•  

На Полтавщині відбувся перший міжнародний кобзарський фестиваль

880
На Полтавщині відбувся перший міжнародний кобзарський фестиваль

Організатор фестивалю – бандурист, американець ірландського походження, який має українське коріння – Юрій Фединський (Бревер).

Три дні у селі Крячківка на Пирятинщині бандуристи, лірники, цимбалісти, майстри традиційних українських музичних інструментів і навіть іконописці з різних куточків України, Європи та світу обмінювались досвідом, майстрували кобзи й бандури, грали, співали та проводили майстер-класи. Фестиваль «Древо роду кобзарського» закордонні музиканти назвали унікальним культурним явищем

Ініціатор, ідейний натхненник та організатор фестивалю – бандурист, музикант і майстер музичних інструментів, американець ірландського походження, який має українське коріння – Юрій Фединський (Бревер). П’ять років поспіль у Крячківці, де він оселився з родиною, Фединський організовує кобзарський табір – це свого роду школа для молодих майстрів, які приїздять до нього з усього світу, щоб навчитися виготовляти традиційні українські інструменти та грати на них. У рамках цьогорічного мистецького табору Юрій вирішив уперше за часи незалежності України організувати фестиваль, поєднавши в одному колі історію та сучасність. Захід підримав народний депутат України Тарас Кутовий.

Українську автентику поєднали з «Нірваною»

– Усе відбулося навіть краще, ніж я мріяв. Ми експериментували, поєднували сучасне з нашими традиціями, українське бароко, і, наприклад, «Нірвану», «ЛедЗепелін». Бабусі з ансамблю «Древо» співали під електричну гітару. Тут було багато моїх учнів, побували майстри, кобзарі, лірники, просто прихильники кобзарства із Сум, Мелітополя, Києва, Львова, Запоріжжя, Іванкова, Рівного, Америки, Угорщини, Канади. Були молоді музиканти і світові метри кобзарства. Яскравою подією фестивалю став наш гість з Америки Юліан Китастий. Він грав два дні, ділився інформацією, проводив майстер-класи. Молодь і навіть старше покоління музикантів отримали від нього багато цінної інформації, котру ми використаємо у своїй творчості.

Композитор, співак, диригент, кобзар, бандурист, мистецький керівник Нью-Йорської школи гри на бандурі, ансамблів «Гомін Степів», «NewYorkBanduraEnsemble» та авангардного ансамблю «ExperimentalBanduraTrio» Юліян Китастий зізнався, що поїздку в Україну планував фактично заради фестивалю.


– Це дійство – справжня подія для всієї держави. Я підлаштовував свої справи в Україні під цю мистецьку подію. Не приїхати просто не міг. Тут знайшли одне-одного дуже багато людей, яких об’єднує одна справа. Сюди приїхали не випадкові люди: хтось за порадою, хтось за наукою, хтось за натхненням. Понад 20 років поодинокі ентузіасти намагалися зліпити оті розкидані рештки традиційних українських музичних культур, я кажу в множині, бо цих культур у нас багато. Але тепер, отут, в Крячківці відбувається дуже важлива справа, свідками якої нам пощастило бути. Знищити кобзарство не вдалося, але його дуже понівечили. Тепер ми вільно говоримо, ким і для чого велася та війна проти нашої багатовікової національної культури, і ми бачимо, що відбувається в країні сьогодні. Між цими діяннями є зв’язок. Юліан Китастий: російської пропаганди проти України вистачає всюди

– Сьогодні йде масштабна інформаційна війна, і я свідомий того, що є частиною цієї війни, тому намагаюсь донести українські традиції до європейської спільноти в Америці. Тамтешній слухач віднедавна має велике зацікавлення українською культурою і музикою. Вони дуже добре сприймають ці речі. Я прагну відстояти право української культури бути почутою в світі, поза українською громадою пояснити, показати, чому наша культура важлива, і сьогодні її вже сприймають як частину світової культури.

Львів’янка приїхала майструвати бандуру і закохалася у полтавську вимову

«Древо роду кобзарського» не схожий на жоден інший фестиваль, який будь-коли відбувався у нашій державі. Програма фестивалю була вільною, без часових рамок для конкретних виступів, уроків чи майстер-класів. Хтось майстрував, хтось співав, хтось спілкувався чи вчився грати. Такий формат дійства сподобався і організатору, і учасникам.

– Тут не було програмок, путівників, якихось чітких правил, але при цьому не було і хаосу, – говорить львів’янка Анастасія Войтюк. – Усе тому, що на фестиваль не приїхав ніхто випадковий. Все було продумано до найменших дрібниць. Класно навіть те, що немає якогось спеціального транспорту, який би підвозив людей на фестиваль чи до табору. Людині треба докласти зусиль, але завдяки цьому їдуть винятково ті, кому сюди дуже треба.

Анастасія – бандуристка, грає у двох львівських музичних гуртах. При тому, що львівський кобзарський цех дуже знаменитий, майструвати бандуру приїхала на Полтавщину.

– Я приїхала, щоб отримати в Крячківці те, чого не можу отримати у Львові. Львівський кобзарський цех більш чоловічий. У нас там інші погляди на те, що жінка майструє собі кобзу чи бандуру. Тут все інакше: хочеш робити інструмент – роби, байдуже, чоловік ти чи жінка. Ти – учень, і тобі дають знання. Тут з радістю пояснюють усе, що ти хочеш знати. В Інтернеті можна знайти інформацію про те, як робиться кобза, але це інше, тут усе справжнє. Інструмент, який ти виготовив сам – це дуже класна штука, я, певно, навіть ще не до кінця усвідомила все це. Коли ти граєш на інструменті, й знаєш, як він виглядав до того, як став інструментом – це перевертає твій всесвіт.

Львів’янка зізналася, що Полтавщина справила на неї величезне позитивне враження. А сам фестиваль дівчина назвала багатством нашого краю.

– Ваша мова – це щось неймовірне. Я навіть почала копіювати тутешню вимову. А кобзарський табір – це унікальне явище. Сюди тягне молодь, тут є живе спілкування. Це не Інтернет. Мене дуже вразила група сліпих кобзарів та лірників, які виступали. Нам показали такі техніки гри на бандурі, яких нас не вчили навіть в академіях. Ті техніки, які наші кобзарі зуміли зберегти винятково за кордоном, де їх не дістала «совєцька» лапа.

Перед початком фестивалю Юрій Фединський закінчив роботу над торбаном, який презентував гостям. Наразі це єдиний в Україні подібний інструмент.

– Залишилось одягти на нього струни. Їх буде 34. Це не традиційний український музичний інструмент. Але я вважаю, що за сприятливих обставин у минулому, з культурним обміном він мав би місце. Я використав різні техніки майстрів України та Німеччини. Працював над інструментом цілий рік. Можна було і швидше його закінчити, але в такій роботі треба бути прискіпливим. Тут кожен етап – складний іспит.

Сам фестиваль теж став для учасників своєрідним іспитом. Колега організатора, його соратник і товариш, столичний бандурист Юрій Кочержинський вважає, що Україна склала цей іспит на «відмінно».

Посилання на джерело: http://www.grebenka.com/

Коментарі