Полтава яку ми втрачаємо: Будинок Перцовича («Замок Річарда»)
На вулиці Пушкіна у м. Полтава ще з 1890 року височіє споруда, яку у народі давно встигли наректи «Замком Річарда» через свою характерну форму та купою левів на фасаді. Попри цінність даної архітектурної пам’ятки і внесення її до відповідного реєстру, дітище Перцовича, нажаль, не цікавить міську владу і з кожним роком вона все більше стає схожою на занедбаний і забутий всіма старий палац.
Історія «Замку Річарда» розпочалась, як повідомлялось вище, ще у 1980 році, коли імперський присяжний повірений П.О. Перцович спорудив у центрі тодішньої Полтави одну із перших на той час міських прибуткових споруд. Це стало справжнім поштовхом для багатьох місцевих орендаторів квартир, що розпочали будувати перші міські прототипи готелів.
Сам будинок споруджений з дотриманням повної асиметрії. Одна його частина має три поверхи, а інша чотириповерхова. Подібна ініціатива чиновника викликала чималий інтерес, адже у той час було досить модним використовувати асиметрію при будівництві міських споруд. У зовнішньому оформленні будинку витриманий класичний готичний стиль.
З боку подвір’я, на рівні другого і третього поверхів було споруджено веранди, що підтримувались металевими колонами, які сьогодні знаходяться у аварійному стані і загрожують падінням на пішохідну частину.
За сукупністю елементів конструкції та декору, будівля особняку належить до раннього романтичного модерну.
За час свого існування «Замок Річарда» уже встиг обрости легендами. За одною з них, у 1906 році до будинку завітав дивний клієнт, що зняв кімнату на найвищому поверсі і так жодного разу з неї і не вийшов протягом майже місяця. Тим часом полтавці почали помічати дивні речі які почали коїтись навколо споруди. Її жителів постійно спіткали нещастя. Коні, проїжджаючи повз будинок зупинялись і відмовлялись виконувати команди, а над самим «Замком» постійно літали воронячі зграї. Містом поповзли слухи, наче кімнату тут зняв якийсь чаклун. Так продовжувалось до однієї з ночей, коли з покоїв дивного клієнта несамовито почали кликати лікаря. Прибувши на місце той не зміг навіть поставити діагноз постраждалому «чаклуну», що корчився в передсмертних судомах аж доки одна з покоївок не відчинила вікна. Тоді нещасний і помер.
Легенди, звичайно, залишаються легендами, а от факт байдужості місцевої влади до архітектурної пам’ятки є досить реальним.
Сьогодні від парадної частини, на згадку про минулу красу залишились лише голови левів на стіні і химерні, гострі башти, що вінчають «Замок Річарда».
