Полк національного захисту - чи врятує він Полтавщину?

Голова облдержадміністрації Віктор Бугайчук оголосив про створення полку національного захисту Полтавщини. Сьогодні у місті з’явилися оголошення: «Шановна громадо! За ініціативи Громадської ради при Полтавській обласній раді і у відповідності до рішення Голови полтавської облдержадміністрації в Полтаві створюється полк національного захисту Полтавщини. Усі небайдужі чоловіки, готові захищати свою Вітчизну від агресора, збираються сьогодні, 16 квітня о 18.00 біля облдержадміністрації. Передай далі!». 

Що ж, ініціатива похвальна. Якщо вже армія, інші силові  структури (які, до речі, за чисельністю переважають і саму армію!), держава загалом не здатні нас захистити від агресора, то давайте вже самі якось організовуватися, діставати берданки…

Але час згадати і таке… А що ж ми втратили за останні 20 років, аби сьогодні знову сподіватися на берданку і перечитувати спогади нашого славного партизанського ватажка Сидора Артемовича Ковпака, який свого часу успішно боровся з окупантами. На той час німецькими…

А ось що…

У Полтаві була дивізія дальньої стратегічної авіації, льотчики якої одними з перший прийняли присягу на вірність народу України. Розформували… При цьому частину найсучасніших бомбардувальників ТУ-160 передали тій же Росії, частину «розпиляли» під пильним оком американців. Залишили лише один – для музею.

У Полтаві було два військових училища – вище військове зенітно-ракетне командне училище  ім.. генерала Ватутіна і вище військове училище зв’язку. Розформували…

Була школа молодших командирів, яка готувала спеціалістів для усього колишнього Радянського Союзу. В результаті багатьох реформацій фактично знищена, хоч і зветься ще «Військовим ліцеєм».

Була іще низка повноцінних частин у передмісті...

У Лубнах дислокувалася 25-та гвардійська Синельниково-Будапештська Червонопрапорна орденів Суворова та Богдана Хмельницького мотострілецька дивізія імені В.І.Чапаєва. Залишився лише музей. Хоч і дуже хороший, але музей, а не дивізія…

Можна назвати ще десятки великих і малих частин у Кременчуці, Пирятині, інших містах, від яких не лишилося навіть музеїв…

Навіть у поблизу невеличкого села Кунцеве Новосанжарського району базувалася ракетна частина ППО, на базі якої останніми роками навчали… комбайнерів.

Маємо те, що маємо! – як казав один відомий чоловік, що теж приклав руку до знищення армійського потенціалу України.

А написати цю гірку правду змусив дзвінок до «Останнього бастіону» ветерана війни і праці Григорія Антоновича Лелюха: «Ми вже дожилися до того, що у Полтаві скоро навіть нікому буде відсалютувати на кладовищі, якщо помре фронтовик чи колишній офіцер!..».

Бо все думали: та від кого ж нам захищатися? Із заходу мирні європейці, які «не посягнуть», а зі сходу – рідні росіяни, які «не підуть брат на брата»…

Як бачимо, пішли! Тож полки, роти, взводи і навіть окремі добровольчі загони – це вже наша реальність. Не дай Боже, ще доведеться згадати й досвід Сидора Ковпака…