•  

Протиприродна освіта в Україні – професор КНУ Шевченка

220
Протиприродна освіта в Україні – професор КНУ Шевченка

Академік Ландау ділив науки на природні та протиприродні. Більшість фізиків, хіміків і математиків таємно або явно дотримуються такого ж ділення. Схоже, за цей «первородний гріх» нарешті прийшла розплата. Орду месників у священний похід веде Міністерство освіти, пише Олексій Васильєв, професор кафедри фізики фізичного факультету Київського національного університету імені Шевченка для «Хвилі».

З міністрами освіти України незмінно щастило. Всі були людьми талановитими, освіченими, з вогником, ініціативні, з безліччю ідей. Рятувало лише те, що зазвичай міністра знімали раніше, ніж геніальні ідеї починали втілюватися в життя. Навіть коли в цій веселій каруселі мали місце оказії і «реформи» вже починалися, то новий міністр їх скасовував. І починав свої «реформи», «ще кращі». На жаль, ресурс міцності освітньої системи України практично вичерпаний. Нові «рішучі реформи» старенька навряд чи переживе.

Після серйозного наукового прориву на фронті новина про ідею Міністерства освіти об'єднати в один загальний курс кілька природних предметів, включаючи фізику і хімію, особливо не дивує. Правда, ідея ще обговорюється, але сумнівів, в чиї руки потрапила граната, вже немає. І було б великою ілюзією вважати, що зміна прізвищ у владних кабінетах принципово змінить ситуацію. Яка зграя ні переможе в танцювальному конкурсі навколо системи освіти – краще не стане. Проблема нинішньої України в тому, що немає системних гравців, націлених на отримання реального позитивного результату. Нинішні горе-реформатори проводять перетворення (реформами це назвати не можна) не для себе. Їх діти в загальноосвітніх школах не вчаться, і вчитися не будуть. Вони створюють систему освіти для плебсу. А плебсу вища математика не потрібна. Людина, яка вміє вирішувати диференціальні рівняння, лептонним богам молитися не буде. Такого в нову релігію не звернути. Ця проблема екзистенційна. Вона більш глибока, ніж небажання і нездатність проводити реальні реформи. Все інтелектуальне та моральне убозтво, що іменує себе гордим словом «еліта», рухалося вгору по соціальних сходах через брехню, злодійство, проституцію і корупцію. У розвиненому громадянському суспільстві місце таких – на гальорці. Очікувати, що вся ця армія сатани почне реформи, в результаті яких отримає стусан під місце скупчення інтелекту – верх наївності. Під розмови про реформи і якість освіти чиновники вирішують одну просту задачу – ніч простояти та день протриматися. Інших цілей немає. Є «операція прикриття»: порожні красиві розмови про європейський шлях розвитку, турботу про учнів та студентів, гармонізацію – про що завгодно. Є нескінченні закордонні відрядження за державний рахунок. Є прес-конференції і дорогий піар. І ще є постійна зміна законодавчої бази, щоб підлеглий кріпак весь час оформляв папірці і на напівзігнутих стояв у черзі під кабінетом. Це як у радянській армії: щоб солдату дурні думки в голову не лізли, він постійно повинен бути зайнятий. Секта методистів від педагогіки це правило засвоїла чітко.

Ситуація з системою освіти, мабуть, найсумніша. З цією бідою Україна залишилася сам на сам. Якщо реформу армії і поліції у деякій мірі підтримують зовнішні гравці, то на освіту МВФ кредит не дасть. Справа не в світовій змові. МВФ не має необхідності фінансувати чужу систему освіти і чужу науку. Стабільна для ведення бізнесу країна – це так. На це можна дати гроші. Це можна пояснити своїм платникам податків. У стабільній країні є сенс скуповувати землі. Це економічно вигідно. А наука у них є своя. Навіщо вирощувати конкурента самим собі? Ну, ви ж не перепишете на бомжа свою квартиру? Ви можете дати йому грошей, нагодувати, обігріти, навіть допоможете влаштуватися на роботу. Але ви не будете віддавати йому гроші, які відклали на навчання своїх дітей. Так і тут. В уяві наших «західних партнерів» Україна – аграрна країна. Ось так сформувалася їх ідеальна картина світу. Аграрній країні не потрібні інженери, фізики, хіміки, математики. І яка різниця, де на сході буде проходити кордон і чи буде на ній уповільнений конфлікт? Для стрільби з автомата математику знати не обов'язково. Головне, щоб були солдати. А автомати, в крайньому випадку, завезуть в обмін на цукровий буряк. Але поки солдати вмирають із вірою у краще майбутнє для своїх дітей, «еліта» торгує цим майбутнім оптом і в роздріб. «Закордон» це влаштовує, «закордон» нам не допоможе.

