•  

Репортажі з-за кобищанських парканів: 71

880

Репортаж 71: чи хочуть руські війни? Хочуть 

Погоджуємося з позицією Аркадія Бабченка щодо червивості російської ліберальної інтелігенції – її більшість дійсно не витримує тесту на українське питання. Звісно, ми щиро вдячні тим поодиноким громадянам РФ, які, не зважаючи на небезпеку, висловлюють солідарну підтримку «ворогові номер один». Себто, нам, кобищанці, укропофашистам. Це вам не шини палити під Верховною Радою за шкурний, євробляшаний інтерес. Але сім-вісім десятків пікетників на 142 мільйони нехай і колишніх братів, як не крути, малувато. Можемо припустити, що Владімір Владімірович міг їх просто не почути.

«В России около 20 жителей Москвы провели акцию в поддержку Украины, осудив агрессию своей страны в Азовском море» (https://www.obozrevatel.com/society/putin-vedet-po-puti-gitlera-v-moskve-proshla-aktsiya-v-podderzhku-ukrainyi.htm). «В России около 50 жителей Санкт-Петербурга провели акцию в поддержку Украины, осудив агрессию своей страны в Азовском море» (https://www.obozrevatel.com/society/putin-eto-vojna-rossiyane-proveli-novyie-piketyi-s-flagami-ukrainyi.htm).

Все. Акція навіть на свисток не тягне.

Здавалося б, Юлія Латиніна. Записна опозиціонерка, чия сім'я постраждала від запутінців, змушена була залишити Росію. Коменти подій і осіб, як правило, у Юлії Леонідівни цікаві і, переважно, демократично зорієнтовані. От тільки, чи нам здається, чи й направду, але коли на злам випробовується світогляд, пані лібералці зраджують цивілізаційні чесноти, збивається колумністка на звичні для отєчества дими – солодкі і приємні.

Близька нам росіянка. Одна з тих, хто не повівся на «нашистські» прожекти поступальної Новоросії за сценарієм повзучої лепри: спершу Крим – затим увесь український Південь – фініш на лінії Керзона.

І раптом: «…Самый первый вопрос, как ни странно, к украинцам – а чего, собственно, вы, украинские моряки, не оборонялись? … Значит, соответственно, вот эти суденышки «Бердянск» и «Никополь», на бумаге они вооружены, у них есть там автоматическая пушка, гранатомет. Даже есть ракетные комплексы … Но это же военные суда! У них профессия такая – воевать … Ребят, если вы военные суда, то, простите, в такой ситуации, в ситуации, когда вам объявили войну, вы должны стрелять. Может, они бы и отбились».

Бачите, як воно у них – за законом драматургії: ружжо висить, значить, має стрельнути. Ми вже не кажемо про пріоритети. Юлія Леонідівна перше запитання чомусь адресує не перепилим «погранцам»-співвітчизникам та їх не тверезішим командирам, не вожакам кремлівській зграї, чиї башти позносило ще у 2008 році з моменту оголошення нової «холодної війни» Блідою Міллю, а жертвам агресії! Котрі, не розв'язавши третьої світової війни, обдурили пані Латиніну у її кращих очікуваннях! Про «може б, відбились» промовчимо.

Не маємо ні кваліфікації, ні наміру з'ясовувати психологічні підвалини російського лібералізму. Але, погодьмось, щось не так не лише з пані Латиніною.

Тому притлумлюється патетична риторика євтушенкового рядка про пацифістську природу етносу – «Хотят ли русские войны?». Чи варто розпитувати про це «матєрєй», котрі за рубльову подачку своїх загиблих синів переписують в «їхтамнєбило»?

Коли чи не увесь сусідній загал хизується власним розгнузданим реваншизмом, скандуючи «Можем повторіть» у хресних ходах «безсмертних полків»?

А про що, крім очевидної патології, можуть свідчити розчулені сльози тамтешніх патріотів від мультика про флорідський вояж «Іскандера» і зникаючі у радіоактивному попелі Штати? Або хворобливі фантазії про можливість перемоги у ядерній війні з наступним райським відрядженням?

А намір балаганного блазня-думця Жириновського скупати чоботи в Інді? При тому не відморожені неонацисти, а прості рязанські дєви вигулюють майбутніх муромців з поповичами у візочках а ля «Т-34» і шиють гімнастерки для контингенту дитячих садків.

Хіба не хвора людина запустила у російські школи практичне завдання для десятилітніх «Напиши батьку на фронт»? Це ж куди – під Широкіне чи Дебальцево? Мережі вибухнули пропозиціями годувати дітей винятково з солдатських казанків, увести військові звання для вчителів, спати в пілотках, повально кохатися лише 23 лютого, щоб на конвеєр поставити суворових, кутузових і шойгу. Але інфікований агресією контингент аплодує якомусь Алєксандру Неукропному (це ж писака і псевдо собі підбирав з натяком!), цитуємо піну і подаємо посилання винятково для фактології, читати тієї гидоти не треба: «Это ж кем надо быть, чтобы не видеть и не понимать - сегодня Россия вынуждена противостоять едва ли не всему миру, и противостояние это может вылиться во что угодно. Может, и стоит готовиться? И в порядке такой подготовки назвать, наконец, своими именами крайне важные для всех нас вещи. Прежде всего, патриотизм – патриотизмом…» (https://topcor.ru/3792-napishi-otcu-na-front-v-rossii-razgoraetsja-novyj-skandal.html).

Недопалок з пацючим вишкіром, клонований санкт-петербурзьким бандитським підворіттям, все ще володар російських дум. І його маячня «дранг нах вестен» реалізується в Грузії, Криму, на Донбасі, у Сирії. До оцього стану російське суспільство прийшло й завдяки беззубому лібералізмові, і вельми розмитим уявленням інтелігентів про допустимі межі манкірування зброєю.

Вадим Демиденко

Коментарі