•  

Репортажі з-за Кобищанських парканів: дефіле партійних одеж із світлинами

550

Репортаж 20: дефіле партійних одеж із світлинами  

Полтава вступила у фазу суцільної забудови – око кобищанця, що вже занудьгувало за виборчою веремією, радіє появі різнобарвнаметових неархітектурних форм. На всеукраїнське сафарі виходять мисливці за душами. Перехрестя і майдани прострілюються чергами закликів і обіцянок, сквери і парки мінуються партійною макулатурою, з біг-бордів суворо і вимогливо дивляться на піпл лики командирів-поводирів…

Застерігаємо краян від безпечного поводження з червневим числом агітки «Соціаліст України» − обережніше, панове, з першою сторінкою: можна наштрикнутися на пронизливий погляд головного вітчизняного соціаліста. Ілля Володимирович Кива, чия міцна статура вічного силовика у вишиванці, бовваніючи над трагічним пророцтвом «Україна довго так не протягне!», пропікає наскрізь кожного потенційного виборця і не залишає тому горопасі вибору – доведеться таки прибирати Президента… Партійне видання фахово утверджує багатовекторність намірів новітнього соціалізму на теренах України: окрім рецепту – як зупинити війну імпічментом Петра, «СУ» розлого висвітлює настрої кіборга і проблеми повернення атовців до мирного життя, ще раз пропонує нам остаточно визначитися з доцільністю шведського соціалізму, не залишає шансів корупції турків на полтавських дорогах і так само нечистих на руку українців у лікарнях. Родзинка бойового листка соціалістів – восьма сторінка. Тут Президент Всеукраїнської національної федерації дворового футболу (так-так – це все той же Ілля Володимирович!) гарно подає себе щедрим футбольним меценатом на кшталт Катарських авіаліній. Велика мета вимагає великої імпровізації.

Не згірше за опонента постає і монумент керманича Національного корпусу Андрія Білецького, чиє погруддя у недешевому однострої нардепа прикрашає першу шпальту його партійного друкованого органу. Цей радикальний опікун долею України кличе терміново міняти національну еліту, і його агресивно притиснутий до грудей кулак різко обмежує варіанти заміни. Ще з «азовської» практики нардепа відомо – пересидіти, відмазатися, перелупати нікому з нас не вдасться. Ваш покірний слуга-автор вже з учорашнього дня відчуває себе виведеним на чисту воду.

Національному корпусові із практично невидимим рейтингом конче потрібно змінити виборче законодавство для розширення шпаринки відсоткового цензу – лише таким чином «молоді і справжні» пролізуть до влади «вчорашніх і злодійкуватих». Тому ніяких заперечень не викликають заклики пана Білецького зробити партійні списки відкритими та знищити «гречкосіїв»-мажоритарників. А ось заклик заборонити політичну рекламу на час виборів здається нам чистою демагогією. Що, пане Андрію, жаба давить? Але якщо нема грошей на набої, нічого пхнутися на сафарі – правила там такі: або ти лева, або лев тебе. Ще медійники Нацкорпусу очікувано уславляють діяння «Азову», котрому й ми всі вдячні за виявлену відвагу і героїзм на фронті, але, як на нас, гіперболізація мілітарної теми може бути лише одним із акцентів у завоюванні електоральних симпатій підполковником Нацгвардії.

І повним дисонансом із тоталітарними світлинами побратимів із силових структур доброзичливою обіцянкою світлого майбутнього гріє посполиту душу перша сторінка всеукраїнського інформаційного бюлетеня політичної партії «Громадянська позиція». Улесливість екс-мінобора Анатолія Степановича показна, бо він вже Президент. Саме так, бо діючого поки що Петра Олексійовича лише терплять виховані інтелігенти з «команди Гриценка», оскільки рейтинги «кількох соціологічних авторитетів», включно з КМІСом і СОЦІСом, жодного шансу не залишили і помітнішим фігурам – задніх пасуть усі Вакарчуки з компаніями. Штаб ГП наразі наполегливо працює над нейтралізацію «Батьківщини», і агітаційна приязнь усміху пана Анатолія не повинна розслабляти рейтингову лідерку, котра, судячи з коментарів у бюлетені, поки що дивом посідає першість.

Окрім святкування майбутньої перемоги, Команда Гриценка радіє переляку Банкової, об'єднанню всепланетарних демократичних сил навколо її найкращої (Команди – авт.) та розвінчує недолугу спецоперацію АП, РНБО, ГПУ, СБУ і АБВГД з дискредитації очевидного ж, йошкін кіт, фаворита. Для недобитогоугрупування тих, хто ще Порошенка вважає Президентом, четверта (на жаль, остання) сторінка газети «ГП» вміщує ілюстровану схему переможного бліц-крігу Анатолія Степановича на посту Міністра оборони у нелегких 2005-2007 роках.

