•  

Невдалий портрет кондуктора у теплих тонах

770

Сьогодення підкидає стільки виявів некомпетентності сучасників чи не в усіх сферах побутування, що доводиться щораз подумки рахувати до тринадцяти і якось вгамовувати праведний шал, і переконувати себе, що це – просто чийсь диявольський експеримент, і треба його пережити. Актуалізувала тему полтавська транспортна веремія.

Скажімо, у пасажирської клієнтури місцевого КП «Полтаваелектроавтотранс» немає підстав характеризувати земляків-кондукторів як загалом негарних людей. Але на олеографічному фоні доброзичливих професіоналів (не хочеться виходити з переповненого тролейбуса, де злу і агресивну за замовчуванням, здебільшого пенсійну масу, яка щоранку встає не з тієї ноги, обслуговує веселий дядько-кондуктор в літах!), бовваніють і герої пісні ТІК «Олені». Колись було розгорілася полеміка щодо расистської обмови хлопцями з гурту «Тверезість і культура» святих українських кондукторів. Бронюк заспівав: «Я хочу втікти в дрімучі ліси / Я втомився від міської асфальтної краси / Мене задовбали трамваї і колії / Кондуктори-дебіли і профілакторії…».

Автор перепрошує у фанатів полтавської кондукторської гільдії і підспівує Бронюку. Має підстави. Кондуктор у тролейбусі, служива людина дозволяє собі привселюдно звинуватити тихенького дідуся у нечесності, бо, бачите, «язикатій Фесьці при ісполнєнії» дідова височенька, як на шість років, онука привиділася другокласницею, тобто такою, що вийшла з пільгового віку. Присутні на викритті «злісного зайця із зайченям» попутники були ознайомлені з головними етичними маркерами безкомпромісної служки комунтрансу. Гучно і безапеляційно («Постидався би онуку змалечку брехні вчити! Що з неї виросте?!») начальниця транспортного цеху пришпилила на зніченого діда ярлик кінченого пройдисвіта. «І як тільки отаких виродків земля носить!», − прокочувалося тролейбусом праведне прокляття, тестуючи діда на витримку і толерантність у ставленні до убогих.

Тепер дід завжди возить при собі завірену у нотаріуса копію свідоцтва про народження онучки з наміром при зустрічі вимагати від людиноненависниці привселюдної сатисфакції. Але, добре знаючи себе як нездатного влаштувати скандал навіть власному коту, що інколи пудьорить у дідові капці, упевнені – виховний захід обмежиться ніяковим поглядом. Причому дід побережеться подивитися у вічі кривдниці, хіба зиркне у бік оголошення про недопустимість самої думки присісти на місце кондуктора.

Світобачення мегери з повноваженнями не виходить за межі простого як хвіртка принципу: «Кондуктор пасажиру – вовк», який забороняє бачити у наповненні салону людей, там – об'єкти пасажиропотоку. За усієї формально справедливої вимогливості полтавського тролейбусного кондукторства до пенсів з їхньою злочинною пристрастю до безплатного катання громадським транспортом зле, як свист бича над отарою: «Пред'являйте!», ображає. Чи ти, дівзуле, не бачиш сивини й у три погибелі зігнутої спини? Та навіть якщо й забула вдома бабця посвідчення?! Вона не завжди пам'ятає, куди їде! А можна ж і по-людськи. Останнім часом автор має змогу порівнювати стилі місцевого і наддніпрянського комунтрансу: у Кременчуці дідовим посвідченням жодного разу ще ніхто не поцікавився. У Полтаві підстаркуваті громадяни зо дня-на-день очікують уточнення інструкції щодо правильного входу до тролейбуса: спершу просунь у двері пенсійне, а вже за ним – ветеранський організм.

Чи доречні отут узагальнення? Певно, ні. Адже, складений за подібною методологією перелік професій, які вимагають довідки з психоневрологічного диспансеру, увібрав би у себе усі сервісні ремесла. Починаючи з претензій вискочок на гетьманування (Зе: «я нікому нічого не винен»©) і закінчуючи собакуватого виду воділою з приклеєною на губі «Примою» на фоні тексту Маші Распутіної.

Менше з тим, хтось повірив соціал-демократичному заступництву Капліна з Шамотою за трудящу масу? Що, справді, оці радетелі за всенародне щастя тримали тариф 2т/4м задля безталанного полтавця?! Не смішіть наші проїзні документи. Полтавські 2 гривні у тролейбусі і 4 – у маршрутці працювали винятково на оту статистичну похибку, яку, зрештою, й набрав Сергій Миколайович у поході за булавою. То вже інша справа, що каплінський варіант популізму був побитий загальнонаціональним весняним КоЗе!загостренням ще відвертішого популізму про «сдєлаєм іх вмєстє».

Сдєлалі, оскільки популізм – явище незнищиме. Стартапом для нього послугував ще допотопний рай, коли земноводний аферист купив наївного і незайманого Адама зеленим (ой, тьху-тьху на тебе, кольоре!) яблуком, схиливши парубка фактично до інцесту. Адже, виготовлений з іня ян – це навіть не син з матір'ю, не однояйцеві родичі, це взагалі – однореберні. Наобіцяв зміюка шари, а у нас посьогодні оскома від тієї кислички.

Так і ведеться. Адама хлібом не годуй – нафейкай небораці щось велике і тепле, а Єва що – до інавгурації завжди готова. Щось немає віри часам, коли за «учетверо дешевший газ» народним улесливцям будуть язики голками штрикати і д(с)раною мітлою гнати з парламентів і міськрад.

Тепер, з вашого дозволу, до посутніх висновків щодо причинно-наслідкових зв'язків голого піару з кондукторським людиноненависництвом. Дивіться, раз плебс спіймав облизня, вдруге, утретє локшину сприйняв за манну небесну. Клюне й учетверте, бо скільки би його не дурили, він ментально приречений багатіти думкою і заздрити бусолові в небі. Там – атавізм дикуна з оргазмом від намиста із дзеркальцем.

Але у якоїсь частини непритомних дає збій генетична налаштованість на Езопа з Глібовим. Перманентний крах надій маргиналів на чергового велеречивця (тонув ‒ сокиру обіцяв, а витягли ‒ і топорища шкода) будить первісні інстинкти. Ворожим і агресивним постає тітці-кондукторці всенький навколишній світ укупі з непутьовим зятем, платіжкою з водоканалу, артритом і натертою п'ятою. А тут ще дідусь з онукою…

Поспівчуваймо, друзі, отій нещасній африканській мусі посеред випаленої спекою савани. Горить все і назовні, і всередині, а тут ще й бегемот до попи прилип.

Вадим Демиденко

Коментарі