•  

Мистецтво омани: як заробити на фальшивках

880
Мистецтво омани: як заробити на фальшивках

Нещодавно поліція викрила ще одну групу фальсифікаторів. Джорджина Адам вирішила дослідити, чому цей багатомільярдний бізнес і далі зростає, а покупці продовжують вірити шахраям.

Минулого місяця німецькі та ізраїльські поліцейські провели масштабну операцію. Вони здійснили рейди на десятки приміщень і заарештували шість людей у Німеччині та вісімнадцять в Ізраїлі – підозрюваних учасників групи фальсифікаторів мистецьких творів. За даними поліції, ця група виготовила щонайменше 400 копій творів славетних російських художників і вивела їх на ринок.

Дві з цих картин, зокрема, продали за нечуваною ціною у два мільйони євро, через німецьку картинну галерею, яка потім закрилася.

Лише два роки тому німецька поліція придушила інше шахрайське угрупування, яке вже кілька десятиліть продавало дорогі підробки картин європейських модерністів, таких як Фернан Леже і Жорж Брак. Художник-фальсифікатор Вольфганг Белтраччі наразі відбуває шестирічне ув’язнення за свою злочинну діяльність.

Тим часом у США розгортається масштабний скандал навколо десятків робіт, які продали через Галерею Ньодлер – одного з найстаріших арт-дилерів Нью-Йорка.

Марк Ротко Без назви

Минулого року ця галерея раптово зачинилась, коли її звинуватили у продажу багатьох несправжніх картин найдорожчих американських художників – Джексона Поллока, Марка Ротко, Віллема де Кунінга тощо. Колишні клієнти подали на галерею не менше десяти позовів, в тому числі й один позов на 50 мільйонів доларів; але її керівники заперечують будь-які правопорушення.

Всі ці випадки – лише верхівка велетенського айсберга мистецьких фальсифікацій. За оцінкою поліції, щорічно шахраї продають творів на мільярди доларів. Проблема стає настільки загрозливою, що минулого року Інтерпол уперше присвятив їй окрему конференцію.

Художники-фальсифікатори

Нескладно зрозуміти, чому фальсифікація зараз на підйомі. Наші сучасники готові значно більше платити за мистецтво - відповідно, посилюється спокуса на цьому збагатитись. До того ж, найбільше злетіли ціни саме на мистецтво ХХ століття, яке набагато легше підробити, ніж старих майстрів. Виявити підробку старших картин сьогодні не так вже й складно – допомагають технології датування і аналізу матеріалів.

Що ж до древніх артефактів, датувати їх досі непросто. Усе каміння старе, тому, щоб визначити вік старовинного виробу з каменю, необхідно знайти на ньому сліди пігменту або визначити, чи докладалися до нього механічні знаряддя праці.

У 2006 році мистецький світ Великої Британії пережив страшне приниження: родина, яка мешкає у скромному муніципальному будинку у місті Болтон на півночі Англії, виготовила з гіпсу статуетку і продала її місцевому музею за 750 тисяч доларів – під виглядом єгипетського шедевру XIV століття до н.е. Перш ніж підробку викрили, "Амарнську принцесу" визнали автентичною фахівці Британського музею, її продали на аукціоні "Крістіз", викупили два державні фонди, звільнили від оподаткування і включили до списку цінних надбань, який публікується поважним мистецьким журналом Burlington Magazine.

Намагаючись переконатися в автентичності виробу, потенційні покупці звертають увагу на його походження і історію. Шахраї з Болтона старанно підготували довгий ланцюжок супровідних документів, також фальшивих.

Інші фальсифікатори користуються сприятливими умовами, що виникли внаслідок хаосу від двох світових війн. У нещодавній німецькій справі були підроблені роботи Наталії Гончарової та Василя Кандинського.

Виставка робіт Василя Кандинського у Мадриді

Амір Кабірі, президент фундації MT Abraham, якій належить багато творів російського авангарду, пояснює: "З 1932 року і до епохи перебудови, твори авангардистів не можна було продавати, колекціонувати чи демонструвати на виставках. Усі ці п’ятдесят років супровідної документації для таких творів практично не існувало, тому фальсифікатори з легкістю підробили ці документи".

Відколи впала комуністична система, російські покупці виявляють величезний інтерес до того, щоб відкупити свою спадщину – і мають на це гроші.

Рекордна ціна на картину Кандинського – понад 20 мільйонів доларів, Гончарової – понад 10 мільйонів, тож шахраї можуть знайти тут золоту жилу.

Покупці, будьте обережні

Легко зрозуміти, чому шахраї так стараються. Більше дивує довірливість покупців. Певно, найчастіше вони керуються тим самим бажанням, що й фальсифікатори: зробити вигідну покупку і швидко збагатитись. Інакше кажучи, жадібністю.

"Ми найбільше ризикуємо бути обдуреними саме тоді, коли намагаємось задешево виманити у когось шедеври", – писав у 2007 році критик Джеймс Фентон.

Сумнівні твори часто мають спокусливу ціну, але замість того, щоб сприйняти це як сигнал про небезпеку, люди вважають, що їм пощастило, і дістають гаманець. Вони не завжди помиляються: автентичні твори часом і справді продаються у гаражах або на сільських аукціонах, не оцінені, як належить.

Ось що каже Кріс Марінелло з організації Art Lost Register – міжнародної бази даних вкрадених і зниклих мистецьких творів: "Покупці не вдаються до найелементарніших заходів безпеки, перш ніж витрачати величезні гроші. Часто вони віддають за картину суму, рівнозначну вартості будинку, і навіть не замовляють попередньої експертизи".

Мрія – інший потужний мотив, що нерідко змушує ігнорувати невтішні докази у себе перед носом.

Нацистський лідер Герман Герінг дуже хотів зібрати найкращу в Європі мистецьку колекцію; в 1943 році він заплатив круглу суму в 1,6 млн гульденів (у перерахунку на сьогоднішні гроші, близько восьми млн доларів) за картину славетного нідерландського художника Яна Вермеєра "Христос і перелюбниця". Справжнім автором картини виявився п’яниця, наркоман і спритний фальсифікатор Хан ван Меєгерен. Хоча картина відверто фальшива, – сучасна людина побачить це неозброєним оком, – Герінг дуже хотів поповнити свою колекцію Вермеєром.

Жінка з листом, Ян Вермеєр

У випадку з болтонською статуеткою, музей, який її придбав, мріяв розширити колекцію давньоєгипетських цінностей.

Все це ускладнюється проблемами експертизи: перш ніж Меєгерена викрили, багато критиків вважали його роботи шедеврами. Навіть сьогодні фахівці не завжди одностайні у думці.

Наприклад, експерти аукціонного будинку "Крістіз" досі заявляють, що портрет пишногрудої оголеної жінки, який цей будинок продав у 2005 році російському олігарху, виконаний живописцем ХІХ ст. Борисом Кустодієвим. Однак після запеклої судової битви, де переконливо висловлювались обидві сторони, суд вирішив, що "ймовірніше" це не так. "Крістіз" зобов’язали повернути покупцеві гроші, а також виплатити ще 1,5 млн доларів на відшкодування судових витрат.

Утім, найсумніше, що безліч підробок ще не виявили. Вольфганга Белтраччі засудили лише за 14 підробок, хоча, за власним зізнанням, він намалював сотні інших копій, про які не захотів розповісти докладніше.

Як писав колись художник Теодор Руссо: "Можна говорити лише про погані підробки, які вже викриті. Хороші ж досі висять на стінах".

Посилання на джерело: http://www.bbc.com/ukrainian/vert_cul/2015/10/1...

Коментарі