Переконливо, якщо вчитатися, звучать і думки Анатолія Степановича щодо долі національного олігархату. Тим паче, що їм передує опис панічної евакуації шокованого політичного бізнес-оточення Рошен'у з «Титаніка»: «… до нас прибігають, цікавляться, як будемо жити в Україні без Порошенка». Тут головне – не продешевити з біженцями. І гроші брати відразу по евакуації.

Що вже виглядає за соціал-демократичним обрієм Сергій Миколайович Каплін з правого кутка своєї лівої «Іскри», нам – недолученим, сказати важко. Головне, щоби вождь не побачив там полум'я. Адже сумновідомі його попередники, то нерішуче смикаючись («Шаг вперед, два шага назад»), то загнічені вітрянкою («Детская болезнь «левизны» в коммунизме») роздмухали з тієї іскри таку пожежу, що розкидані світами головешки й досі нормальних людей лякають. Наш актуалізований головний соціал-демократ у четвертому числі своєї «Іскри СДП» увагу зосереджує на локальних проблемах земляків: їх настрої має оптимізувати реляція щодо чергової «перемоги над полтавською транспортною мафією» у вигляді «4 і 2» (саме стільки гривень за розрахунками соціал-демократії має вартувати проїзд у маршрутках і тролейбусах відповідно, і чого ніяк не визнають кондуктори з водіями); оголошенні другого хрестового походу на міськраду (перший пам'ятаємо за мізансценою із сокирою) з метою вичищення її від «політичних покидьків»; активною особистою участю соціал-демократів у ремонті доріг і лікарень – певно, «простих» і нині надихають образи комуністів з обаполами на плечах.

Насамкінець «Іскра» не залишає нам права на будь-які сумніви у полігеніальності свого лідера: диву даємося – як можна сьогодні простій людині поєднувати кермування Комітетом соцполітики у Верховній Раді, управління партією на етапі виведення її на передову, лобіювання інтересів профспілок з белетристикою?! А жити коли?! Виявляється, соціал-демократії ніскілечки не муляють лаври Леонардо да Вінчі – як гарячі пиріжки розходиться поміж простим людом написана «на фабриках і заводах, в полях, на мітингах і в парламентській залі» книга «План Президента Капліна». Звертаємо увагу читачів на незнищимість соціалістичного досвіду: схилений над книгою «в полі» Сергій Миколайович відверто калькує Володимира Ілліча в Разліві.

Скромна за чорно-білою поліграфією і худенька за обсягом «Чумацька правда» розкриває правду про «Громадянський рух «Хвиля». Її промоутер − симпатичний чоловік, юрист, генерал-майор юстиції запасу, народний депутат України 7-го та 8-госкликань, Голова Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Віктор Васильович Чумак – вирішив і собі вийти на публіку. Гадаємо, що саме зневіра у можливостях наявних наразі посад спонукує лідера ГС розширити інструментарій і коли-небудь таки добити ненависний українцям «Ротердам+». Поміркована критика діючого колеги наступником (шкодує Петра Олексійовича Віктор Васильович, шкодує! Адже звинувачення у плагіаті Закону про НАБУ для публіки, котра жадає крові, замало) доповнюється кваліфікованою сепарацією виборчих кластерів – тепер ми знаємо, що на наші душі влаштовуватимуть облаву п'ять груп ловчих – Порошенко з владою; Тимошенко з Ляшком, Королевською, Капліним, Кивою, і Рабіновичем; умовно праві радикали Білецький, Тягнибок і Ярош, до яких підтягуються Семенченко з Соболєвим; п'ята колона із «загоничом» Бойком; демократи, котрим ще належить осягти глибинний зміст Іванового повчання – «де общеє добро в упадку…».

Ще «Чумацька правда» ділиться думками прихильників чумакування щодо варіантів протиборства з братом-сусідом-агресором, апдейту (оновлення – авт.) податкової реформи та складу НАЗК, ніскілечки не боїться надзвичайного стану в енергетиці і твердо переконана у поверненні Криму. І все це – толерантненько, доброзичливенько, розважливенько. Як і личить колишньому «ударнику», а нині – позафракційному доценту-юристу.

А програма руху, яка гарним і дотепним тропом вказує Україні шлях у майбуття – «Країна без олігархів – Чумацький шлях для України», фактично стирає зловісний вітчизняний прошарок з рідної мапи. Чи топить у хвилях праведного гніву. На цій «Хвилі» душа і тіло національно зорієнтованого українця відпочивають. Ніжимося і ми.

Вадим Демиденко

Коментарі