•  

Репортажі з-за Кобищанських парканів: День Пере… може – ні?

8690
Репортажі з-за Кобищанських парканів: День Пере… може – ні?

Репортаж десятий: День Пере… може – ні?

…Вдова цілує Перемогу
У перепалені вуста… - 
Микола Вінграновський

Ознакою хоч якогось просування українського загалу до визнання загальнолюдських цінностей є припинення масових танців на кістках 9 травня. Просуваємось повільно, інколи задкуючи, раз-по-раз збиваючись на манівці, але таки повертаємо до битого цивілізацією шляху.

Апофеозом некритичного підходу до цієї проблеми є дев’ятитравнева хресна хода обліпленої георгіївськими стрічками сусідньої вати. А на що здатна путінська пропаганда (Геббельс місця собі у пеклі не знаходить!), демонструє флюгер, нещасна людина Ігор Востріков, котрий втратив на пожежі у кемеровській «Зимовій вишні» дружину, сестру і трьох дітей. І зрадив їх. Ось його висновок щодо стихійних протестів росіян проти своєї злочинної влади: «Эти «майданщики» увели нас в сторону, чтобы направить нас на администрацию и Путина». Тепер цього нікчемного чоловіка, який українських Героїв Небесної Сотні назвав винуватцями своєї страшної трагедії, жаліємо ще більше – горе потьмарило чоловікові розум. Як і решті 77 відсоткам ватного електорату сусідів, уражених медіафренією (за діагнозом Ігоря Яковенка з Каспаров.ру).

До речі. Якщо виставлена днями до інету світлина – не фейк, і усього такого із себе щасливого і доглянутого вдівця Ігорька зайва хромосома направду кинула у обійми до «співачки, журналістки і відомої у специфічних соціальних колах власниці юридичної компанії «Гордон і сини» Каті – поведінка кемеровського самця виходить за межі уявлень про людське горе і дотримання елементарних правил пристойності (https://www.obozrevatel.com/society/poteryavshij-v-pozhare-semyu-vostrikov-zasvetilsya-na-neodnoznachnom-foto.htm).

Та не про вбогих йдеться. Рязанцю, що не прокисає сезонами, все одно, за яку перемогу брагу жлуктити – Чапаєва над білогвардійцями під Бугульмою, генерала Чуйкова над фон Манштейном під Сталінградом чи конкістадора Фернандо Кортеса над ацтеком Монтесумою під Теночтітланом.

Плющить автора від совкової ментальності співвітчизників, котрі все ще святкують загибель 41 млн 979 тисяч життів у страшній, потойбічній, диявольській вирві. Хоч якими б не були дискусійними оновлені істориками цифри, у будь-якій війні, крім щенячого захвату переможця від того, що «взяв гору», є ще й ціна того «зверху».

Колезі-історику буде дозволено провести сеанс лікнепу для заступника начальника управління освіти Полтавського міськвиконкому Наталії Дорохової. Ця, даруйте, пані, керівник української освітянської установи розпорядилася і сьогодні змавпувати одіозний варіант хворобливого вияву агресивного нутра руського міра – ходу «безсмертного полку». Сьогодні, коли послідовники уславлення #дєдиваєваліможемпавтаріть, люто ненавидячи все українське, нищать український Донбас і вбивають наших хлопців!

Керівників ЗЗСО (закладів загальної середньої освіти) обласного центру офіційним листом зобов’язано привести учнів на репетицію, дослухайтесь, українці, «урочистої ходи», яка відбудеться 9 травня біля Меморіалу Солдатської слави з демонстрацією портретів родичів, учасників Другої світової війни https://poltava.to/news/46891/. Чому тільки журналісти паралельного полтавського інтернет-видання надто делікатно трактують чиновний припис «проханням»? Покажіть нам того полтавського директора ЗЗСО, який не відгукнеться на слізне «прохання» чиновниці.

Якщо пані Дорохова ще не володіє комп’ютером, стисло інформуємо освітянську очільницю про глибоку трансформацію ініціативи трьох томських журналістів, котрі у 2011 році започаткували пам’ятну ходу так званого «Безсмертного полку». Хлопці справді мали на меті віддати належне подвигу ветеранів Другої світової війни. Не коментуємо політичної, емоційної, психологічної складової цього дійства – зависне сайт від коментів, але патріоти-томичі обрали саме цей варіант шоу на кшталт хресної ходи з портретами-іконами. Хоч нам видається природнішим для сапієнсів, котрі послуговуються не лише умовними рефлексами, не хизуватися власним болем і, більше того, ховати його.

Історику за фахом Дороховій, можливо, відомі флагеланти – фанатичні сектанти середньовіччя, котрі в ХІІ-ХІV столітті привселюдно лупцювали себе по спинах батогами, виставляючи на загальний огляд криваві рани. Вірили, що таким чином спокутують гріхи і наближаються до іпостасі духа.

