•  

Репортажі з-за Кобищанських парканів: Свято, Пам’ять і маніпуляції

880
Репортажі з-за Кобищанських парканів: Свято, Пам’ять і маніпуляції

Репортаж дванадцятий: Свято, Пам’ять і маніпуляції

Уявити себе обмацюреним відром лайна важко. Ондечки когось краплями Зеленіна побризкають, а який резонанс! Але 9 травня уявляти смердючу ситуацію і не довелося – лайно знову відрами лилося на голови українцям. Ми на Кобищанах теж отримали дозу.

У подібних неприємностях, як вступиш, бувало, у купку непотребу, послуговувалися перевіреним: подумки рахували до тринадцяти. Якщо шал не проходив і червоні хлопчики в очах і далі тіпалися в екстазі, починали рахувати спочатку. За третім-четвертим разом, як правило, відпускало. Після полтавських урочистостей на честь Дня Перемоги за участю міського очільника не пройшло – в ніч на десяте приснився Володя Ульянов на фоні Москви-Сормово з обаполом на плечі та жовтенятською зірочкою з портретом малого Саші Мамая на грудях, мама Олександра Федоровича у червоній косинці на майдані біля Вічного Вогню з партквитком і сам Сашко з Пашею Ангеліною на «Універсалі» – переорюють духовну столицю України п’ятикорпусним плугом… Скинулись ми у холодному поту! Приверзеться отаке – «Універсал» же п’ятикорпусного не потягне!

Сонячний, цвіріньчастий, теплий і лише трохи вітряний ранок повернув здатність сприймати світ і кепкувати з нічних страхів. Кепкуємо.

Але спершу погодьмось, колеги, що наш мер психологічне ситуативне навіювання, як метод маніпулювання масами, успішно засвоїв ще у часи виборчих гризот. Навіть опоненти не дадуть збрехати, що Олександр Федорович таки блискуче використав національну схильність полтавців до солодушок! Хоча, і правди ніде діти, новаторського у мера тут малувато – невинне чи шкодливе, сплановане чи неусвідомлене, дріб’язкове чи тотальне психологічне маніпулювання має місце скрізь, де людина хоче вивершитися у справах чи над кимось.

Хочете класного анекдота про ази маніпуляції? Якось лондонський джентльмен, зустрівши приятеля, поскаржився тому: сталася халепа – під час вечірки в його оселі у нього пропав дуже дорогий годинник. Грішити на присутніх друзів джентльменові не дозволяє виховання, він не знає, що й думати. Приятель був практикуючим психологом, то й порадив. «Ти, - каже, - збери знову друзів у тому ж складі, на той же час, пригости тими ж напоями і наїдками, що й минулого разу, відтвори обстановку до найменших подробиць. Почни читати «Отче наш». Коли дійдеш до «Не укради!», побачиш, хто твого Ролєкса поцупив, крадій себе обов’язково чимось видасть». Через якийсь час приятелі зустрілися знову, і психолог нетерпляче запитує: «То що – спрацювала моя порада?». Джентльмен розсміявся: «Так! Зібрав вечірку у тому ж складі, пригостив тим же Jameson's, ті ж свічки розставив. Та тільки-но в «Отче наші» дійшов до «Не перелюбствуй!», як згадав, де я свій Ролєкс залишив!».

Це ми до того, що святково-переможний спіч мера вийшов напрочуд вдалим (аж не віриться, що був написаний Олександром Федоровичем власноруч – хлопці попрацювали, руку видно). Було б очевидним блюзнірством піддавати сумнівам щирість вивірених фраз про велич подвигу, шану ветеранам, перемогу над фашизмом, славу героям, вічну пам’ять і вдячність за збережені майбутнє і Батьківщину, традиції, патріотизм, захист нинішньої Вітчизни.

Олександре Федоровичу, якщо без образ, буде ж нам дозволено трохи поіронізувати над невдалими фразами? Іронізуємо.

