•  

Олексій Кошель: дві наступні виборчі кампанії можуть стати війною підкупу

220

В кінці грудня офіційно стартує президентська кампанія. Між тим головні гравці вже почали активно працювати з електоратом.

Тимошенко помпезно презентувала свій "Новий курс", у Порошенка з нетерпінням чекають на автокефалію до Дня хрещення Київської Русі. В ЗМІ активізувалися інформаційні війни, а в мережу викидаються тони компроматів та інших елементів чорного піару.

Які козирі є у лідерів президентських перегонів, хто може очолити передвиборчі штаби, а хто стане головними "архітекторами" кампаній, які ресурси є в розпорядженні команд – про все це журналісти «Depo.ua» говорили з генеральним директором Комітету виборців України Олексієм Кошелем.

- Зараз відбуваються переговори, об'єднання, одним словом – торги усіх з усіма. Звідси кілька запитань. Перше - чи зможуть праві партії висунути єдиного кандидата в президенти, і хто ним може бути – Андрій Білецький, Олег Тягнибок?

- Зараз дуже важливо показати об'єднавчий процес. Порошенко це демонструє, Гриценко. Тимошенко обрала іншу роль, вона йде самостійно, демонструючи, що є самодостатнім політиком. Так само різні стратегії будуть в різних електоральних сегментах. Дискусії про об'єднання крайніх правих обов'язково будуть, тому що об'єднавча тема завжди позитивно сприймається електоратом. Але на 99% можна сказати, що об'єднання в правому сегменті не відбудеться. По-перше, є Олег Тягнибок, який має рейтинг більший, аніж "Нацкорпус" і "Правий сектор".

По-друге, "Правий сектор" як партія працює вкрай мляво. На парламентських виборах ситуація може бути іншою, там працюватиме холодний душ для партійних лідерів, якщо вони побачать, що математично можуть, об'єднавшись, подолати 5-відсотковий бар'єр, тоді об'єднання може стати більш реальним. Проте все одно воно видається сумнівним.

Вибори 2019-го року будуть виборами епатажу і радикальних технологій. Тому "Нацкорпус" продовжуватиме вуличні, публічні акції.

- А чи зможуть висунути єдиного кандидата проросійські сили?

- На перший погляд у проросійському таборі сьогодні суцільні конфлікти. Але одна із генеральних ліній Кремля на виборах 2019-го року – технологія примусу до об'єднання кандидатів із проросійського табору. Зібрати всіх разом і привести одною колоною. Це може бути фінансовий примус, спокуса медійною підтримкою. Особливістю кампанії буде мінімальна роль російських грошей, бо викриття прямого фінансування Росією буде значним мінусом для будь-якої партії, у тому числі і проросійської.

У публічній риториці виразного проросійського кандидата сьогодні немає. Але технологічно м'яка проросійськість може призвести навіть до перемоги. Гасло про мир, про пошук компромісу, публічні обіцянки зупинити війну за короткий період часу сівши за стіл переговорів можуть підтримуватися певною частиною виборців. Можна запустити виразну проросійську силу, на фоні якої більш м'які проросійські кандидати виглядатимуть достатньо поміркованими. Та й соціологічні опитування вказують, що побідна загроза на сьогодні є.

- Чи піде на вибори Арсеній Яценюк, і кого він представлятиме?

- Для Яценюка зараз період надзвичайно складного вибору. Він і команда "Народного фронту", очевидно, відчувають себе як банкір напередодні дефолту. Ми бачимо дворічну кампанію з використанням парламентської трибуни по поверненню "НФ" у велику політику. Ця кампанія зазнала поразки. Не виріс ні особистий рейтинг Яценюка, ні рейтинг його політсили. Думаю, зараз вони розглядають кілька сценаріїв.

В середовищі "НФ" за період медійної відсутності Яценюка з'явилися нові політики, з'явився Арсен Аваков, який проявляє більшу активність, аніж лідер партії. Це може бути окремий політичний проект під керівництвом Авакова, це може бути група лідерів "Народного фронту", не виключаю, що ведуться торги з кількома потенційними виборчими суб'єктами, щоб піти єдиною колоною групи лідерів.

Для цього є підстави: попри падіння рейтингу в "НФ" зберігається потужна політична команда. Вони синхронно працюють в парламенті, до багатьох лідерів немає претензій з боку виборців, медіа, експертів. Це також важливо. Але, думаю, питання балотування Яценюка поки що не вирішене, і швидше за все, якщо він побачить, що за умов мегафінансових вливань, потужної роботи команди він особисто не подолає 5-відсотковий бар'єр, то, можливо, ми не побачимо його серед учасників президентських перегонів.

