•  

Репортажі з-за Кобищанських парканів: Заробітчанство

550
Репортажі з-за Кобищанських парканів: Заробітчанство

Репортаж п’ятий: заробітчанство

Осиротіли Суми і Ромни.

Мов білого гриба, шукаю українця…

Михайло Осадчий

Пронизливий і щемкий голос поета-дисидента з теренів сусідньої до наших Кобищанів Сумщини (22 березня Михайло Осадчий святкував би 82-річчя) пролунав колись з іншої причини: у тоді ще велелюдному суспільному місиві «нової історичної спільноти – радянського народу» патріот шукав громадян, українців, своїх. Нам сьогодні видається доречним змістити акцент його поетичного образу. Наразі важкувато дається пошук не лише національно свідомого краянина, а власне статистичної особи з українською пропискою – стоїмо на порозі гігантської хвилі трудової еміграції. Глобальний вектор розвитку економіки, політичні альянси і дифузія культур нівелюють чимало людських чеснот, зокрема, і любов до Батьківщини. Кличемо на якийсь час притлумити генетичні болі за «козацьким Трипіллям», утриматись від образ і звинувачень автора у шпигунстві на користь еРеФії, сховати шаровари і вишиванку та озброїтись калькулятором.

З початку року, за якихось три місяці, експерти констатують різке загострення ситуації з відтоком української робочої сили. Еміграційне цунамі набирає моці у зв’язку з ухвалою низки рішень влади сусідніх країн, які укупі з безвізом стимулюють трудову міграцію. Перший-ліпший сайт пропонує сотні і тисячі вакансій!

Ось одна з них: «М'ясокомбінат у Гамбурзі (Німеччина), терміново, 52 032 грн. на місяць (1 982 $ або 1 600 € по курсу), сфера виробництва, графік роботи - повний день по 10 годин 6 днів на тиждень, повна зайнятість, чоловіки і жінки до 45 років, освіта середня, обов’язки – виготовлення та пакування м’ясних і ковбасних виробів, етикеткування, підготовка товару до відправлення, робота за температури +5-6 градусів, проживання - безкоштовно по 4 особи в кімнаті, харчування за свій рахунок, виїзд групою з Києва автобусом, відкривається робоча віза на 6 місяців».

Але оця німецька пропозиція не з тих, хто робить погоду на українському ринку робочої сили. На подібну пристають жилаві сільські жіночки без освіти і професії, але здатні запросто вижити в умовах вічної мерзлоти і плацкартного вагону. Кваліфікованого майстра своєї справи, котрий знає собі ціну, зваблюють іншим.

Економіку України підкошує, насамперед, вимивання працівників з найбільш затребуваними для роботодавців характеристиками: професійно підготовлених, молодих, ініціативних, готових до сприйняття новацій і освоєння суміжних професій, з тривалим досвідом практичної роботи. Сусіди з руками й ногами виривають у нас працівників з навичками експлуатації техніки та її ремонту.

Щорічні масштаби виїзду з України робітників і спеціалістів стрімко зростають і вже сягнули за мільйон. Їдуть до Польщі, Німеччини, Чехії, Словаччини, Литви, Латвії, Угорщини, США, Канади, Росії. Зростає попит – розширюється і географія еміграції. Серед громадян України, що виїхали на заробітки за кордон, працюють у Польщі 40%, Росії – 26%, Італії – 11%, Чехії – 9%. З опитаних мають професійно-технічну освіту 40%, середню – 30%, вищу – 16,4%.

Їдуть тому, що економічна система ЄС може забезпечити кваліфікованим кадрам надзвичайно високі заробітки – у рази вищі за українські, незрівнянно ліпші соціальні стандарти і умови праці, може пообіцяти і справді надати омріяне ПМЖ і роботу.

Навіть за некваліфіковані роботи у країнах Східної Європи працівники отримують близько 700-800 євро (23000-26000 грн.), що значно більше нинішніх заробітних плат українських робітників (7600-11800 грн.) у благополучних ще донедавна наших галузях, зокрема, нафтогазовому комплексі. Робітникам, майстрам, інженерам з тривалим професійним досвідом, зі «світлою головою і золотими руками» в Німеччині, Фінляндії, Данії, Швеції пропонують по 1500-3000 євро або 50000-100000 грн. Це вчетверо-вшестеро перевищує оплату аналогічної роботи в Україні! Нормальна людина з достатньо високою самооцінкою витримає прес отаких аргументів? Вона й не витримує.