«…Ще 5 років тому біля «Конкорду» ми стояли у черзі, щоб отримати георгієвську стрічку». От давайте, пане мере, відразу домовимося, що ми не будемо один одного оббріхувати. Ви нас у черзі не бачили, а на Вашу «георгіївську стрічку», як і на тих, хто за нею у черзі стояв, ми… Стоп.

«…Сьогодні багато хто намагається спаплюжити історію нашої держави. Політики щороку намагаються скасувати свята…». Це Ви, голово українського міста, про кого і про які свята? Приспічило, то так і кажіть – Президент України Петро Порошенко і Верховна Рада України. Бо тільки оці інститути можуть намагатися. У разі, коли Ваші свята не збігаються з їхніми – міняйте або їх, або країну. Навіть бренд існує підходящий: «Чемодан…». Стоп.

«…Багато тих, хто так гучно кричить за Другу світову війну…». Як ми чуємо, гучно кричати про війну можуть лише кликуші перед зомбованою ватою. А стосовно Другої світової, без крику, то можемо лише порадити Вам негайно зайнятися самоосвітою, іншого шляху немає. І зауважте, Олександре Федоровичу, ми не посилаємося на підручники для п’ятого класу. Що вже знайдете.

«…На цій площі мені вручили жовтенятський значок, пізніше — мої старші товариші комсомольці пов’язали мені піонерський галстук, а згодом — видали комсомольський квиток. На цій площі і моя мама отримала партійний квиток. Так — це історія. Але хто дав право паплюжити її?». А хто паплюжить Вашу історію, чоловіче добрий? Ми поважаємо право не лише кожного з міських голів України, а й людності Папуа-Нової Гвінеї на жовтенятський значок, галстук і будь-які квитки – від комсомольського до квитка на Реал-Ліверпуль. До речі, зайвого немає? Ні, на футбол! Ті квитки у нас теж лежать на покуті. Нічого, що зав’язані у піонерський галстук?

Пофантазуємо ще, Олександре (нам багато років, тож трохи фамільярності не завадить): усі поіменовані Вами з таким пієтетом атрибути могли б спрацювати на інавгурації Блідої Молі. Розмахувати ними перед українцями у 2018 році, повірте, заідеологізований Ви наш, не комільфо.

«…І сьогодні мої діти прийшли сюди із портретами своїх прадідів. Я впевнений, що вони приведуть сюди і своїх онуків та правнуків. І я сьогодні, як міський голова, робитиму все, щоб на цьому священному місці ніколи не порушувались ці традиції». Насамперед, Олександре Федоровичу, довго Вам робити все, що Ви робите зараз, не дадуть. В Україні, дякуючи скоро вже цілком нашому Автокефальному і Помісному Вседержителю, існує процедура. І як би її не підсолоджувати, вона колись спрацює за призначенням. Чи муляє слава сусіди-недопалка? Чи Сі Цзіньпіня? А щодо правнуків… «Ніколи не кажи ніколи».

«…буду робити все для того, щоб нашу історію шанували, пам’ятали і, саме головне, не переписували». Бачите, пане Мамаю, «Вашу історію» шанувати можете лише Ви. Ну, ще група фанатиків. Котрі труться ошую і одесно. Бо ту історію, яку написали жовтенята, піонери, комсомольці і їх старші товариші, таки переписують – наука послуговується не психологічним ситуативним маніпулюванням, а джерельною базою, методологією дослідження і доведеними висновками.

І передайте своїм спічрайтерам-«іхтамнєтам», що в українській мові словосполучення «саме головне» не вживається, прийнятий варіант – найголовніше. Серед найголовніших для посадовця Вашого рангу чеснот, нам здається – хоч у мерстві ми й дилетанти, є політична інтуїція, вміння відчути час.

Знаємо, що намагатися переконати упертюха – марна справа, це все одно, що поставити сліпого перед дзеркалом. Але ж й іншого шляху немає, доводиться лупати сю скалу. «Бо нам (авт.: у Івана Франка – «вам») призначено скалу сесю розбить». Даруйте за переадресацію Франкового наказу, бо Ви, Олександре Федоровичу Мамає, – не каменяр.

Вадим Демиденко

Коментарі