•  

Репортажі з-за Кобищанських парканів: плюс «варваризація» усієї батьківщини

330

Репортаж 29: плюс «варваризація» усієї батьківщини

Неперевершений і незабутній викладач історії стародавнього світу у нашому виші Віктор Степанович Воловик, ілюструючи загибель Римської імперії, вимовляв слово «варвар» з якимось хіба що трохи завуальованим захватом. Принаймні, епітети ним вживані («загиджений, смердючий вандал») − звучали стосовно варвара-завойовника Аларіха не вельми й образливо. 

То вже так, тогочасний історичний дискурс не вимагав від викладача акцентованої огиди, агресивної інтонації осуду, зневаги до дикої істоти, котра замірилася на неспівмірно вищу за себе цивілізацію винятково з міркувань дарвінівської еволюції. Навпаки, гуни з готами мали бути швидше прогресивною пригнобленою силою, яка змітає з історичної мапи осереддя ненависного рабовласництва.

За віки у працях істориків і філософів нанизалося більше двох сотень причин падіння Риму: від масового поширення гомосексуалізму і виснаження орних ґрунтів до старіння римського суспільства і забобонів. Там і знецінення рабської праці, і перші паростки колонату (кріпосництва), і надмірне вживання римлянами розбавленого вина зі свинцевих келишків, і кровозмісні стосунки патриціанських родів, і неможливість управління на принципах divide et impera неосяжними просторами з несполучними культурами…

Ми старанно, звісно, конспектували за Віктором Степановичем ті причини, які були актуалізовані марксистсько-ленінською історичною наукою на час кінця шістдесятих років минулого століття. Ще довго по студентстві в очах вдячного неофіта миготів незупинний вал варварських народів (десь поміж ними і наші праслов'янські пращури!), що котився із-за Істра, Ельби, Сени. Вал-каталізатор, повінь очищення. Й спасіння Риму гусьми було лише одним, неважливим міфічним епізодом у жорстокі роки юності новонародженого світу…

У переліку особливо обтяжливих обставин, які власне і загубили Рим, не на останньому місці торжество хамів-плебеїв. Варвари, що прорвалися до влади, виявилися не здатними ні мудро правити життям, ні мудро жити в ньому.

Сучасний варвар має з Аларіхом не лише спільне лексичне означення. Пропонуємо разом виокремити очевидне. Щоправда, сучасне варварство не жорстко локалізоване географічно, як це було з ним у часи завоювання Риму, а вкраплене у всі сегменти цивілізації. Варваром є напівосвічений популіст з депутатським значком на вишиванці і такий же неграмотний його виборець. До їхнього кола належить високопоставлений міністерський корупціонер з дипломом Ітона, який філігранно розпилює державний бюджет, і дрібний злодюжка-несун, котрий святим обов'язком вважає прихопити по шабашу упаковку електродів з будови. Очевидно варварське єство виявляється у неконтрольованому стадному інстинкті футбольних фанатів, яким палахкотіння фаєрів на трибунах приносить незрівнянно більшу насолоду, ніж гра улюбленої команди. Той же варварський синдром управляє статечним дядьком-ґаздою, що волочить сміття зі свого двору до дубового гайка за селом. Погодьмося, панове, оте п'яне кодло старшокласників з неконтрольованими емоціями, яке щовечора позбавляє сну багатоквартирний будинок і запльовує під'їзди та дитячі майданчики невдовзі однозначно буде електоральною базою Олександра Федоровича, Олега Валерійовича і Юлії Володимирівни, бо і їхні життєві принципи все ще живляться хамською поведінкою плебсу.

Варвару завжди вистачає «хліба і видовищ».

Пригальмовуємо, бо заявлену тезу про нечітку географічну прив'язку сучасного варварства спростовує ситуація з українським Донбасом. Треба визнавати трагічну переконливість аргументів нестихаючої війни: територія Українського Сходу і Криму (хіба що трохи меншою мірою – Півдня) виявилася точкою найпотужнішого викиду варварства у свідомість суспілля. Під дією цілого комплексу чинників (їх аналіз – окрема тема) саме тут була сформована найбільш реакційна, найбільш активна від природи, найбільш підвладна гіпнозові популістів частина населення. Тільки неосвічений, невихований, напівбандитський люд міг висунути у вожді кримінального злочинця. Свого. Визнаємо звинувачення у соціальному расизмі, але, якщо ваша на те, панове, ласка, доведіть протилежне. Ви, опоненти, програєте. Оскільки сьогодні лише самим вихідцям з того напризволяще полишеного Богом краю (не факт, що й Богом!) ще не дійшло: укорінене у буття радянське безпросвіття породило і божевільні фантазії щодо спасителя у блідій личині кадебістського вилупка, і марення про якусь руськомірську Шамбалу, і параноїдальний переляк від неіснуючої укропської бандерівщини та обох Зорянів зі Шкіряками.

Варварство – у засиллі суржику і ослячій затятості плебсу на дурні: «разве жизнь улучшится от украинской мовы?». Зокрема, у тому, що лише хтось з-поміж нас зронить сльозу на рядок Талалая: «Це – суперечки не про мову. Це дискутують в наші дні – чи треба всім обов'язково любити матір, а чи ні…». У повальній зневазі так званих громадян до вигаданих не для них – обраних правил співжиття: хіба не «загиджений, смердючий вандал» кермує лексусом у стані, який не піддається описові навіть у поліцейському протоколі? У показній релігійності хамів у хресних карнавалах з урочистим пронесенням 333-го дублікату гомілковостопного суглоба святого Іоанна Златоустого. Хам-варвар визирає щодня із сервісних віконець чиновних установ, микулить очима продажного судді-колядника, шкіриться агресією наркомана – водія маршрутки.

Квінтесенція варварства – у тотальному сповзанні суспільства до втрати людської подоби: у тренді мафіозні розбірки з обов'язковою стріляниною, поливання неугодних кислотами, підпали автівок і обійсть. А-а, чужа слива тінить нашу картоплю – треба сусіда увечері застрелити!

Ще донедавна тішили себе існуванням традиційно захищених територій цивілізованості: якось протистояли варварству культура, демократичні цінності, чимало світових лідерів демонстрували схильність до філософії позитиву. Людоїд на троні Зімбабве? Виняток. Росія напала на Грузію? Виняток. Ляшко виграв тричі підряд у лотерею? Приємна несподіванка. У новому курсі пані Тимошенко немає нічого нового? Звикати треба, панове. Адже за отим «новим курсом» ховається одна-однісінька думка – про перемогу на виборах. Юлія Володимирівна, як і усі її колеги по забігу-2019, намагається відповідати на запити свого напівмислячого електорату, у якого навіть натяки на суспільну еволюцію, теорію управління і шокові кроки Бальцеровича викликають глибоку антипатію. Плебсу вигідніше не заморочуватися дійсністю.

А про долю наших з вами онуків обов'язково йтиметься у наступному новому курсі. Тимошенко? Бойка? Порошенка? Бобула?

Тим часом варвар справив новосілля в Овальному кабінеті.

Вадим Демиденко

Коментарі