- Тобто, можна констатувати тенденцію медійної заміни Арсенія на Арсена?

- Останніх півроку міністр внутрішніх справ поводить себе не просто як міністр, а як політик загальнонаціонального рівня, пропонуючи дії, які загалом не належать до його компетенції. Відбувається нарощення медійності, а це може вилитися і в окремий проект, і в співлідерство, і в інші сценарії.

- А чи може стати Гриценко фігурою, навколо якої об'єднаються дрібні опозиціонери, аби створити конкуренцію тій же Тимошенко?

- Тут йдеться не лише про дрібних опозиціонерів. Коли ми говорили про фактор зовнішнього тиску, то він можливий не лише для формування єдиного проросійського фронту. Це може бути зовнішній тиск на окремих суб'єктів виборчого процесу, аби вони долучилися до підтримки Гриценка.

Якщо, приміром, пан Фірсов в електоральному плані нічого Гриценку не додасть, оскільки він сам не є носієм рейтингу, то підтримка "Самопомочі" Андрія Садового може дати серйозний плюс для кампанії. Питання об'єднання навколо Гриценка зараз активно обговорюється, і прогнозувати, в якому плані буде це об'єднання, на сьогодні фактично неможливо. Але і він, і кілька інших кандидатів спробують зіграти у гру, що може бути не тільки теза "ми разом, ми єдина команда", а в об'єднання з конкретними персоналіями. Я йду на вибори, маючи свого міністра закордонних справ (називаємо прізвище), прем'єр-міністра, ключових міністрів і так далі. Це буде новизна, яку можна значно вигідніше продати для українського виборця.

Та якщо згадаємо попередні виборці перегони й участь у них "Громадянської позиції" і Гриценка, то побачимо там класичну проблему: Гриценко сам приймав низку стратегічних рішень, в тому числі це були емоційні рішення. Не завжди вони були виправдані і скоріше зіграли в мінус і навіть коштували перемоги. Скажімо, рішення відмовитися від телевізійної реклами всупереч усім політтехнологічним баченням і розробкам, або ж виборче гасло "Перший непрохідний".

- Чи можна очікувати, що на цих виборах народиться кандидат не зі старої політеліти?

- Народиться, і не один, а й кілька десятків. Ми отримаємо президентські вибори, де буде рекордна кількість кандидатів в українській історії. Чому не з'являються нові кандидати? Є проблема бар'єрів в українській політиці.

Перший бар'єр – значна дороговизна виборчих кампаній. Зараз вибори обходяться для українських партій вдвічі чи навіть втричі дорожче, аніж вибори депутатів до польського Сейму. Те ж стосується і президентських виборів. Навіть в часи війни вони коштували дорожче, аніж вибори Анджея Дуди і Броніслава Коморовського. Головна причина – пряма політична реклама, яка забирає від 70 – до 90 відсотків коштів.

Плюс - надзвичайно велика тінізація виборів. Виборчі фонди не враховують витрати на спостерігачів, оплату праці членів і голів комісії. Як правило, політичні партії і кандидати оплачують їх роботу. І оплачують далеко не дешево. Оплата роботи агітаторів, тіньові домовленості щодо розміщення реклами і так далі. Тобто, більшість коштів на наших виборах – тіньові фінанси. Ми вже зараз маємо підстави казати, що кандидатам, які розраховують на реальну перемогу, кампанія обійдеться в районі 80-100 млн доларів. Можливо, ця сума буде ще більшою, бо не враховано фактор підкупу виборців.

Другий бар'єр – доступ до медіа, які сконцентровані в руках головних ФПГ. Але я не виключаю, що в найближчі місяці ми можемо отримати нових впливових кандидатів з поза системи. Це, приміром, може бути керівник бізнесу, побудованого за чесні кошти в останній період, може бути людина, яка має гарну європейську освіту і гарний європейський досвід, як менеджер.

Давайте згадаємо, як у нас з'являлася і зникали пізнавані губернатори, у нас вперше за останні роки з'явився феномен публічних голів ОДА. Окремі члени уряду на рівні міністрів, заступників міністрів, які надзвичайно швидко нарощували свій результат. Тому нові обличчя, здатні змагатися за високий результат, можуть з'явитися навіть незважаючи на існуючі бар'єри.

- Експерти прогнозують, що це будуть перші вибори, до яких не будуть залучені російські політтехнологи. Чи відомо, хто будуть головними технологами у політичних важковаговиків?

