•  

Репортажі з-за Кобищанських парканів: вибори у їх «розстрільному» варіанті

440

Репортаж тринадцятий: вибори у їх «розстрільному» варіанті

Ближнім простором навколопаркання на Кобищанах залунали луни трохи й призабутих нами гасел: «Всі – на вибори!», «Переможемо у першому турі», «Вона працює», «Ці руки нічого не крали» etc. До слова, краяни, простягніть перед себе свої руки і запитайте: а оці?.. То нам привиділося, чи й справді дядько-сусіда рака спік?

Про невмолиме наближення стартової «години Ч» свідчать пости національних спасителів, що вже зарясніли в Ua-неті, та перші ластівки результатів досліджень від соціологічних агенцій, які, звично посилаючись на «межі допустимих похибок», вангують нам імена майбутніх вождів. Коли ще та косовиця, а ми вже сіно возимо! Радили б однодумцям ігнорувати запропоновані опитувальниками піар-засвітки і сприйняти оприлюднені прізвища «президентів» та «партій-лідерів» у якості трісок, що їх готують для розпалки. До гоготіння пожежі нас ще не раз смішитимуть. Хоча… От хіба що на Зеленського варто все ж реагувати правильно: регочіть, кобищанці, на його підліткові жарти про зону бікіні якомога голосніше. Про всяк випадок. Бо, знаєте, які у дідька жарти: коли на те піде, то й серед битого шляху поламаєшся. Піднатужиться зона бікіні і обере. У тій зоні сили – неміряно.

Клацаючи ранком блогами, шукаємо (ми, принаймні) хоч якоїсь благої звістки про появу на українських політичних обріях месії-не месії, але нормального претендента на лідерство. Бажано, щоби лідер не сипав популістським горохом на наші стіни, не шугав в емпіреях соціалізму, не тяг нас у вчорашнє стійло, мав виважену і реальну програму закінчення війни, відновлення економіки, повернення назад трудових мігрантів, оголошення не перемир'я, а тривалого соціального миру з надією на феєричну молодість і забезпечену старість… Остогидло обирати президентів, депутатів і голів об'єднаних територіальних громад за принципом: «коли не одне лихо насідає – вибирають менше». Де той молодий і мудрий реформатор? Агов, хлопці! Дівчата!

Ось читаємо програмовий спіч лідера «Добровольчого руху ОУН» пана Миколи Коханівського, дослівно: «Спершу – національна диктатура. Чисто як Піночет. Я готовий очолити повстання. Социків – розстріляти. Чого їх жаліти?».

План революціонера наповнений, на кшталт давньоленінського щодо «мостів, пошти і телеграфа», абсолютною конкретикою – вивести «з волею Божою» (а тепер, всупереч набожному москвофілу Новинському, і воля Божа, можливо, стане своєю – Автокефальною Помісною) сто тисяч киян на Майдан, явочним порядком зайняти міністерства і Київську міську державну адміністрацію, а далі, не зволікаючи, приступати до розстрілів.

У зв’язку з оцими недвозначними закликами просили б полтавську діаспору у столиці поберегти Кличка. Попередьте Віталія Володимировича, адже по всьому виходить, що доведеться столичному меру боксерські рукавички із цвяха знімати. Вождь «Добруху» Микола на вигляд теж хлопак нівроку. А оскільки форму Віталій втратив, бо його бої з малими архітектурними формами не порівняти з нокаутуючим лівим Сандерса, Кличків лівий джеб з підключенням лівого хука і добиванням правим може вже не спрацювати проти качка-неооунівця. А не вистоє мер Віталій на КДМА – залишиться просити М.А. Денисенка (ми малими були не до нього воцерковлені, тому для нас Філарет – Михайло Антонович), щоб задіяв Патріарх свої канали, як нам не потрапити до коханівських розстрільних списків «социків»…

До революційного плану на чилійському досвіді оунівський командир-охочекомонник вийшов, певно, фігнею страждаючи під цілодобовим домашнім арештом за стрілянину з травматичного пістолета в столичному Академмістечку. Та й погром, влаштований прибічниками місцевого Піночета в Святошинському суді, теж виглядає як ремікс штурму Зимового: якщо більшовицька матросня трощила ненависні статуї в цитаделі Тимчасового уряду, то бойовики Коханівського відвели душу на не менш ненависних меблях та принтерах місцевого осередку Феміди. Наламали на півмільйона гривень.

У цьому оперетковому скетчі є декілька очевидних загроз. Згадаймо: переважно усі світові веремії починалися з фантазій поведених на людиноненависництві маніяків. Зусилля філософа Аристотеля не змогли викорінити манію величі у Сашкові – буде дозволено вжити зменшувальне до тринадцятилітнього – Македонському. «Синдром недомірка» завів Боунапартія до мокшанських лісів, а згодом – і до Святої Єлени. Гаврило Принцип був твердо переконаний, що, порішивши ерц-герцога Фердинанда з вагітною Софією, вивільнить свої Боснію з Герцоговиною з-під Австрії. «Комплекс латентної гомосексуальності» Леніна мав наслідком розворот шостої частини земної кулі у протилежному від вектору цивілізації напрямі. Міський пейзажист Шилькгрубер від удару пива в голову уявив себе Нібелунгом. У висуванця санкт-петербурзької шпани взагалі комплексів не злічити. Навіть візьміть наші пацифістські кобищанські реалії: надмірна любов до солодкого у Олександра Федоровича зробила його мером українського духовного осереддя.

Атож, чим би не був спровокований синдром Коханівського, від його виборних претензій за версту несе роздмухуванням міжнаціональної ворожнечі, збуренням молоді чегеварівськими закликами, популізмом демагогічних обіцянок. Врешті-решт, оприлюднена Коханівським маячня дискредитує героїчне оунівське минуле, а у світової спільноти формує уявлення про Україну як край, де посеред Європи все ще можна зустріти неляканого політика-олігофрена.

Голова Організації українських націоналістів Богдан Червак офіційно відхрестився від непевного попутника: «З Коханівським усе зрозуміло. До нього уже давно немає питань. Але є прохання до окремих журналістів. Не зловживайте назвою "ОУН", до якої Коханівський і група його підтримки не мають жодного відношення. Назватися ОУН і належати до неї - не одне й те саме».

Залишається сподіватися, що розстрільна виборна платформа пана Коханівського нашим очам не перший базар — гірше було, та перелупали. То барвінок – на вінок, а полин – таки на віник.

Вадим Демиденко

Коментарі