•  

Наступного понеділка на Полтавщині поминають померлих

550
Поділитися
Наступного понеділка на Полтавщині поминають померлих

Відповідно до православних традицій на Полтавщині на 9-ий день після Великодня поминають померлих. У народі цей день називають Поминальний понеділок, а ще - Радуниця, Поминки, Проводи, Великоднє поминання, Гробки та ін.Цього дня у церквах проводять богослужіння,пов’язані з поминанням тих, хто відійшов у засвіти. І обов’язково відвідують кладовища, аби вшанувати пам'ять померлих родичів.

Етнографи стверджують, що в звичаях і віруваннях українців, пов'язаних зі смертю людини, простежується нашарування елементів різних часів і культурних рівнів: архаїчні язичницькі уявлення про смерть, загробне життя і вплив покійників на живих поєдналися з пізнішими християнськими й навіть радянськими, утворивши складний смислово-емоційний комплекс.

Обов'язком живих членів сім'ї здавна вважалося утримувати в належному порядку могили померлих, дбати, щоб на них були відповідні пам'ятники — дерев'яні або кам'яні хрести, надгробні плити і виконувалися узвичаєні традицією обряди. Порушення цих звичаїв вважалося провиною перед померлим, осуджувалося людьми.

Нині православна церква засуджує те, що на цвинтарях у Поминальний понеділок їдять і вживають спиртні напої.

Та недарма кажуть, що коли помирає людина, з нею помирає цілий світ, який вже ніколи-ніколи не повернути. Як образно й красиво про це сказав поет Євген Євтушенко.

«Таков закон безжалостной игры. Не люди умирают, а миры…»

Людей неинтересных в мире нет.
Их судьбы как истории планет.
У каждой все особое, свое,
и нет планет, похожих на нее.

А если кто-то незаметно жил
и с этой незаметностью дружил,
он интересен был среди людей
самой неинтересностью своей.

У каждого - свой тайный личный мир.
Есть в мире этом самый лучший миг.
Есть в мире этом самый страшный час,
но это все неведомо для нас.

И, если умирает человек,
с ним умирает первый его снег,
и первый поцелуй, и первый бой...
Все это забирает он с собой.

Да, остаются книги и мосты,
машины и художников холсты,
да, многому остаться суждено,
но что-то ведь уходит все равно!

Таков закон безжалостной игры.
Не люди умирают, а миры.
Людей мы помним, грешных и земных.
А что мы знали, в сущности, о них?

Что знаем мы про братьев, про друзей,
что знаем о единственной своей?
И про отца родного своего
мы, зная все, не знаем ничего.

Уходят люди... Их не возвратить.
Их тайные миры не возродить.
И каждый раз мне хочется опять
от этой невозвратности кричать.

Евгений Евтушенко, 1961


Коментарі