По-хорошому, в якісній освіті повинні бути зацікавлені батьки учнів. У чомусь так і є, але не кожному з батьків поясниш, що в школі на хорошому рівні повинна бути фізика, хімія і математика, при тому, що саме його дитина (як і самі батьки) боїться цієї чудової трійці як кари небесної. Це реально складна задача, і з кожним роком вона стає складнішою. Загальна деградація населення йде жахливими темпами, як у казці – не по днях, а по годинах. Якщо так триватиме далі, то скоро академію наук замінить хурал шаманів.

Уже сьогодні природнича середню освіту (фізика, хімія, математика) знаходиться на вкрай низькому рівні. Бракує вчителів, і немає бажаючих вчитися. Для воюючої країни, у якій на кордоні агресивний сусід з величезним ядерним потенціалом, – це катастрофа. Можна скільки завгодно читати мантри про якість освіти, рівень компетенцій і європейський вибір, але якщо країна не в змозі захистити себе, якщо вона не виробляє нічого, крім прохань про кредити і летальну зброю, то фінал буде сумний. Навіть якщо прибрати фактор війни, то ситуація жорстка. Такі країни, як Індія і Китай вкладають величезні кошти в науку (природну науку, не вигадану!). Там не жують соплі з приводу депресії школярів від математики, фізики та хімії. А кого випустить українська школа, особливо після всіх цих «реформ»? Щасливих володарів компетенції для прибирання туалетів?

Створювати справжні наукові школи дуже важко, дорого і довго. Це система із замкнутим циклом: від шкільної лави до університету і академії наук. Удар по системі шкільної освіти буде жахливим, під дих. Але це не всі наші проблеми. Паралельно будуть розоряти і систему вищої освіти. Спокійно і методично. Власне, процес вже йде повним ходом. Схема дуже проста: є якийсь усереднений показник співвідношення кількості викладачів до кількості студентів. Десь в районі 1 до 10 - тобто на одного викладача припадає близько 10 студентів. Але це середній показник. Для природничих спеціальностей 10 студентів на викладача - дуже багато. Вчений-фізик, хімік або математик - це продукт штучний, індивідуальний. В ідеалі кожного потрібно готувати як актора, передаючи майстерність «з рук в руки». Для гуманітарних і соціальних спеціальностей що 1 до 10, що 1 до 100 - різниця не дуже велика. Країна як отримувала, так і буде отримувати певну держзамовленням кількість клоунів за фахом економіка, політологія, юриспруденція. Тому на природничих факультетах відношення кількості викладачів до кількості студентів зазвичай менше, ніж на гуманітарних і соціальних факультетах. Точніше, так було. Оскільки нинішня державна політика в галузі науки і освіти більше нагадує злочинну змову, то новий тренд - перерозподіл ставок. Принадність ситуації в тому, що загальна кількість ставок залишається незмінним, просто вони поступово перекочовують з одних факультетів на інші. А оскільки на природничих факультетах зараз моторошні недобори, то дуже скоро ми дійсно отримаємо нову якість вищої освіти. Статистики тут немає, але судячи з усього процес всеукраїнського масштабу.

Якщо до всіх ці процесам додати систематичне урізання фінансування Академії наук, то починають закрадатися сумніви: чи немає тут плану? Ознаки синхронних дій є, але план, швидше за все, відсутній. Хоча б тому, що для розробки і реалізації такої масштабної кампанії з руйнування фундаменту національної системи освіти і науки потрібен великий розум, чого у наших казнокрадів в основному не спостерігається. З іншого боку, нинішня патріотично налаштована і орієнтована на європейські цінності «еліта» в основному родом з колишньої радянської партійної та комсомольської номенклатури, плюс до них примкнув кримінал і особиста прислуга. А передовий загін у цій шпани, як відомо, був КДБ, який своїх не кидає. Тому хто там знає, кому вони служать і звідки отримують інструкції?

Це все добре (точніше, погано), але що ж робити? Відверто кажучи, ситуація не дуже оптимістична. Але як казав Іван Ільїн (один чужий справі української незалежності філософ): «Ніколи не скаржся на час, бо ти народжений, щоб зробити його краще». Цей простий принцип, а також почуття гуманізму, підкажуть шляхи для боротьби. Розраховувати доводиться тільки на свої сили - тобто на сили активістів, для яких совість, професійний обов'язок і повагу до людей, серед яких виріс, не є порожнім звуком. Потрібно системне і скоординоване тиск. І потрібні прості і універсальні вимоги для реалізації. Наприклад, має сенс скласти список найбільш відзначилися «реформаторів» і просувати ідею про нагородження їх званням «Герой Росії». Є підозра, що за поребриком прислухаються до голосу української громадськості. До того ж це буде дуже гуманний акт: у самих «героїв» сміливості для камінг-ауту не вистачає, непогано було б їм допомогти.

Відділ моніторингу

Коментарі