Бачите, пані Наталю, нас з Вами від хворобливо-маніакальних єретиків відділяють вісім століть. Чи тільки «нас»? Бо навіть не відмінники, а просто «встигаючі» учні Ваших ЗЗСО побачать очевидну аналогію між флагелантами і «безсмертними полковниками». Це один аспект проблеми, пані історику.

Другий, ще очевидніший – пропагандистський. Достатньо прослідкувати за щорічним зниценням ідеї пам’ятної ходи з портретами дідів і впевнитися у повній дискредитації патріотичної, на думку томських авторів, ініціативи. Думець Никонов з портретом свого діда, сталінського поплічника Молотова над гордовито здійнятою головою, картонний муляж Т-34 з написом «На Київ!» на голові у московського отрока у шерензі «Безсмертного полку», звалені як непотріб портрети дідів-героїв біля сміттєвого бачка, шаманські танці вихованочок дитячих садків у гімнастерках і хвацько заломлених пілотках під зворушливі вигуки мам «Смерть украинским бандеровцам!»… Мало? Придбайте, пані Наталю, планшет з Гуглом.

До остаточного прозріння ошуканих народних мас має збігти якийсь час. Мають змінитися покоління. Хотіли б ми, чи ні, але для наших правнуків імена вигаданих московською пропагандою двадцяти восьми героїв-панфіловців будуть таким же порожнім міфом, як і Пересвєт з Осляблею. Не швидіть, краяни, з матюками, затамуйте праведну лють і вчитайтеся: чим швидше Велика Вітчизняна займе місце поряд з Куликовською битвою, тим швидше нормальні людські потреби та земні бажання теплої хати, смачної їжі і омріяного сексуального партнера стануть дійсністю.

Те буде колись. А сьогодні ще, чуєте, брязкотять начищеними ювілейними значками на кшталт «70 лет органам ВЧК-КГБ» липові ветерани «Великої Вітчизняної» в показушних ходах «безсмертних полків». Ці ще кремезні на вид дідки, у котрих і на обличчях написано «Шаг влєво, шаг вправо…», певно, йшли брати Берлін напрямець з пологового будинку. 9 травня «Інтер» із перефарбованим ZIKом на догоду руському міру обов’язково прокрутять класну стрічку з нашим Леонідом Биковим «У бій ідуть люди лише похилого віку». При цьому безсоромно і провокативно примазуючись до чужих талантів, дат, подій і чужого болю. Руський мір самозабутньо прийме на грудь по сто грамів від Опоблоку. Демографічно зникаюче покоління «дітей війни» вдячно розпишеться за разову сотню-третю гривень від улесливо чуйного Володимира Борисовича Гройсмана.

Друга частина краян з українським громадянством демонстративно відхреститься від чужого несвята, а 8 травня, у День пам'яті та примирення, пришпилить на вишиванки червоні маки і теж продефілює вулицями, завзято погризеться із залишками симоненківців, морозівців і новоявленими, тепер вже правильними, лівими, підніме чарку на спомин про «своїх» Коновальця, Шухевича і Чупринку.

Ще хтось із нас байдуже поспостерігає у телевізорі за святкуванням обох активних антагоністичних загонів із зручного, м’якенького дивана. Сьорбаючи пивасик.

Пропонуємо психологічний тест. Наперед озвучуємо результати: автора поіменують «циніком і недобитим бандерівцем» представники першої соціологічної групи, друга група посміється жарту. Третя – сьорбатиме пивасик. Перевіримо? Читайте сивенького анекдота.

«Із щоденника партизана. Понеділок − німці вибили нас із хатинки лісника. Вівторок – ми вибили німців із хатинки лісника. Середа – німці за допомогою карального загону з приданою артилерією вибили нас із хатинки лісника. Четвер – ми разом з партизанським з’єднанням Сидора Артемовича Ковпака вибили німців із хатинки лісника. П’ятниця – німці за допомогою танкової армії Гудеріана вибили нас із хатинки лісника. Субота – ми, отримавши резерв Ставки, вибили німців із хатинки лісника. Неділя – прийшов лісник. І вигнав усіх к бісовій матері».

Спрацювало? До першої групи немає сенсу звертатися з якимись, на наш погляд – невідпорними, аргументами. Тут «дєнь побєди порохом пропах», Сталін врятував світ, Брежнєв на Малій землі виграв найбільшу битву другої світової, а партія була організатором усіх мислимих і немислимих перемог, як у тилу, так і на фронті. Маємо пропозицію до притомних, до другої групи. Після того, як тихо, по-людськи, хтось 8, хтось – 9 травня пом’янемо усіх загиблих на війні і тих, хто на ній дивом вижив, почнемо важку роботу. І коли-небудь таки змусимо, навчимо загал виносити уроки з подій, а надто – воєн.

Насамкінець. Хтось посміє скласти ціну одному втраченому життю?! Хилю голову до пам’яті своїх рідних полеглих солдатів – дідів Омелька та Халимона, дядьків Анатолія та Альошки і плачу з того, що не зміг пожити з ними разом на цьому світі.

І ще, пані Дорохова. Мені абсолютно байдуже – чи побачите Ви мої сльози.

Вадим Демиденко

Коментарі