І асортимент «пряників» невпинно множиться. З 2018 року Польща, і за нею уся Східна Європа, за новими правилами ЄС зобов'язані платити трудовим мігрантам не менше, ніж своїм робітникам. А середня зарплата у Польщі в минулому році уже перевищила 1040 євро (це – 34300 грн.). Наприклад, пакувальник іграшок у Польщі отримує 22 тис. грн., робітник на складі у Чехії – 52 тис грн., доглядальниця у Німеччині – 40 тис. грн. Середні ж пропоновані роботодавцями зарплати у містах-мільйонниках України тримаються на рівні 8-10 тис. грн. У 2018 році стали пропонувати трохи більше: плиточникові – 16 тис. грн., слюсареві-токареві – 15 тис. грн., електрогазозварнику – 14 тис. грн.

Доступнішою для наших стає система соціального страхування на Заході, нею в Польщі охоплено вже понад 300 тисяч наших земляків. Популярність Польщі очевидна – тут у 2017 році з усіх дозволів на працевлаштування 95% видано громадянам України. А якщо найближчими роками сусідка профінансує заявлене створення 5 (п’яти!) мільйонів робочих місць для мігрантів? Чиїми кадрами приросте економіка Німеччини і Нідерландів, які планують у найближчі п’ять років створити сумарно до 6 млн. нових робочих місць?

Вже зараз чекають на наші роботящі руки в Німеччині: українцям, що в’їхали туди за «безвізом», дозволяється оформляти трудову візу без повернення в Україну. Слід лише підтоптатися і за три місяці знайти собі такого роботодавця. Більше того, якщо українець на ближніх східноєвропейських теренах освоїв фахові навички і мову, він буде бажаним працівником на підприємствах віддаленішого Заходу, де зарплати навіть більші за зарплати українських нардепів. Щоправда, у них на Заході за такі гроші ще й працювати треба.

Ілюстрації з близького авторського оточення. Сусіда, роботящий сорокарічний хлопець днями повернувся з Познані. Відпрацював півроку на монтажі дерев’яних блочних будиночків. Каже, трохи заробив – синові на освіту. «Ми там – раби», – додає і більше до Познані не збирається. Молодший за сусіда свояк витримав на польських теренах три дні – бо вимоги до навичок роботи з лопатою на грядках з полуницею і мікшером помічника студійного оператора суттєво різняться.

Але перспективи для нас, панове, загалом невтішні. Додаткове стимулювання Європою трудових мігрантів, а саме цим шляхом йдуть роботодавці Євросоюзу, спричинить лавиноподібний відтік кадрів з України. Найменше хотіли б когось нажахати, та симптоми направду загрозливі. Вже у минулому році в Україні зафіксоване зростання частки осіб з вищою освітою серед безробітних до 50 відсотків, у Дніпрі, Києві, Одесі, Сумах і Харкові – до 80-90. Не дуже освічені, але кваліфіковані робітники вже «там».

Пояснень, чому наша полтавська статистика опирається загальній тенденції, ми не знайшли: але вищу освіту мають тільки 37% зареєстрованих місцевих безробітних, професійно-технічну – 49% , загальну середню освіту – 14%.

Наші роботодавці намагаються якось викручуватися – кількість пропонованих у 2017 році ними вакансій виросла у 2,5 рази. Кількість вакансій у базі даних Полтавського обласного центру зайнятості за січень-лютий поточного року збільшилася на 11,9 %, до 12,3 тис. одиниць. Але не через збільшення кількості самих робочих місць, а через брак працівників для заповнення існуючих. У 2017 році в Україні кількість претендентів на одне робоче місце скоротилася з 11 до 7, зокрема, в Івано-Франківській області - з 12 до 4, у Львівській – з 5 до 2.

Дехто з експертів з нестійкою психікою волає про загрозу національній безпеці країни і, знаєте, їхні переляки стають дедалі зрозуміліші. Адже значне збільшення середньої номінальної заробітної плати в Україні у 2017 році на 38% – це не стільки результат подвійного підвищення мінімалки до 3200 грн. чи перемога профспілок, скільки вимушена реакція значної частини бізнесу на нестачу кваліфікованих робітників і фахівців на ринку праці. Врахуйте, що на початок 2017 року на підприємствах України було зайнято всього 5,7 млн. найманих працівників, у тому числі тільки 2,1 млн. – у промисловості.

Мали нагоду з’ясувати позиції декого з місцевих бізнесменів. У більшості з них у головах розвидняється (лише один – адепт «руху нових сил» тримає декількох квіткарок на мінімалці і все ще маніпулює конвертами – кричав про пасіпак і бариг), і хлопці налаштовані на розвиток власної справи з усіма притаманними йому національними перешкодами. Бо й фінансів можна напозичати, й нові технології завезти. Де брати кваліфікованих робітників? Що ж, міркують, доведеться платити так, платять як в Європі.

Вадим Демиденко

Коментарі