркою, щоб дитина була плодовитою, щоб у жінки діти велися. Коли ж не бажали мати дітей зав’язували лляним прядивом. Зав’язуючи бабка-повитуха промовляла: - Зав’язую щастя, здоров’я й многіє літа.

У полотняній сорочці в холод було тепло, в спеку – прохолодно. Тіло гарно дихало у натуральному вбранні й менше потіло. Ще й тепер знаючі люди радять вагітним жінкам носити полотняні сорочки: - Так краще для тіла і для дитини. А ще можна почути й таке: - Якщо в когось з жінок на душі неспокій що тривожить душу, доцільно, хоч на ніч, вдягти материну полотняну сорочку. Кажуть, що допомагає…

Багато чого цінного й мудрого залишили наші пращури для нас з вами. Нам, сущим на Землі, годилося б не забувати ту вікову мудрість предків даровану нам у спадок безкоштовно!

П. Підтоптаний

Член НСЖУ, краєзнавець,

Лубенський медіа-клуб

Коментарі