•  

Репортажі з-за кобищанських парканів 86: хоч апостроф на голові теши

770

Репортаж 86: хоч апостроф на голові теши

Милий серцю контингент однодумців й усі родинні коліна підтвердять: ми собі ніколи не дозволимо #π*3***, бо мат навіть з-під язика чи пера друзів залишається лексичним лайном. І свідчить мовленнєва «розкутість» лише про невисоку культуру дружнього автора. Інколи навіть з таким, даруйте, мудіщевим і дружити не хочеться. Ні-ні, у випадку з кумом доводиться нести цей хрест і вислуховувати вітіюваті ескапади, і стримувати бажання вихлюпнути на нього склянку з горілкою. Хоч кум – не Шуфрич, і не образиться, теж несе свій хрест, терпить нас біля себе – таких нудотно-літературно-правильних.

Скажете, а Андрухович, Дереш, Подерев'янський, Жадан, Карпа і решта знаних ненормативних авторитетів? Мають право, π-π-π – на їхній метафоричній совісті. Волають, що поза «б**ддю» не уявляють самореалізації. Ось ці світочі нецензурного арго своєю неконтрольованою писаниною вже й сформували такий табун послідовників, що не лише від неписьменної гендлярки на базарі, а й від політиків з претензіями, шоуменів і колег протилежної статі, матерів в оточенні своїх дітей чуєш суцільний російський мат. Ви, колеги, давно стояли біля зграйки шестикласників?

Головний аргумент законодавців подібної лексики – речення з матом, мовляв, набагато переконливіше. Наша – українська – мова пропонує стільки варіантів емоційного висловлення наболілого, що увесь російськомовний нужник з його хворобливою заскоченістю геніталіями до них просто не втовпиться. Оте все брудне і брутальне, нав'язане татаро-ординцями, притуплює утіху навіть від власне сексуальних процедур. Погортайте словники, кобищанці! З'ясуйте значення безлічі наших лексичних шедеврів! Перечитайте козацький лист турецькому султану 1676 року. На що вже образлива широковживана ідіома «дупа з гімном», але й вона має набагато романтичніші відповідники: паністраточка, реджигло, бандура, попенганен з випічкою тощо.

Ось навсидку лише декілька переконливих побажань 18+, якими послуговувалися наші дід з бабою: «Бісова ковінька тобі межи плечі», «А щоби твоя срака по шву розійшлася», «А щоби до тебе дрисля пристала», «А щоб тобі булька з носа вискочила», «Най би тобі пір'я в горлі поросло», «І коли вже тобі жаба цицьки дасть?», «А щоб ти на гімно нероздушене гепнув». Ну? Отож бо. Щиро зичимо, аби ви ніколи не почули подібного на свою адресу. Дістане. Не кажучи вже про «прутень» з «розкішницею». А ви «йо» та «йо»…

У якійсь дещиці випадків, коли беремося коментувати подію, тенденцію чи особу, доходимо до одного-двох можливих висновків. Інколи навіть бачимо виходи. Принаймні, твердо знаємо, що треба вбивати дракона, нізащо не голосувати за Ляшка, Бойка, Тимошенко, Капліна, Вілкула та їм лідероподібних рабиновичів, не купувати сирні продукти, м'ясовмісні вироби та акційну ікру, не підставляти ліву, коли боляче влупасили у праву, не переходити дорогу на червоне світло, терпляче чекати на кончину Блідої Молі. Зрештою, не длубатися у носі у присутності навіть лише однопартійців.

Але ситуація з мовленнєвою культурою загнала нас на слизьке: виходу не бачимо! Народному депутатові, котрий до Пагорбів дістався винятково нелегальним способом, а таких під верховними банями – неміряно, особливих мовних претензій і не виставиш. Особа, котра володіє літературною мовою, як правило, володіє ще й собою, тому навіть у дискусії щодо томосу не буде послуговуватися ні криком, ні стусанами. Атож, ідіоми бюрократичного новоязу «згідно закону», «забезпечення покращання», «відбувається зростання», «організація використання», «прояв пошани», «на протязі», «приймати участь», «приймати міри» з вуст народних віщунів вже якось вуха й не ріжуть. Що з віщуна візьмеш…

І якщо, згнітивши серце, ми змирилися із неможливістю довести вже відчутно підстаркуватим колегам граматичну тупість виразу «згідно вищевказаного листа», то неохайний суржик телеведучих, експертів і коментаторів, суддів з акторами, блогерів з понтами, густо розведений російськими специфічними фразеологізмами, завдає набагато відчутнішої шкоди. На нього рівняються, ним послуговуються і козиряють.

«А шо? Ондечки Ляшко казав!». Воно то так, бо людині з вилами опановані нею синтаксис з фонетикою можна пробачити, у випадку з Олегом Валерійовичем наші супліки глибші і не до мови.

Але навіть випадкова орфоепічна помилка Алли Мазур у підсумковому випуску ТСН завдасть українській мові удару, відчутнішого за хук Ломаченка. А двадцять разів повторене упродовж матчу «зазвичáй» футбольним коментатором В. зробить неправильну акцентуацію лексеми каноном для сотень тисяч уболівальників (вже й без пана В. властиво малописьменних).

Тому й просимо колег-кобищанців лаятися принаймні українською, бодай наші вороги швидше дождалися сраної немочі.

Вадим Демиденко

Коментарі