•  

Репортажі з-за Кобищанських парканів: мордобій як національний символ

770


Репортаж 25: мордобій як національний символ.


Довго вагаємося – чи доречно буде оприлюднити власну думку на пікові загальнонаціонального екстазу, співмірного з оргазмом змундіаленої перемогою над ніякими гишпанцями Раші? Медитуємо, виконуємо комплекс дихальних вправ, згадуємо вчорашню суперкубкову перемогу свого «Динамо» над, перепрошуємо, «кротами» і з дитячою лічилкою «Ми – розумні, ми – привабливі, ми – патріотичні… А тепер – у холодну воду!» підставляємося.

Спершу викладаємо розхожу аргументацію. Зазначивши, що її банальність ніскілечки не применшує переконливості. Ефективність підкупу плебсу шляхом panem et circenses(«Хліба та видовищ!») доведена усім ходом світової історії. Не випадає сумніватися, що оцей нехитрий, перевірений і безвідмовний метод завжди буде надійним інструментом виборчих штабів претендентів на владу. Як тих, що оперують лексикою про національну ідею, силіконові долини і фукуямський геополітичний мондіалізм, так і вождів простих людей з вилами. Знавці середньостатистичної електоральної душі правильно ставлять на безумовний рефлекс павловського песика! Кобищанцям не треба далеко ходити за прикладами – рясне слиновиділення у полтавців спостерігалося як від пігулок кандидата наук, так і від цукру не вельми освіченого приміського аграрія. Зауважте принагідно і справедливість умовиводів нобелівського лауреата Івана Павлова – вже після другого підсолодження реакція місцевого піплу набула ознак рефлексу умовного. Перевірте, кобищанці, на собі: коли минатимете тролейбусну зупинку «Цукрова» у центрі Полтави, ваша рука мимовільно почне шукати виборчий бюлетень і урну.

Еволюція ніяк не звільнить homo sapiens, свою фінальну версію, від образливого рудимента – звіриного жадання крові суперника. Нехай маргинал зі спального району, котрий, не здолавши трагізму запитання – навіщо Герасим утопив нещасну Муму, припинив працювати над собою у третьому класі і тепер найвище емоційне задоволення отримує від кухля пива надурняк і видовища «спортивного рукоприкладства». Там – клініка, чорне провалля підсвідомості, залишене нашим мізкам пращуром-неандертальцем. Маргинала хлібом не годуй, покажи «вечір великого боксу», і ревище осатанілих колег, заюшена валуєвська парсуна, не проти ночі буде згадана, тріск кісток і хрящів, миготіння джебів, хуків, аперкотів та кросів хоч би на трохи замирять нещасного зі світом. Що взяти з убогого? Він почувається особисто ображеним технічною перемогою одного з мухамедів – хлопак тиждень чекав, що нарешті приб'ють кого-небудь на ринзі!

А прибивають регулярно. Після Другої світової війни з рингу вперед ногами, перепрошуємо за цинізм, винесли більше чотирьохсот професіоналів (https://books.google.com.ua/books?id=LKvnDQAAQBAJ&pg=PT304&lpg). Про долю боксерського гуру Мухамеда Алі дозвольте не нагадувати. Термін «п'яний від удару» (punch-drunk), як на нас, доволікрасномовно характеризує стан напівнокаутованого самогубця. Фахівці кваліфікують цей стан як наближений до dementiapugilistica. «Хронічне травматичне пошкодження мозку» на згадку про короткотривалу славу альфа-самця отримують, за різними даними, від 40 до 80(!) відсотків боксерів-професіоналів. Кожний п'ятий з них у підсумку – паркінсонець.

Але ми не знаємо, як реагувати притомній людині на неконтрольований викид чиновної фантазії у викладі Прем'єра Володимира Гройсмана: «Історична перемога нашого Олександра Усика! Вкотре він доводить – сильніше за українців у світі нікого немає! Запропоную президенту присвоїти Олександру звання Героя України. Слава Україні! Слава нашому Герою». Не вірите? Читайте: https://ua.korrespondent.net/ ukraine/politics/3992483-poroshenko-i-hroisman-pryvitaly-usyka-z-peremohoui. Як малі діти, чесне слово.

Даруйте, але безпосередність подібного штибу оволодіває людиною лише після пропущеного дуже сильного хука в голову… Тепер що – народними героями будемо вважати альфа-самців, котрим вдасться начисти писок якомусь беті?!

Гаразд, керманичів ще можна зрозуміти – вибори не за горами, треба рейтинги чимось поправляти, і тут така московська оказія! Окупант свій мундіаль не осилив, а ми (найсильніша нація у світі, ні-ні – не будемо на дрібниці розмінюватися – у Галактиці, практично арійці!) побили окупанта у його лігві! Хоч би від цієї ейфорії у керманичів зі здоров'ям не було проблем, не доведи господи.

Смутить інше. Дивуємося з гонорової істерії своїх друзів у ФБ. Ніхто боксером себе не позиціонував, і хуків в голову ніби не пропускали, завжди такі виважені, статечні, лайкають правильно, а оце неначе з ретязя позривалися! Ще день-два хворобливої ейфорії на ґрунті Усика-Гассієва, і посуне наше добірне товариство до секцій індійського каларіпаятту – різновиду східних єдиноборств.

«Бокс − це не мордобій, не бійка. Бокс − це мистецтво», − мудрість столичного мера Віталія Кличка проситься до літописних анналів. Але мордобій не перестає бути мордобоєм.

Вадим Демиденко

Коментарі