•  

Привид розпаду блукає Росією

330
Привид розпаду блукає Росією

Росія під керівництвом Володимира Путіна розглядається зовнішнім світом як завойовник, що намагається переглянути пострадянські кордони і відновити імперію. Але що робити, якщо самій Росії, країні майже 200 національностей, яка простягається на 11 часових поясів, загрожує розпад?

Цю проблему аналізує Британське видання The Economist у своїй редакційній статті.

Росія вже не вперше намагається застосувати агресію і експансію як захист від модернізації і, таким чином, підриває свою територіальну цілісність. У 1904 році, коли Росія була на межі революції, Микола II намагався запобігти змінам, активно шукаючи національних зрадників і розпочинаючи невелику війну з Японією. Війна закінчилася за рік часу поразкою Росії, а 12 років потому Російська царська імперія зникла за кілька днів. У 1979 році, коли комуністична влада боролися з власними протиріччями, Радянський Союз вторгся в Афганістан; 12 років потому Радянський Союз розпався так само раптово.

У 2011 році середній клас Москви вийшов на вулиці, вимагаючи модернізації. Путін відповів на це пошуком національних зрадників, анексією Криму і війною проти України. Думка, що всі зовнішньополітичні авантюри Росії можуть закінчитися так само, як і попередні, тобто занепадом держави і розпадом країни, не є такою надуманою, як може здатися.

Радянський Союз розвалився, бо «стрибнув вище голови», вичерпав всі свої фінансові ресурси та ідеї. Місцеві еліти не бачили ніякої користі бути частиною країни-банкрота. Країна була поділена уздовж адміністративних кордонів на 15 республік, що входили до складу колись гігантської держави.

Тим не менш, жодних причин у тому, щоб процес зупинився, не було. Справді, багато з регіонів Росії, у тому числі Сибіру, Уралу, Карелії і Татарстану у той час заявили про свій суверенітет. Щоб запобігти подальшому розпаду тодішній президент Росії Борис Єльцин придумав ідею федерації, обіцяючи кожному регіону «стільки суверенітету, скільки він може проковтнути». Єльцин дав цю обіцянку в Казані, древній столиці Татарстану, яка здобула багато атрибутів окремої держави: президента, конституцію, прапор і, найголовніше, свій власний бюджет. В обмін на це, Татарстан пообіцяв залишитися у складі Росії.

Путін скасував федералізм і перетворив Росію у централізовану державу. Він скасував регіональні вибори, призначив «президентських» представників над губернаторами і запровадив перерозподіл податкових надходжень на користь Москви. Але він не побудував спільні інститути влади. Російська держава розглядається не як поборник закону, а як джерело несправедливості і корупції.

За словами історика Михайла Ямпольського, Росія нині нагадує ханство, у якому місцеві князі отримують ліцензію на управління від головного хана в Кремлі. За останні десять років основна робота губернаторів, призначених Москвою, у тому, щоб забезпечити голоси за Путіна. В обмін на це вони отримують частку доходів від нафти і право на владу. Чечня під керівництвом Рамзана Кадирова, колишнього воєначальника, встановленого Путіним, є гротескною ілюстрацією цього. На останніх президентських виборах Чечня забезпечила Путіну 99,7% голосів при явці виборців 99,6%. У свою чергу, Кадиров отримав субсидії і свободу встановлювати свої «неформальні» податки та ісламські правила. Москва платить диктаторській і корумпованій Чечні левову частку в обмін на Кадирова, який робить вигляд, що є частиною Росії і обіцяючи лояльність Путіну.

Якщо Путін піде і гроші закінчаться, Чечня може бути першою, що розірве зв’язки. Це буде мати величезний вплив на решта частину північно-кавказького регіону. Сусідній Дагестан, набагато більша і складніша держава за республіку Чечню, може від’єднатися. Конфлікт на Кавказі, в поєднанні із слабкістю центральної влади в Росії, могли б викликати бажання інших регіонів стати осторонь від проблем Москви.

Татарстан, де проживає 2 млн мусульманських етнічних татар і 1,5 млн етнічних росіян, може оголосити себе окремим ханством як це було у XV столітті. Він має яскраво виражену індивідуальність, різнопланову економіку, яка включає в себе власну нафтову компанію і добре освічений правлячий клас.

Уральський регіон може сформувати республіку, як це намагалися зробити у 1993 році, навколо Єкатеринбурга, четвертого за величиною міста Росії, або ж сформувати союз з Сибіром. Сама Сибір може відродити свою власну ідентичність, з центрами у містах Красноярську та Іркутську, претендувати на свої поклади нафти і газу, які буде продавати Китаю. На відміну від Росії, Китай не може бути зацікавленим у територіальній експансії малонаселеного Сибіру і Далекого Сходу, але він може (і вже це робить) колонізувати ці регіони економічно. Владивосток і Хабаровськ, два з найбільших міст Далекого Сходу, більш економічно інтегровані з Китаєм і Південною Кореєю, ніж вони самі з європейською частиною Росії.

Незважаючи на параною Росії, що Америка намагається знищити її, такий сценарій є одним з найгірших для Заходу. Це відкриває питання про контроль над ядерною зброєю Росії. Незважаючи на те, що командний центр буде залишатися в Москві, забезпечити захист ракет, що розкидані по території Росії може бути складніше, ніж це було після розпаду Радянського Союзу. Тоді росіяни й американці успішно працювали разом, щоб перевести ядерний арсенал з України та Казахстану у Росію. Україна отримала шматок паперу, названий Будапештський меморандум, що підписали Росія, Америка і Великобританія, як гарантію територіальної цілісності в обмін на відмову від ядерної зброї. Тепер анексія Росією Криму зробила будь-які такі гарантії нічого не вартими.

Привид розпаду вже блукає Росією. Політики та експерти бояться обговорювати це публічно. Незабаром після анексії Криму і поширенням сепаратизму на сході України, Кремль ввів закон, який робить «розпалювання будь-яких дій, що підривають власну територіальну цілісність Росії» кримінальним злочином. Проте, найбільшу загрозу для територіальної цілісності Росії становить сам Кремль і його політика по відношенню до України.

Порушивши пострадянські кордону, Путін відкрив ящик Пандори. Якщо Крим «історично» належить Росії, як він стверджує, то що говорити про Калінінград, колишній Кенінгсберг, ексклав, який Німеччина втратила на користь Росії після Другої світової війни? Чи не повинна Східна Карелія, якою Фінляндія поступилася СРСР після війни у 1940 році, бути фінською і Курильські острови повернутися до Японії?

Ще більш небезпечним для майбутнього Росії є те, що Путін привів у дію сили, які процвітають на ідеї війни і націоналізму. Це не є сили імперіалістичної експансії, Росії не вистачає динамізму, ресурсів і бачення того, що потребує імперія. Вони є силами хаосу і дезорганізації. Східна Україна перетворилася на гніздо злочинців і здирників. Вони не можуть поширювати російську цивілізацію, як планував Путін, бо вони здатні лише плодити анархію.

Коротше кажучи, Росія при Путіні є набагато більш хиткою, ніж здається. В’ячеслав Володін, перший заступник керівника адміністрації президента, прирівняв Путіна до Росії: «Нема Путіна – нема Росії», – сказав він. Важко собі уявити найгірше звинувачення.

Переклад з англійської Оксани Вергелес.

Посилання на джерело: http://zik.ua/

Коментарі