- По-перше, політики дуже часто є політтехнологами. Вони приймають самостійні рішення про свій образ, про гасла кампанії. По-друге, ми побачили поразку російської політтехнологічної школи. Російські політтехнологи прийшли до нас з великим брудом і вміли швидко показувати результат. Вони мали досвід в Росії, там був перманентний виборчий процес з великими бюджетами. Вони представляли надзвичайно жорстку школу, вони запровадили піраміду підкупу, технологію поділу України на сорти, технології залякування, маніпуляції виборчими групами.

Різниця між європейською і російською політтехнологічними школами можна побачити на виборах мерів Москви і Варшави. Коли у Москві потрібно було зменшити явку вікової групи 35+, в Підмосков'ї технологи спалили кілька дач і принесли виборцям інформацію, що восени в Підмосков'ї горять дачі. Виборці сіли на електрички і поїхали рятувати своє майно. А на виборах мера Варшави технологи донесли до виборців тезу про те, що в лісах біля Варшави аномально високий урожай грибів. І виборці виїхали збирати гриби. В обох випадках були маніпуляції. Але в Москві – шляхом залякування, а у Варшаві – позитивна інформація. Польські політтехнологи вже були залучені до українських виборів, вони себе дуже добре показали. Тому фактор європейських політтехнологів може мати місце на заміну агресії і радикалізму під час виборів.

Українські технологи не мають настільки серйозного багажу і досвіду у веденні виборчих кампаній. Німецький чи французький політтехнолог займається політичною технологією як професією, в Україні політтехнологи переважно любителі. Це експерти, журналісти, які активізовують свою роботу під час виборів. Українські технологи не показали своєї ефективності. Кампанія вже триває, але принципової новизни виборцеві поки не запропоновано.

- Чи можна вже спрогнозувати, в яких регіонах боротьба буде запеклою, а результати непередбачуваними, а де буде тихо?

- У нас змінився поділ на схід, південь і захід. Приміром, "Свобода" отримувала перемогу в південних регіонах, а "Самопоміч" на Харківщині. Тихими будуть не регіони, а ті мажоритарні округи, де депутати-мажоритарники мають надзвичайний вплив. Ці депутати можуть гарантувати певну кількість голосів за того, або іншого політика.

З тихих областей будуть Вінниччина і Хмельниччина. Вінниччина звідки вихідцями є прем'єр-міністр і президент, Хмельниччина, яку очолює представник партії "За конкретні справи" - своєрідного феномену на партійній мапі. Це результат роботи лідерів політичної партій, співвласників великої торгівельної мережі, які роблять вливання не лише у свої округи, а і в межах області.

- Як можна оцінювати шанси таких масштабних технологія, як "Новий курс" Тимошенко. Чи не забагато смислів вона пропонує? І які технології вже почали застосовувати?

- Не лише Тимошенко, а багато інших учасників перегонів, намагатимуться показати виборцеві "третій шлях". Окремі політики намагаються шукати зовнішнього ворога. Будуть тези про нейтралітет, частково з'явиться антинатівська риторика. Але на майбутніх виборах – і президентських, і парламентських – домінуватимуть дві технології. Перша – підкупу, друга – адміністративного ресурсу.

Є підстави про це говорити, проаналізувавши хвилю виборів до ОТГ. Підкуп це ефективна і в українських реаліях безкарна технологія. Ми не маємо жодного випадку, коли б за підкуп хтось отримав реальний термін ув'язнення. Це ще й дешева технологія. Купити виборця дешевше, аніж провести повноцінну кампанію, замовити телевізійну рекламу, фінансувати роботу штабів, мереж і т. д.

Дві наступні виборчі кампанії можуть стати війною підкупу. Його застосовуватимуть різні політичні сили. У тому числі і способи легального підкупу. Зараз ми бачимо, що технології підкупу застосовуються за кошти, які партії отримують в рамках державного фінансування. Держава дає партії гроші, партія за них накуповує квіти, м'ячі, замовляє ремонти і дає їх виборцям. Це цинічно і грубо, але ця технологія на сьогодні працює. Але щоб ми не виглядали такими вже дикунами, скажу: технологія підкупу існує і в у наших сусідів – в Польщі, Румунії, Словаччині. Але таких масштабів, я к в Україні, все ж нема.

- Чи є можливість покарати таких політиків?

