•  

Ні дня без репризи

330

«…Я президент, я з вами говорю, як хочу, правильно? Якщо буде у донеччан спеціальне прохання, що для них важливо, щоб вони могли документи заповнювати, наприклад, російською мовою, я не бачу жодної проблеми", ‒ сказав Зеленський.

Джерело: https://censor.net.ua/ua/n3136421

Знову преЗе-95/73 ляпнув дурницю.

Це він у перервах між записом епохальних роликів вивчив казахський досвід – там, на степових теренах спадкового назарбаєвського улусу, де авторитаризм вже набув класичного вираження, діє ліберально-дозвільна мовна норма так званого незбалансованого пізнього білінгвізму. Тамтешнім совкам, які через низький рівень IQ не здатні опанувати місцевою державною мовою, дозволено у документах послуговуватися російською. Щоправда, астанійські націоналісти, щоб насолити місцевому «руському міру», другий примірник документу виконують казахською.

Посилаючись на авторитет Віталія Портникова, підтверджуємо і власне принципово-засадниче: українська мова є абсолютним ідентифікатором українства. Українства свідомого, яке не ставить самоціллю виключне домінування своєї мови, те – ближче до нацизму. Метою нормального, звісно ж, свідомого українця, як і будь-кого з колег по колисці, є благополуччя нащадків. Погодьмось, хоч тут – без варіантів. Цього прагне і рязанський алкоголік (у хвилину просвітління чи за відсутності настоянки глоду під рукою), і полімовний увесь із себе швейцарець, і останній з тридцятьох наявних наразі членів бразильського племені Кара Прета. Тут, справді, так: навіть на ментальному пограниччі, де мови і їх носії – громадяни контактують оголеними нервами, діє все те ж однозначне «або-або». Або ти українець, і твоя рідна суахілі квітує за родинним столом, на твоєму фейсбуці і в твоїх помислах щирого українського патріота зробити таки нащадків валютними мільйонерами, або ти – колаборант, п'ята колона, член ЗаЖОПи і тебе треба гнати з України отією мітлою, яку у пристойному товаристві називають «замацюреним знаряддям для підготовки утилізації сміття».

У цьому контексті преЗедетський комент «Андрюхиної тези» (офісний недолюстрат Богдан афішував регіональну двомовність) під час пішої ходи столичними вулицями після «карколомного» успіху на саміті Україна-ЄС є антиконституційним. І дурневі, котрий виріс на репризах «Кварталу», зрозуміло, що розклад з «українською мовою поряд» найближчим часом завершиться повним витісненням державної української недержавною російською. Малописьменному гаранту перед пересадкою з-під трону на трон слід би було погортати хоч би Вікіпедію. Для нього, певно, оце буде несподіваним: у Європі багатомовність сповідують лише в Ірландії, Білорусі, Бельгії, Швейцарії, Фінляндії і Люксембурзі. І у кожної з перелічених багатющих (крім нашої сусідки поки що) спільнот голова болить від свого чи то історичного, чи нав'язаного білінгвізму. Якщо й нам би мовні проблеми ірландців з люксембуржцями, то бацька білінгву вже майже викорінив: тільки 23% лукашенкових підданих признаються, що вдома говорять по-білоруськи.

Тому заявлена на ходу «беЗе!проблемність» заповнення документів донбаським плебсом «мовою єднання пушкіних з пушиліними» вже не насторожує – лякає. Нам повідомили, що вони нас «дєлают»: Зеленський збирається скасовувати державний статус української мови.

Подібний до нашого посту душевний лемент мав би закінчуватися традиційним: «Хотілося б помилитися». Ні, товариство! Не хочеться! Нехай би вже швидше викладена вище маячня на державному рівні переконувала адептів «нових облич» у очевидній помилковості недавнього вибору.

Вадим Демиденко

Коментарі