•  

Остання свердловина

1430
Остання свердловина

Після того, як Росія окупувала Крим, у «Чорноморнафтогазу» залишалось лише одне родовище. Тепер не буде жодного. Віддали «попередникам»

За цією історією ми спостерігали понад півроку. Мотивів було два. По-перше, хотілося дочекатись хепі-енду, що в нинішні похмурі часи є зовсім незайвим. По-друге, виявити прізвище прекрасного чиновника, через легкий підпис якого «Чорноморнафтогаз» втратив останнє родовище на континентальній Україні. Усе-таки «особа 1» звучало якось геть непристойно, тим паче в такій гучній справі. Повідомляють "Наші Гроші".

І от сталось: Судовий реєстр повідомив одразу дві новини, і хорошу, і погану. Прізвище чиновника знайшлось, а от родовище держава, схоже – втратить.

Сама історія почалась близько року тому – у березні 2014 року. Що творилось в цей час в Україні – кожен може згадати сам. Правда, виявилось, не всі тоді жили проблемами Майдану чи Антимайдану. На відміну від гучних площ в тихих кабінетах втілювався лозунг – «Бізнес понад усе».

5 березня в одному із таких кабінетів перший заступник голови правління «Чорноморнафтогазу» Володимир Плечун підписав договір про спільну діяльність із приватним акціонерним товариством «Пласт», де-факто: з народним депутатом від «Партії регіонів» Олександром Онищенком. Суть договору проста: державна компанія віддала контроль над своїм єдиним в континентальній Україні газовим родовищем.

Для любителів вивіреної юридичної лексики домовленість виглядала так: «сторони домовилися об’єднати зусилля з видобутку, постачання та транспортування нафти, газу і газового конденсату, але без створення окремою юридичної особи. Компанії домовилися, що ПАТ внесе 71,64 млн грн, а «Чорноморнафтогаз» – право користування об’єктами Архангельського газового родовища (виробничий комплекс «Блок-кондуктор-1», «Центральная технологічна платформа-7) та об’єктами Стрілкового газового родовища».

Перше родовище розташоване в 70 кілометрах від берега на шельфі Чорного моря, а Стрілкове– на шельфі Азовського моря неподалік від села Стрілкове (Херсонська обл.).

Загальна вартість державного внеску – 47,76 млн грн. За таких умов, частка ПАТ «Пласт» склала 60% , частка «Чорноморнафтогазу» – 40%.

Договір підписував Плечун, бо діючий керівник держпідприємства Сергій Головін поступив мудро: в кращих традиціях минулого видав довіреність, а сам зліг на лікарняний. Видно, рік керування «Чорноморнафтогазом» і воєн із всесильним Юрієм Бойком багато чому його навчили. Війни, нагадаємо, тривали через те, що Головін належав до конкуруючого сімейного угрупування імені Едуарда Ставицького.

Чому державне підприємство обрало компанію, кращі часи в газовидобуванні якої далеко позаду? Варіантів відповідей тут небагато, так що залишимо їх для читацької фантазії.

Зауважимо лише, що підписання угоди відбулось наступного дня після того, як кримська самопроголошена влада змінила керівництво компанії і відповідно наклала руку на всі кримські активи «Чорноморнафтогазу». Сталось як у відомій приказці: «згоріла хата – гори й стодола».

Для любителів історії ще нагадаємо, що саме це родовище деякий час було під контролем російської армії, коли на Арабатській стрілці в Херсонській області висадився російський десант. Але повернемось від політики до грошей.

Незважаючи, на масові зміни чиновників, Головін довго лишався на своєму місці. Воно й зрозуміло: кому потрібна держкомпанія без активів зате з головним болем: непогашеними кредитами і втраченими документами. Руки до нього доходять лише 10 липня, коли після його відсторонення в. о. голови правління стає Світлана Нежнова.

А через два тижні починаються веселощі. Плечун раптово згадує, що в нього є діюча до кінця року довіреність від Головіна і 29 липня подає в суд на розірвання договору з «Пластом». Нагадаємо: це той самий договір, який він сам же і підписав. Мало того. Судячи, із суддівських матеріалів, нове керівництво було ні сном, ні духом про дії свого топ-менеджера.

Дізнавшись про таку його незаплановану активність, «Чорноморнафтогаз» звертається до суду з клопотанням не брати до уваги довіреність Плечуна, а відповідно – скасувати засідання. Щоб підготуватись ретельніше.

Читачі «Наших грошей», безумовно, знають про те, що в деякі суди люди подаються, щоб виграти справу, а в деякі – щоб програти. Якого характеру був цей суд можна судити з того, що суддя відмовив у проханні позивача зупинити процес, і вже 4 серпня виніс вердикт, що договір складений правильно і розриву не підлягає (суддя Щоткін О.В.).

На суді Плечун доводив, що договір, який підписав Плечун, треба скасувати, оскільки на його підписання не було дозволу Кабінету Міністрів. Чомусь при цьому згадується фраза Саймака: «Граю сам з собою в шахи, і ніяк не можу виграти. Занадто сильний суперник». От і Плечуну не вдалось.

Суд повідомив, що власником «Чорноморнафтогазу» є «Нафтогаз», а не КМУ, а відтак – позов – некоректний.

На апеляцію нове керівництво компанії Плечуна вже не пустило. Однак веселощів від того менше не стало.