- Притягнути до відповідальності неможливо. Тому ми використовуємо такий термін як "легальний підкуп виборців". Один із кандидатів на виборах роздавав виборцям вила з логотипом партії Олега Ляшка. На звинувачення в підкупі, що він роздає реманент, то казав: це символіка нашої політичної партії. Мене непокоїть інше, що вила, брендовані електролампочки і навіть конверти з грошима виглядають дріб'язком на фоні застосування масштабних схем підкупу.

Приміром, Київська облрада цього року приймає рішення про те, щоб кошти, які є в обласному бюджеті, витратити на щомісячні доплати пенсіонерам в розмірі по 1 тис. впродовж року. Це схема вартістю 5 млрд доларів. Після цього відбувається парад рішень міських рад на підтримку політичної сили і обласної ради, що треба взяти, поділити і всім роздати. Якщо навіть ця технологія до кінця не реалізується, тисячі виборців пов'язуватимуть її з політсилою, яка хотіла покращити їхній матеріальний стан.

- Чи є можливість запобігти вкиданням, каруселям?

- Вкидання – це груба технологія 90-х років. На цих виборах ми їх не побачимо за винятком поодиноких випадків. Є система контролю за виборчим процесом, спостерігачі, журналісти і псевдожурналісти, представники партій у виборчих комісіях. Просто взяти пачку бюлетенів і вкинути без фіксації і скандалу неможливо.

Але можуть мати місце масштабні маніпуляції з бюлетенями, тому що суб'єкти виборчого процесу в тіньовому форматі фінансують членів виборчих комісій. Спокуса зіпсувати кілька бюлетенів, переписати результати одних на користь інших завжди може мати місце. Допомогти трішки можна, але в масштабах країни це "трішки" може вилитися у кілька відсотків голосів.

- Зараз обговорюють участь у перегонах Вакарчука, Зеленського і навіть Іво Бобула. У них є шанси на успіх?

- Запит на нові обличчя є, тому ми бачимо, як політики намагаються подати себе в нових образах. Тимошенко змінює стилістику, логотип, тези виборчої кампанії. Навіть курс, і той новий. Ляшко виходить за свої електоральні межі, починає займатися питаннями якості життя. Законопроект про заборону пальмової олії. Достатньо одіозний і популістський законопроект, але навколо нього було багато шуму. Подібне оновлення побачимо в Порошенка, Гриценка, Тягнибока, в інших учасників виборчого процесу.

Чим можливий результативний кандидат із середовища шоу-бізнесу? Часто згадують Рейгана, але забувають, що він впродовж кількох десятків років, коли відмовився від акторської кар'єри, отримав достатньо серйозний політичний досвід і політичну школу. Або згадують лідера італійської партії "П'ять зірок", якого українські медіа подають як коміка. Хочу нагадати, що цей комік входить до п'ятірки найвідоміших блогерів світу, він проводив антикорупційні акції протесту, які збирали мільйони громадян Італії. Тобто, це громадський діяч, який також є артистом комічного жанру.

Щодо Вакарчука, все залежатиме від того, чи зможе він подати себе виборцеві як класичний громадський діяч. Він де-факто є громадським діячем, був депутатом парламенту, був надзвичайно активним учасником протестних акцій під час обох Майданів, він має активну громадянську позицію, виступає з блогами і заявами. Але для президентського рівня мало бути громадським діячем рівня соцмереж. Потрібно будувати команду, політичну силу і ставати чистим політиком. У нього для цього є ще проміжок часу. Він може ввійти до п'ятірки лідерів, та перемогу на цьому не здобути.

Щодо Зеленського, то, на превеликий жаль, в Україні є відсоток виборців, які готові голосувати не за політика і громадського діяча, а за актора, який жодним чином не заявив про свої політичні амбіції. Якщо ви хочете висловити протест, то прийдіть на вибори і проголосуйте чи не проголосуйте, але якщо ви перетворюєте вибори на комедійний жанр, тоді краще сидіти вдома. Робити випадковий вибір на зло комусь, це найгірший вибір, який може бути.

- Наскільки зараз можна довіряти соціологічним опитуванням?

- Потрібно орієнтуватися на відомі авторитетні соціологічні структури. Нам потрібно бути готовими, що, починаючи з вересня, з'явиться кілька десятків псевдосоціологічних структур, тому виборцеві потрібно бути просто уважним. Орієнтуйтеся на авторитетні структури і враховуйте, що часто медіа можуть тлумачити результати тих чи інших опитувань. Не потрібно сприймати опитування як аксіому. Останні рейтинги самі соціологи трактують, як достатньо умовні.

Посилання на джерело: https://online.depo.ua/ukr/online/prezidentski-...

Коментарі