•  

Репортажі з-за Кобищанських парканів: Мир-Май-Труд. 129-й сезон

4180
Репортажі з-за Кобищанських парканів: Мир-Май-Труд. 129-й сезон

Репортаж сьомий: Мир-Май-Труд. 129-й сезон

Наразі День праці відзначають у 142 країнах світу.

Профспілка у сусідки на роботі теж актуалізувала грядущу подію: вирішила провести анкетування стосовно ставлення найманого службового піплу до Міжнародного дня солідарності трудящих – Першого Травня. Сусідка прокоментувала захід вичерпно й лаконічно: «Краще б той профсоюз чайник у отдєл купив!».

Але автора – особу, котра брала безпосередню участь мало не у всіх трансформаціях «свята весни і праці» (ні, на більшовицьких маївках напередодні першої російської революції особа не була помічена), потягло на спомини, як бабу на дівера. Спомини гріють, бо у ті вже далекуваті часи і баба, і дівер, і автор були молодюсінькими, як проліски на весняних проталинах, і розвинений соціалізм видився з Кобищанів винятково крізь рожевий пилок яблуневого цвіту, і чуб не вміщався під картузом – за Талалаєм «був тугішим перевесла», і всі дівчата були Жізелями Бундхен, а одній з дівчаток оця вся із себе Жізель і в підметки не годилася…

Читачам, котрим не влом юзати байки про продажний ІІ Інтернаціонал, що колись на догоду світовій буржуазії вихолостив пролетарську сутність «свята Весни і Праці», пропонуємо короткий екскурс до його витоків.

Насамперед, Першотравень – єдине свято, що безперервно празникувалося упродовж усіх років радянської влади та української незалежності. А «Днем міжнародної солідарності робітників» свято за пропозицією пріснопам’ятного Карла Каутського було наречене соціалістами на Паризькому конгресі ще у 1889 році на спомин про американських та канадських пролетарів, загиблих під час демонстрацій у Чикаго.

Принагідно зазначимо, що 1 травня 1966 року для демонстрації робітничої солідарності неабияку сміливість виявили кияни – електрозварник Віктор Кукса та слюсар-сантехнік Жора Москаленко. Хлопці вночі встановили «жовто-блакитний прапор українських буржуазних націоналістів» на даху інституту народного господарства, навпроти прохідної заводу «Більшовик». Сміливців викрили, засудили (Віктора – на два, Жору – на три роки, бо стояв «на стрьомі» з самопалом) і посадили до мордовського табору суворого режиму. Реабілітували їх, вже коли сконав Союз. 18 серпня 2006 року – до 40-річчя легендарної першотравневої ночі – дідів нагородили орденами "За мужність" І ступеня. На корпусі Національного економічного університету імені Вадима Гетьмана (колишній "нархоз") встановили бронзову дошку, яка нагадує про подію – символ робітничої солідарності.

Загальнодержавним неробочим днем на теренах Російської імперії 1 травня стало у квітні 1917 року за рішенням тимчасового уряду. Нам, кому з-під палки доводилося виходити на першотравневі демонстрації під загрозою втрати квартальної премії, тепер важко уявити розмах велелюдних мітингів і ейфорію їх учасників від нечуваних перспектив, щенячий захват від споглядання живих вождів на трибунах і усвідомлене, абсолютно щире почуття гордості за належність до пролетарських лав. То вже з роками до «звільненого трудівника» прийшло прозріння, і революція стала переворотом, свобода – новим закріпаченням, вожді – злочинцями і катюгами, а свята – примусом.

У 1928 році Першотравень, йдучи назустріч побажанням трудящих, розтягли на два дні. Віднині зранку першого святкового дня всі поголовно робітники і службовці, студенти і школярі, ветерани війни і тилу (рятувала лише довідка про ґандж опорно-рухового апарату) сунули урочистою ходою середмістям столиць, обласних і районних центрів, селищ міського типу під мідь військових оркестрів, під портретами Членів, космонавтів, кучерявої алабамської правозахисниці Анжели Девіс (з нею в 70-х роках були пов’язані спроби фарци пропіарити недоступні джинси: «Переспать с Анжелой Дэвис вам помогут джинсы «Лэвис», у цьому році все ще поведена на марксизмі бабця відзначає 74-і іменини) та симпатичного, покійного конголезця Патріса Лумумби; текли «нескінченими людськими ріками» під кумачевими транспарантами із закликами безнастанно зміцнювати вже й без того непорушний блок комуністів і безпартійних, з рішучими вимогами до прогресивних сил вкоротити віку мілітаристам з НАТО і особисто Аденауеру з Ейзенхауером; екстатично мліли від можливості оце вперше побачити на трибуні гарно вгодовані лики місцевих партійних і радянських бонз в стандартних сірих плащах під капелюхами, в оточенні легковажних повітряних кульок, штучного яблуневого цвіту і щасливих піонерок з непропорційно великими бантами на маленьких голівках, якими вони видавалися на фоні дорослих мармуз демонстрантам знизу…

Після ходи найбільше незручностей відчували портрето- і прапороносці, ними призначалися, як правило, правофлангові соціалістичного змагання: цех вже по третій розводить «за наших женщін», про «стєни дрєвнего кремля» заспівав, а їм, бідолахам, слід було першотравневий агітаційний реманент, виданий парткомом під розписку, назад до заводу притарабанити! Було й негарним словом рідну партію згадували. Затуляючи рота мозолястою долонею.

Другий святковий вихідний радянським народом на фініші соціалізму зазвичай присвячувався городнім роботам і нехитрому побуту: садили картоплю, овочі, палили сміття і, якщо вдавалося розжитися ошийком, смажили шашлики, пиячили. Загальною темою застільних балачок було детальне обговорення вчорашнього розміщення Членів на московському мавзолеї та місцевому трибунному узвишші – від того, хто «за ким» і «біля кого» стояв, залежали ціни на варену ковбасу, а ближче до фінішу – й власне її наявність.

Думки щодо наступного, 129-го Першотравня у нас, на Кобищанах, розділилися. Окрім сусідки, яка плекає надії на профспілковий чайник, знаю громадян, котрі услід за громадськістю США воліли б першого травня відзначити День дитячої охорони здоров'я. Головні ж маси нашого кутка звично відсвяткують День весни і праці на городах, в садках і на диванах. На чиїсь демонстрації ніхто не збирається. До слова, нагадуємо вам, краяни, про бажаність виходу із святкового піке вже надвечір першого травня – друге травня в Україні, а отже і на Кобищанах, тепер – робочий день.

Між іншим, маємо й екзотичніші варіанти: можна разом з канадцями підняти первомайський келишок за іменини… ховрашка, разом з романтиками-французами – за конвалії. А ліпше, користаючись практично дармовим безвізом з лоукостами, рвонути до Великої Британії (до Парижу – легально, а далі – крадькома тунелем) на белтейн – там леді з джентльменами першого травня по-дорослому відірвуться на шабаші відьом і чаклунів. Ні-ні, щодо шабашу – жодних асоціацій з нашими комуністами, соціал-демократами і рухом нових сил. Цих лише могила виправить.

Вадим Демиденко

Коментарі