•  

Репортажі з-за Кобищанських парканів: моралізуємо під танці на кістках?

440

Репортаж 40: моралізуємо під танці на кістках?

Три смерті. Майже одночасно: Маккейн, Кобзон, Захарченко. Мережі очікувано наповнені полярними думками: хтось у бозі упокоївся (Кобзон?), комусь земля пухом (Маккейн?), третій…. Складається враження, що завсідники більшості чатів забули про властиво тривіальний привід до сумних подій і, зрідка згадуючи давнє De mortuis aut bene, aut nihil, намагаються безапеляційно нав'язати світові лише свою агресивну правду. Як і будь-хто ще сущий, мають право. Себе ловимо на безнадійній консервативності – хоч би не матюкалися!...

Спонукала до глибшого з'ясування власного ставлення до моторошнуватого збігу позиція ехівської демократки, відомої журналістки-скандалістки Юлії Латиніної. Точка зору російської опозиціонерки на загибель лугандонського курячого попандопула і цього разу здивувала, якщо не кваліфікувати гостріше. Пані Латиніна з закордонного далека, з притаманною їй менторською повчальністю і узурпованим правом на «рішення остаточне і оскарженню не підлягає» відкидає альтернативи власній версії: знищення «народного героя, котрий узяв на себе величезну особисту відповідальність» (за путіним) було вигідне винятково СБУ. Як і будь-яку іншу точку зору, цю ми теж беремо до уваги. А окремішньо вітаємо впевненість Латиніної у здатності українських спецслужб встановити радіокерований пластид у торшер донецької «малини» під носом у захарченкових бодігардів.

Якщо це було саме так, як уявляє емігрантка, лайк з респектом нашому Моссаду. Але, певно ж, не лише автор сумнівається у вигодах смерті ватажка терористичної зграї покидьків для української влади? Ватажки приходять і відлітають частинами (перепрошуємо за фронтовий натуралізм), а суркови, прилєпіни з порєченковими і пеенехами залишаються. Ну, відлетів Захар із-за столика в «Сєпарі» услід за Гіві з бази «Сомалі» та Моторолою з ліфта, що – з їх ефектним відльотом реанімується Мінськ з Нормандією? Меркель відмовиться від Північного потоку-2? До Земана повернеться пам'ять? До путіна – розум? Чи український Донбас залишать рештки совкового бидла?- Ні.

Хоча наше, за кобищанськими парканами, укропське самолюбство тішить приємне допущення (недоречна, так, але ж яка симпатична асоціація з Миколою Вінграновським: «…І виглядує вірш мій, наче хлопчик рудий, із-за тину…»): а чому би й ні? Світ силових структур, навіть українських – терра інкогніта. Тому й Трапєзнікову не позаздриш.

Атож, усі три смерті бачимо, відчуваємо, мислимо по-своєму. Не кличемо поділити з нами бачення, відчуття, розмислення. Живіть, панове, зі своїм. Наше – наступне.

Раптово, як вибух 800 грамів тротилового еквіваленту, відійшов з війни, ним же і влаштованої, терорист Олександр Захарченко. Пекучу сльозу змахнула з мускулистої щоки чотириразова чемпіонка світу, абсолютна рекордсменка у жимі штанги лежачи серед дівчат-підлітків («лежачи серед дівчат-підлітків» − нічого собі словосполучення!), «захарченя» Мар'яна Наумова: «Прощай Олександре Володимировичу, прощай Батя. Це найбільша втрата за всю війну. Я горджусь що була знайома з тобою» (у перекладі з російської збережено синтаксис неписьменної важковаговички, суттєво зім'ятої штангою). Помічник президента РФ Владислав Сурков, схиливши авторську голову «руського міра» над труною ватажка сєпарської зграї, возніс терориста на захмарну вишину, де вже вмостилися чорнокрилі, подібні до новоспеченого «справжні герої, чиїми друзями бути – велика честь» (с). Резюмуємо український погляд: катюзі – по заслузі. Згодимося, що й не кожен пес гине собачою смертю. Собача смерть – собаці. Тут – повна відповідність фольклору.

У муках важкої хвороби добіг свого кінця символ радянської естради Йосип Кобзон. Фігура, зліплена ладом, обставинами, таланом і талантами, вражає поєднанням несумісного. Якщо Ернст Нєізвєстний суперечливість Микити Сергійовича Хрущова, а заразом – і тієї епохи, вдало передав взаємопроникненням чорно-білого каменю, то надгробок на могилі співця практично тієї ж епохи, що так і не розстався з комсомолом, мав би бути всуціль аспідно-чорним з вкрапленням білого. Тому що прониклива лірика гарно виспіваного молодим Кобзоном пісенного рядка про спільне перебування заскоченого підлітковими фантазіями парубка у одному дворі з дівчиськом, у якому абсолютно нічого немає, не переважить голосу дорослого думця за «закон негідників», кримнашистську риторику, а надто – патологічну ненависть до країни, в якій народився. Але у російських запльованих владою очах ми – «ліліпути», бо не можемо осягти кобзонівського розуміння незалежності Донбасу(с). Не пухом йому земля. Й у банальному «почив у бозі» стосовно ворога Йосипа Кобзона ми виділяємо, насамперед, його презирливо-іронічну складову.

Важко, у тривалій боротьбі з хворобою залишав світ і Джон Сі́дней Макке́йн ІІІ — американський державний діяч, політик, республіканець, сенатор від штату Аризона. Патріот своєї країни до останнього подиху, з крицевою переконаністю потомственного військового захищав свій світ демократії, справедливості, свободи, відповідальності за слова і дії. Чим міг, допомагав такий світ будувати і нам в Україні. Боронив власне світобачення від недолугої золотоволосої випадковості на посту президента першої держави планети, а іншу, вже набридлу людству, «бліду випадковість» на чолі бензоколонки відверто іменував тим, чим вона є – «агресором з трьома буквами К.Д.Б. в очах», більшою небезпекою, ніж ісламська держава. Вічна пам'ять справжньому Герою, гарній Людині.

Хтось з моралістів обуриться: товчемо воду в ступі, та й танцювати на кістках не гоже. Посміємо погодитись, адже і цей «хтось» теж має рацію. Але нас дратують не виставлені життю покійників оцінки, які не збігаються з нашими, а «вчителі», котрі усіх поголовно хочуть змусити користуватися однією оціночною шкалою.

Вадим Демиденко

Коментарі