На другий суд «Чорноморнафтогаз» прийшов зі скаргою від «Нафтогазу» про те, що договір вартістю більше 10 млн грн міг бути укладений лише з його дозволу. Крім того, Закон «Про надра» забороняє власнику спецдозволу на користування надрами вносити їх як вклад у спільну діяльність.

Однак Київський апеляційний госпсуд (судді – А.І. Тищенко , Ю.Б. Михальська, Б.В. Отрюх) нові доводи теж залишає без задоволення. Чому?

Колегія суддів виявила, що статут «Чорноморнафтогазу» дійсно зобов’язує правління підприємства всі договори вартістю понад 10 млн грн узгоджувати з «Нафтогазом». Але… про голову правління там нічого не сказано.

Наступний абзац – для любителів високого стилю:

«Статут позивача не містить жодних вказівок на те, що вирішення цього питання належить до виключної компетенції Правління Позивача. А також не зазначено жодних обмежень щодо відсутності у Голови Правління Позивача права на укладення договорів».

Ми вважаємо, це прекрасно. Правлінню – не можна, зате можна голові правління одноосібно. Усе-таки несправедливо, що судді так мало заробляють. Талант повинен винагороджуватись.

Ну, і що стосується всіх інших претензій, які виникли у «Нафтогазу», то, зрозуміло, що оскільки це не було предметом первинного розгляду – суд їх до уваги не взяв.

Справа дійшла до Вишки. Саме тоді ми почали чекати хепі-енду. На початку все складалось. У грудні минулого року Вищий господарський суд скасував рішення обох своїх попередників. Основна вимога: до засідань мав бути залучений орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами «Чорнморнафтогазу». Крім того, Вищий суд повідомив молодших колег, що вони «не в повній мірі» розібрались із проблемою статуту. Коротше «судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими».

Здавалось, до розв’язки лишалось рукою подати. Однак знову не склалось.

Чергове судове коло починається з дивної речі. До засідання першої інстанції долучились і прокурор і «Нафтогаз». Тільки от до залу суду не добрались ні представник останнього, ні представник позивача, тобто «Чорноморнафтогазу». Суддю В.М. Антонову це не збентежило, і вона, повторивши абсолютно всі доводи попередників, винесла вердикт, що договір розривати не можна.

Ще більш дивно виглядає історія з апеляцією 10 днів тому Київський апеляційний господарчий суд відмовився прийняти скаргу «Чорноморнафтогазу». Підприємство просило прийняти апеляцію з відстрочення сплати судового збору, адже всі (всі!) її рахунки заарештовані. І в підтвердження цього надало постанову державного виконавця про арешт рахунків. Суд погодився, що арештовано 15,5 млн грн підприємства. Але повідомив, що немає у нього впевненості, чи справді заарештовані всі рахунки. А тому: «Апеляційну скаргу повернути скаржнику» (судді –Б.О.Ткаченко, В.О.Зеленін,О.Ф.Синиця). До речі, збір, який мав сплатити ЧНФ – 609 грн.

Якщо в результаті несплати цієї сумми апеляційного суду не відбудеться і держава втратить об’єкт на десятки чи навіть сотні мільйонів – думаємо, прізвища суддів можна висікти в граніті. Золотими літерами.

Безумовно, що за всі цим кавардаком з полегшенням спостерігають представники «Пласту». Бо газ, зрозуміло, увесь цей час добувається. Про всяк випадок два слова про контрагентів.

Власником ПАТ «Пласт» є народний депутат Олександр Онищенко (група «Воля народу»), 20% мають люди Азарова. У 2012 році Онищенко перейняв компанію у екс-нардепа Давида Жванії. За декілька днів до укладання договору з «Чорноморнафтогазом» у попередньому депутатському скликанні Онищенко покинув фракцію «Партії регіонів» та став членом депутатської групи «Економічний розвиток».

Важливі дві деталі. Перша. Під час останніх виборів Блок Петра Порошенка розчистив нафтогазовому бізнесмену округ, не виставивши йому нікого на противагу.

Друга. Учора група депутатів від «Народного фронту» у рамках боротьби із впливом Порошенка передала в Генеральну прокуратуру заяви про злочини на п’ятьох депутатів. У списку фігурує і прізвище Онищенка. «По Онищенку – за махінації у сфері видобутку нафтопродуктів, коли афільовані з ним спільні з “Укргазвидобуванням” компанії незаконно заволоділи державними свердловинами», написав деталі в своєму FB депутат Сергій Висоцький.

І тепер – найголовніше. Ми не знаємо, чим закінчиться суддівська епопея із поверненням родовищ у державну власність. Але в даному випадку нас цікавить інше. Чи спроможуться правоохоронні органи дослідити, наскільки адекватною була підписана Плечуном угода, і чи немає там втрат для державного бюджету?

Річ у тому, що суд досліджує лише «правильно чи неправильно підписаний договір». Тому навіть, якби ЧНФ отримав за родовище одну гривню – суд визнав би, що це зроблено « в рамках чинного законодавства».

Інша річ – правоохоронні органи. «Чому «Пласту», чому саме за такі гроші, чому віддали контроль?», – це ті питання, які не задають в судах, однак на які відповідати набагато важче. Особливо, якщо слідство буде провадити не президентська прокуратура, а прем’єрська міліція.

Ну, що ж – попросимо запитати. Шкода, щоб така гарна історія закінчувалась без хепі-енду.

Коментарі